Принципи побудови локальних систем оповіщення

На випадок виникнення надзвичайної ситуації безпосередньо на потенційно небезпечних підприємствах за їх рахунок створюються локальні або об'єктові системи оповіщення, які мають бути сполученими з регіональними системами централізованого оповіщення.

Локальна система оповіщення — це система оповіщення, яка створюється в межах санітарно-захисної зони потенційно-небезпечного об’єкту і призначена для своєчасного виявлення загрози виникнення НС, оповіщення персоналу потенційно-небезпечного об’єкту та населеня, що проживає в зонах санітарно-захисної зони цього об’єкту.

Вимоги до оснащення локальних або об'єктових систем оповіщення визначаються проектом, погодженим з відповідними територіальними органами ЦО та НС.

Локальні системи оповіщення створюються на потенційно небезпечних об'єктах, зона ураження від яких, у разі виникнення на них надзвичайної ситуації, досягає заселених територій або інших підприємств, установ, організацій. До їх складу входять:

-абонентські радіоточки мережі радіомовлення та відомчих радіотрансляційних вузлів, вуличні гучномовці, пристрої запуску електросирен та самі електросирени, система централізованого виклику, магнітофони, магнітні стрічки із записаними текстами звернень.

Локальні системи оповіщення повинні забезпечувати оповіщення:

• керівників та інших працівників потенційно небезпечного об'єкта;

• оперативних чергових аварійних служб, відповідних територіальних органів ЦО та НС, територіальних органів внутрішніх справ по прямих телефонах;

• керівників та інших працівників підприємств, установ(насамперед дитячих, навчальних, медичних закладів, що знаходяться в межах зони можливого ураження), організацій і населення.

На потенційно небезпечних підприємствах, на яких зона ураження не виходить за їх територію, створюються об'єктові системи оповіщення.

На випадок виникнення надзвичайної ситуації безпосередньо на потенційно небезпечних підприємствах за їх рахунок створюються локальні або об'єктові системи оповіщення, які мають бути сполученими з регіональними системами централізованого оповіщення.

Організація зв'язку під час виконання рятувальних та інших невідкладних робіт.

Основними завданнями зв'язку під час підготовки та проведення аварійно - рятувальних та інших невідкладних робіт (АРІНР) є:

1. Своєчасний прийом і доведення до підпорядкованих органів управління, служб і сил ЦЗ розпоряджень і сигналів;

2. Сповіщення їх про загрозу радіоактивного, хімічного та бактеріологічного (біологічного) зараження та катастрофічного затоплення;

3. Забезпечення безперервного управління підлеглими органами управління, силами ЦЗ, взаємодії між ними, своєчасного доведення інформації до взаємодіючих органів управління та сил.

Система зв'язку повинна володіти: високою готовністю, стійкістю та

мобільністю, необхідною пропускною можливістю і задовольняти вимоги безпеки зв'язку при використаннійого для керування ЦЗ.

Готовність системи зв'язку – це можливість приймати в короткі терміни

Встановлені ступені готовності та забезпечувати управління цивільної захистом в будь-яких умовах обстановки.

Ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій — це проведення комплексу заходів, які включають аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи, що здійснюються при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного, природного та військового характеру і спрямовані на припинення дії небезпечних факторів, рятування життя та збереження здоров'я людей, а також локалізацію надзвичайних ситуацій.

Аварійно-рятувальні роботи — це роботи, спрямовані на пошук, рятування і захист людей, в тому числі надання їм невідкладної медичної допомоги, захист матеріальних і культурних цінностей та довкілля при ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Рятувальні роботи з метою врятування людей і надання їм допомоги включають: розвідку району лиха і осередку ураження, маршруту висування формувань та проведення робіт; локалізацію і ліквідацію пожеж на шляху введення рятувальних формувань і об'єктах рятувальних робіт (розшуку і рятування людей, які знаходяться в завалених сховищах, підвалах, завалах, палаючих, загазованих, задимлених або затоплених будинках і виробничих приміщеннях), розкриття розвалених, пошкоджених, завалених захисних споруд і рятування людей, які знаходяться в них; надання першої медичної допомоги потерпілим; винесення потерпілих і евакуація з осередку ураження, небезпечних зон у безпечний район; санітарну обробку людей, ветеринарну обробку сільськогосподарських тварин, знезаражування території, будівель, споруд, продовольства, води, техніки, сировини.

Одночасно або перед рятувальними роботами необхідно виконати інші невідкладні аварійні роботи. Наприклад, для того щоб підвезти людей і техніку, необхідно розчистити завалені проїзди, навести переправи, подати воду для гасіння пожеж тощо.

За організацію і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт відповідає керівник ЦЗ об'єкта чи населеного пункту. Він особисто керує підпорядкованими формуваннями через служби ЦЗ.

Безпосередньо на місці проведення рятувальних робіт особовим складом керує командир формування. Він стежить за ходом роботи, за встановленим режимом роботи, за зміною обстановки, проведенням перегрупування чи перестановки сили і засобів на місці роботи, контролює суворе дотримання заходів захисту і безпеки особового складу.

До невідкладних робіт належать: прокладання колонних шляхів і влаштування проїзду, проходів у завалах і зонах забруднення РР, зараження ОР і СДЯР, локалізація і ліквідація аварій на газових, енергетичних, водопровідних, каналізаційних і технологічних мережах з метою створення умов для проведення рятувальних робіт: укріплення або обвалення пошкоджених і з загрозою обвалу конструкцій будівель і споруд на шляхах руху формувань і в місцях роботи: ремонт і відновлення пошкоджених та зруйнованих ліній зв'язку і комунально-енергетичних мереж з метою забезпечення рятувальних робіт, потреб населення й особового складу формувань, які працюють у районах стихійного лиха, аварії чи осередку ураження, а також для протипожежних заходів.

Для ведення рятувальних та інших невідкладних робіт рішенням керівника ЦЗ створюються угруповання ЦЗ. Склад угруповання визначається з врахуванням сил і засобів, характеру й обсягу робіт, які треба виконати.

Рятувальні й невідкладні роботи неможливо провести в короткі строки без використання техніки. Для цього можна залучити різну техніку, яка є в господарстві або на об'єктах району. Наявну техніку залежно від виду робіт можна розділити на групи: екскаватори, трактори, бульдозери, крани, самоскиди, домкрати, лебідки — для розчищення завалів, піднімання і переміщення вантажів, конструкції будівель і споруд; пневматичні машини — відбійні молотки, бурильні інструменти для подрібнення завалених конструкцій будівель, пробивання отворів, з метою надання повітря або виведення потерпілих; бензорізи, електро- і газозварювальні апарати для розрізання металевих конструкцій; авторемонтні майстерні, станції обслуговування, заправщики паливом, агрегати для освітлення — для ремонту і обслуговування техніки, залученої для проведення рятувальних робіт; насоси, мотопилки, пожежні машини, поливальні машини — для гасіння пожеж і відкачування води; автомобілі вантажні, автобуси, інші транспортні засоби, кінний транспорт — для евакуації потерпілих і тварин із небезпечної зони.

Успішне проведення рятувальних робіт досягається своєчасною організацією і безперервним веденням розвідки, добуванням достовірних даних на встановлений час; високою технічною, морально-психологічною підготовкою, умінням ведення робіт, знанням і суворим дотриманням правил безпеки під час проведення робіт особовим складом формувань ЦЗ; ефективним використанням машин і механізмів; знанням командирами формувань ділянок роботи, розміщення об'єктів, комунально-енергетичної мережі, розміщення захисних споруд, які працюють у районі лиха, осередку ураження, організацією чіткого зв'язку і управління силами та засобами.

В організації і веденні рятувальних робіт особливе значення мають пошуки потерпілих. Необхідно встановити, де і в яких умовах вони перебувають. Потрібно ретельно обстежити завали, підвальні приміщення, порожнини завалів будівель.

Для рятування людей із пошкоджених дво-, три- (і більше) поверхових будинків зі зруйновними виходами і сходами споруджують трапи, настил із дощок товщиною не менше 5 см з прибитими впоперек дощок дерев'яними брусками на відстані 25—ЗО см один від одного, а також роблять отвори в сусідні (суміжні) приміщення, які мають виходи. У ряді випадків для рятування потерпілих з верхніх поверхів напівзруйнованих будинків, коли немає безпосередньої загрози обвалу, застосовують переносні приставні драбини, канати, механічні драбини, підвісні колиски, вишкові машини.

Рятуючи людей із пошкоджених будинків, особливу увагу слід приділяти додержанню безпеки, оскільки інколи нестійкі конструкції будинків і споруд загрожують обвалом і небезпечні не тільки для людей, що перебувають у завалі чи заваленому сховищі, а й для особового складу формувань, які проводять рятувальні роботи. Необхідно оглянути такі конструкції.

Рис. 1. Обрушування стіни будинку за допомогою трактора

Рис. 2. Укріплення стіни подвійним підкосом: 1 — лежень; 2 — опорний брус; 3 — паля

Нестійкі конструкції, падіння яких може викликати небажані наслідки, обвалюють. Для цього вибирають найбільш ефективний, простий і безпечний спосіб обвалювання. Конструкції, намічені до обвалювання, тимчасово укріпляють під косами, розпірками, стояками й огороджують. Перед обвалюванням проводять підготовчі роботи: підрубування основи конструкції, що обвалюється, обрубування зв'язуючих елементів (арматури, балок), вертикальне розсічення широких конструкцій (стін будинків) і закріплення тросів за конструкцією. Потім конструкцію звільняють від тимчасових кріплень і за допомогою лебідок, тракторів, бульдозерів обвалюють їх (рис. 1). Обов'язковим є кріплення нестійких елементів конструкцій. Стіни висотою до 6 м кріплять простими підкосами, розміщеними під кутом 45—60° до горизонту, стіни висотою до 9—12 м кріплять подвійними дерев'яними підкосами або підкосами з металевих балок (рис. 2). Крім того, залежно від умов стіни можна укріплювати розпірками, встановленими між пошкодженою і цілою стіною суміжного будинку.

Встановлюючи стояки тимчасового кріплення, під них підводять підкладку з дощок товщиною не менше 5 см. Не слід спирати стояки безпосередньо на ґрунт, бетон чи асфальт. Для щільного притискання стояка до балки їх треба підклинювати клинцями з твердих порід дерева. Стояки, що встановлюються, треба міцно розшити дошками.

У підвалах і погребах можна розчищати тільки входи. Якщо ж входи завалені настільки, що для їх розчищування потрібно багато часу, то доцільно пробити отвір у стіні із суміжного підвального приміщення або зовні.

У сховищах зі стінами, що височать над поверхнею землі, пробивати отвори краще у стінах сховища. У сховищі з повністю заглибленими стінами для пробивання отворів у зовнішній стіні викопують приямок у ґрунті біля стіни підвалу.

Потерпілим необхідно надати першу медичну допомогу.

Допомога надається медичними формуваннями.

Після надання першої медичної допомоги потерпілих направляють на медичні пункти чи в лікарні для надання їм лікарської допомоги.

Тама 2

1. Критерії ідентифікації об’єктів господарювання, що підлягають декларуванню безпеки.

2. Порядок декларування об’єктів підвищеної небезпеки.

3. Ліцензування діяльності об’єкту підвищеної небезпеки.

4. Страхування відповідальності за завдану шкоду внаслідок експлуатації небезпечного об’єкту та використання матеріальних резервів для запобігання і ліквідації НС.

5. Організація роботи щодо проведення нагляду та здійснення контролю за обстановкою на ПНО.

Вступ Щороку в Україні реєструється близько 350 надзвичайних ситуацій. Внаслідок надзвичайних ситуацій та подій щорічно гине понад п’ять тисяч людей. В Україні функціонують близько 17 тис. потенційно небезпечних об’єктів. Більшість з них мають не тільки економічну, оборонну та соціальну значимість для країни, але й потенційну небезпеку для здоров'я і життя населення, а також навколишнього природного середовища. Значної шкоди населенню, об'єктам господарської діяльності та навколишньому середовищу завдають пожежі. Щорічно в державі зареєстровано близько 45 тис. пожеж. Матеріальні збитки завдані надзвичайними ситуаціями техногенного та природного характеру за останні 11 років, оцінюються в суму близько 12 млрд. гривень. Кількість коштів, виділених на ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій залежить, насамперед, від кількості та масштабності надзвичайних ситуацій і становить у середньому близько 65% від резервного фонду Держбюджету. У справі запобігання надзвичайних ситуацій важлива роль відведена загальнодержавним, відомчим і територіальним заходам організаційно-економічного характеру. Вони дають можливість підняти за допомогою економічних механізмів відповідальність керівників організацій, які мають у своєму складі потенційно небезпечні об’єкти, застосуванням санкцій адміністративного характеру (штрафи) стимулювати роботу щодо зниження рівня ризику надзвичайних ситуацій і управління ними за допомогою податкового механізму і пільгового кредитування, перерозподілу ризику страхуванням і перестрахуванням. До таких заходів у техногенній сфері належать: декларування промислової безпеки об’єктів, ліцензування діяльності небезпечних виробничих об’єктів, страхування відповідальності за завдану шкоду життю і здоров´ю, майну громадян і довкіллю.  1. Критерії ідентифікації об’єктів господарювання, що підлягають декларуванню безпеки. Державна стандартизація у сфері цивільного захисту Державна стандартизація з питань безпеки в умовах НС техногенного і природного характеру здійснюється відповідно до законодавства і направлена на забезпечення:

• безпеки продукції (робіт, послуг) і матеріалів для життя і здоров'я людей і навколишнього середовища;

• якості продукції (робіт, послуг) і матеріалів відповідно до рівня розвитку науки, техніки і технологій;

• єдність принципів вимірювання;

• безпеки об'єктів господарювання з урахуванням ризику виникнення техногенних катастроф й інших надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру.

МНС України :

• розробляє програму робіт із стандартизації у сфері ЦЗ, координує і контролює її виконання;

• приймає рішення щодо створення та припинення діяльності технічних комітетів стандартизації у сфері цивільного захисту,

• визначає їх повноваження та порядок діяльності;

• бере участь у розробленні і узгодженні технічних регламентів та ін правових актів з питань стандартизації.

Державна експертиза у сфері цивільного захисту Державна експертиза проектів і рішень в області техногенної безпеки об'єктів виробничого і соціального призначення, які можуть спричинити НС техногенного чи природного характеру і вплинути на стан захисту населення і територій від їх наслідків, організовується урядовим органом державного нагляду у сфері ЦЗ і проводиться відповідно до закону в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України . Державний нагляд і контроль у сфері цивільного захисту Державний нагляд і контроль у сфері діяльності, пов'язаної з ОПН, здійснюють уповноважені державними органами влади, у тому числі спеціально уповноважені і їх відповідні територіальні органи, до відання яких відповідно до закону віднесені питання:

• охорони праці;

• забезпечення екологічної безпеки і охорони навколишнього середовища;

• захисту населення і територій від ЧС;

• пожежної безпеки;

• санітарно-епідемічної безпеки;

• містобудування. 

Ідентифікація об'єктів підвищеної небезпеки - це порядок визначення об'єктів підвищеної небезпеки серед потенційно небезпечних об'єктів. Ідентифікація потенційно небезпечних об’єктів полягає у виявленні на об'єктах господарської діяльності джерел та чинників небезпеки, які здатні за негативних обставин (аварія, стихійне лихо тощо) ініціювати виникнення надзвичайної ситуації, а також в оцінці рівнів можливих надзвичайних ситуацій. Ідентифікації підлягають усі об'єкти господарської діяльності, які розташовані на території України і перебувають у державній, колективній або приватній власності юридичних або фізичних осіб, а також інші об'єкти визначені комісіями з питань ТЕБ та НС або відповідними центральними та місцевими органами виконавчої влади. Суб'єкт господарювання, у власності або користуванні якого є хоча б один потенційно небезпечний об'єкт чи який має намір розпочати будівництво такого об'єкта, організовує проведення його ідентифікації.  До об'єкту підвищеної небезпеки відповідного класу відносяться об'єкти у разі, коли значення сумарної маси небезпечної або декількох небезпечних речовин, що використовуються або виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються на даному об'єкті, перевищує встановлений норматив порогової маси, а також інші об'єкти, які відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру. У процесі ідентифікації розглядаються і враховуються внутрішні і зовнішні чинники небезпек. Внутрішні чинники небезпеки характеризують небезпечність будівель, споруд, обладнання, технологічних процесів об'єкта господарської діяльності та речовин, що виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються на його території. Зовнішні чинники небезпеки безпосередньо не пов'язані з функціонуванням об'єкта господарської діяльності, але можуть ініціювати виникнення НС на ньому та негативно впливати на її розвиток (природні явища та аварії на об'єктах, які розташовані поблизу). Таким чином, критерієм ідентифікації об'єктів підвищеної небезпеки відповідного класу є наявність однієї або кількох небезпечних речовин в кількості, що перевищує встановлений норматив порогової маси. Порогова маса небезпечних речовин - це нормативно встановлена маса окремої небезпечної речовини або категорії небезпечних речовин чи сумарна маса небезпечних речовин різних категорій. Нормативи порогових мас небезпечних речовин за категоріями та нормативи порогових мас деяких ндивідуальних небезпечних речовин встановлені ПКМ України № 956-2002р. «Про ідентифікацію та декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки» (Додаток 1 та Додаток 2 лекції). Для ідентифікації об'єктів підвищеної небезпеки до небезпечних речовин за їх властивостями відносяться такі категорії речовин:  - горючі гази; - горючі рідини;  - горючі рідини, перегріті під тиском; - вибухові речовини; - речовини-окисники; - високотоксичні та токсичні речовини; - речовини, які становлять небезпеку для довкілля (високотоксичні для водних організмів); За видами аварій, що можуть статися виходячи з властивостей небезпечних речовин, та за впливом уражаючих факторів цих аварій, категорії небезпечних речовин об'єднуються в групи:  група 1 (вибух) - горючі (займисті) гази, горючі рідини, перегріті під тиском, ініціюючі (первинні), бризантні (вторинні) та піротехнічні вибухові речовини, речовини-окислювачі, речовини, які вступають у бурхливу реакцію з водою з виділенням горючих або вибухонебезпечних чи токсичних газів;  група 2 (пожежа) - горючі (займисті) гази, горючі рідини, горючі рідини перегріті під тиском, речовини-окисники, а також речовини, які вступають у бурхливу реакцію з водою із виділенням горючих або вибухонебезпечних чи токсичних газів;  група 3 (шкідливі для людей і довкілля) – високотоксичні речовини, токсичні речовини, речовини, які становлять небезпеку для довкілля (високотоксичні для водних організмів), речовини, які можуть здійснювати довгостроковий негативний вплив на водне середовище, а також речовини, які вступають у бурхливу реакцію з водою з виділенням горючих або вибухонебезпечних чи токсичних газів. 1.2. Визначення потенційно небезпечних об'єктів 1 або 2 класу за масою небезпечних речовин та за відстанню. Під час проведення ідентифікації для кожного потенційно небезпечного об'єкта розраховується сумарна маса кожної небезпечної речовини із зазначених у нормативах порогових мас індивідуальних небезпечних речовин або кожної небезпечної речовини, яка за своїми властивостями може бути віднесена до будь-якої категорії або декількох категорій небезпечних речовин згідно із зазначеними нормативами.  За сумарну масу небезпечної речовини, наприклад, береться:  - для сховищ (резервуарів) - сумарна маса небезпечної речовини, що може в них знаходитися при повному завантаженні відповідно до технологічного регламенту, проектної або іншої документації;  - для технологічних установок - максимальна сумарна маса, що може знаходитися в апаратах і трубопроводах відповідно до технологічного регламенту, умов процесу та правил експлуатації.  Порогову масу небезпечних речовин однієї групи визначають за формулою:   , (1)   - сумарна маса небезпечної речовини, що знаходиться на об'єкті;  Q(i) - норматив порогової маси цієї небезпечної речовини.  Сумарна маса небезпечних речовин однієї групи дорівнює або перевищує її порогове значення, якщо виконується умова:   (2) Проводиться розрахунок найменшого та найбільшого значення порогової маси небезпечної речовини згідно з нормативами.  У разі коли сумарна маса небезпечних речовин однієї групи, що знаходяться на об'єкті, дорівнює або перевищує порогову масу, визначену відповідно до розрахунків за формулами (1) та (2), процедура ідентифікації вважається закінченою і об'єкту присвоюється відповідний клас підвищеної небезпеки.  У разі, коли сумарна маса речовин на потенційно небезпечному об'єкті не перевищує найменшого значення порогової маси згідно з нормативами або не перевищує порогової маси, визначеної відповідно за формулами (1) та (2), але відстань від цього об'єкта до місць великого скупчення людей, транспортних магістралей, промислових, природоохоронних і життєво важливих цивільних об'єктів менша ніж 500 метрів для небезпечних речовин групи 1 і 2 і 1000 метрів для небезпечних речовин групи 3, пороговою масою вважається маса небезпечних речовин, визначена за формулою:   (3) де Q(i) - норматив порогової маси небезпечних речовин для потенційно небезпечних об'єктів, розташованих від місць великого скупчення людей, транспортних магістралей, промислових, природоохоронних і життєво важливих цивільних об'єктів на відстані менше ніж 500 метрів для небезпечних речовин групи 1 і 2 і 1000 метрів для речовин групи 3;  Q(i) - норматив порогової маси індивідуальних небезпечних речовин або категорій небезпечних речовин, або небезпечних речовин однієї категорії чи групи;  R(x) - відстань від потенційно небезпечного об'єкта до місць великого скупчення людей, транспортних магістралей, промислових, природоохоронних і життєво важливих цивільних об'єктів;  R(n) - гранична відстань, починаючи з якої проводиться перерахунок нормативу порогової маси (для речовин групи 1 і 2 R(n) дорівнює 500 метрів, для речовин групи 3 - 1000 метрів).  У разі коли сумарна маса небезпечних речовин на потенційно небезпечному об'єкті, розрахована за формулою (3), перевищує порогову масу об'єкту присвоюється відповідний клас підвищеної небезпеки.  2. Порядок декларування об’єктів підвищеної небезпеки. Декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки здійснюється з метою запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру, а також забезпечення готовності до локалізації, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру та їх наслідків.  Декларація безпеки це документ, який визначає комплекс заходів, що проводяться об’єктом господарювання з метою запобігання аваріям, а також забезпечення готовності до локалізації, ліквідації аварій та їх наслідків.  Одним з основних завдань декларування є покладання на керівників об’єктів господарювання обов’язків щодо здійснення комплексу робіт з оцінки небезпеки експлуатованих ним об’єктів з урахуванням запроваджених заходів щодо запобігання виникненню і розвитку аварій. Основи декларування промислової безпеки небезпечних виробництв визначають Закони України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», «Про об’єкти підвищеної небезпеки», а також нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, зокрема, Постанова N 956 від 11 липня 2002р. «Про ідентифікацію та декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки». Відповідно до них:

• розроблення декларацій промислової безпеки передбачає всебічну оцінку ризику аварій і пов’язані з ними загрози;

• аналіз достатності запроваджених заходів щодо запобігання, забезпечення готовності організації до експлуатації небезпечного виробничого об’єкта відповідно до вимог промислової безпеки, а також до локалізації і ліквідації наслідків аварії на небезпечному об’єкті; 

• розроблення заходів, спрямованих на зниження масштабів наслідків аварій і розміру збитків, завданих у разі аварії;

• встановлюється обов’язковість розроблення декларації промислової безпеки об’єктів підвищеної небезпеки, на яких одержуються, використовуються, переробляються, утворюються, зберігаються, транспортуються та знищуються небезпечні речовини;

• декларації промислової безпеки розробляються у складі проектної документації на будівництво, розширення, реконструкцію, технічне переоснащення, консервацію і ліквідацію небезпечного виробництва;

• декларація промислової безпеки затверджується керівником організації, яка експлуатує об’єкт підвищеної небезпеки. Керівник цієї організації несе особисту відповідальність за повноту і достовірність відомостей, які містяться у декларації.

Об’єкти господарювання, у власності або користуванні якого є потенційно небезпечний об'єкт чи який має намір розпочати будівництво такого об'єкта, організовує розроблення і складання декларації безпеки об'єктів підвищеної небезпеки. Відповідно до вимог Законів України "Про екологічну експертизу", "Про наукову та науково-технічну експертизу" об’єкт господарювання проводить експертизу повноти дослідження ступеня небезпеки та оцінку рівня ризику, а також обґрунтування та достатність прийнятих рішень щодо зменшення рівня ризику, готовності до дій з локалізації і ліквідації наслідків аварій (Додаток № 3). Фінансування проведення експертизи покладається на суб'єкта господарської діяльності.  Експертизу декларації безпеки проводять установи, що займаються науковою і науково-технічною діяльністю у сфері безпеки промислових об'єктів, у тому числі спеціалізовані експертні організації, акредитовані відповідно до вимог Закону України "Про наукову та науково-технічну експертизу". У висновку експертизи дається оцінка повноти дослідження ступеня небезпеки та оцінки рівня ризику, а також обгрунтованості та достатності прийнятих щодо зменшення рівня ризику, готовності до дій з локалізації і ліквідації наслідків аварій рішень. Декларація безпеки разом з позитивним висновком експертизи подається відповідним територіальним органам Держнагляд охорони праці, Державної спеціальної (воєнізованої) аварійно-рятувальної служби МНС, Держекоінспекції, державної санітарно-епідеміологічної служби, Держпожбезпеки, держархбудінспекції, а також відповідній місцевій держадміністрації або виконавчому органу місцевої ради.  Декларація безпеки подається наглядовим органам, як обов’язковий елемент для одержання ліцензії на експлуатацію об’єктів, а також місцевим органам виконавчої влади і місцевого самоврядування для інформування про проведену роботу.  Уповноважені органи ведуть облік декларацій безпеки об'єктів підвищеної небезпеки. Місцеві держадміністрації або виконавчі органи місцевих рад після отримання декларації безпеки оприлюднюють в друкованих засобах масової інформації відомості про об'єкт підвищеної небезпеки.  Керівництво об'єкту підвищеної небезпеки, надає будь-якій фізичній або юридичній особі на її аргументований запит можливість ознайомитися із змістом декларації безпеки, а також з будь-якою іншою інформацією, яка стосується цих об'єктів.  2.1. Методики визначення ризиків та їх прийнятних рівнів для декларування безпеки ОПН Методики визначають порядок проведення аналізу небезпеки та оцінки ризику об'єктів підвищеної небезпеки, установлює методичні принципи, терміни і поняття аналізу ризику, визначає критерії прийнятних ризиків та їх рівні. Методики призначені:

• для розробки декларації безпеки об'єктів підвищеної небезпеки;

• для прийняття рішень щодо розташування та експлуатації об'єктів підвищеної небезпеки;

• для розробки заходів щодо запобігання аварій та підготовки до реагування на них;

• для визначення обсягу відповідальності та страхових тарифів при страхуванні цивільної відповідальності суб'єктів господарської діяльності за шкоду, що може бути заподіяна аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки відповідно до вимог Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» та Закону України «Про страхування».

Аналіз небезпеки й оцінка ризику виконується в повному обсязі, передбаченому цією Методикою, для об'єктів підвищеної небезпеки першого класу. Для об'єктів підвищеної небезпеки другого класу визначаються тільки масштаби небезпеки. Методики можуть застосовуватися також для оцінки рівня ризику й експертизи рішень з безпеки потенційно небезпечних об'єктів, у тому числі під час: – розробки нових технологій та конструювання обладнання; – проектування та розташування нових виробництв; – реконструкції діючих виробництв; –експертизи діючих, виробництв і тих, що реконструюються та проектуються; – розробки планів локалізації та ліквідації аварій; – організації страхового захисту майна підприємств; – розгляду конфліктів між суб'єктом господарської діяльності, що експлуатує чи планує експлуатацію потенційно небезпечного об'єкту, та будь-якими зацікавленими сторонами, для яких аварії на об'єктах підвищеної небезпеки можуть мати негативні наслідки. Методики призначені для фахівців у галузі промислової безпеки та охорони праці, керівників і фахівців підприємств, а також для фахівців органів виконавчої влади, що регулюють відносини в сфері діяльності об'єктів підвищеної небезпеки, відповідно до вимог Закону України "Про об'єкти підвищеної небезпеки". Методики є основою для розробки відомчих або галузевих керівних документів з проведення аналізу ризику об'єктів підвищеної небезпеки відповідно до їх специфіки. Результати аналізу ризику наводяться у декларації безпеки згідно з вимогами Порядку декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки. 3. Ліцензування діяльності об’єкту підвищеної небезпеки. Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування. Дія цього Закону поширюється на всіх суб'єктів господарювання.  Основними принципами державної політики у сфері ліцензування є: 

• забезпечення рівності прав, законних інтересів усіх суб'єктів господарювання; 

• захист прав, законних інтересів, життя та здоров'я громадян, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави; 

• встановлення єдиного порядку ліцензування видів господарської діяльності на території України та визначення його особливостей для окремих видів господарської діяльності, що зумовлені специфікою їх провадження, у законах, що регулюють відносини у відповідній сфері,

• встановлення єдиного переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню; 

• запровадження ліцензування окремого виду господарської діяльності у разі недостатності інших засобів державного регулювання господарської діяльності.

Ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню. Ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку у разі його встановлення Кабінетом Міністрів України за умови виконання ліцензійних умов.  Ліцензіат - суб'єкт господарювання, який одержав ліцензію на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.  Ліцензування - видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.  Орган ліцензування - орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, або спеціально уповноважений виконавчий орган рад для ліцензування певних видів господарської діяльності;  Суб'єкт господарювання зобов'язаний провадити певний вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, відповідно до встановлених для цього виду діяльності ліцензійних умов.  Документи, що подаються органу ліцензування для одержання ліцензії.  Суб'єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.  У заяві про видачу ліцензії повинні міститися такі дані:  1) відомості про суб'єкта господарювання - заявника:  найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код - для юридичної особи;  прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів - для фізичної особи;  2) вид господарської діяльності, вказаний згідно з частиною третьою статті 9 цього Закону (повністю або частково), на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію.  У разі наявності у заявника філій, інших відокремлених підрозділів, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, у заяві зазначається їх місцезнаходження.  До заяви про видачу ліцензії додається виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Для окремих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, до заяви про видачу ліцензії також додаються документи, вичерпний перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування. Органу ліцензування забороняється вимагати від суб'єктів господарювання інші документи, не вказані у цьому Законі, крім документів, передбачених частиною п'ятою цієї статті. Заява про видачу ліцензії та документи, що додаються до неї, приймаються за описом, копія якого видається заявнику з відміткою про дату прийняття документів органом ліцензування та підписом відповідальної особи.  Нагляд і контроль у сфері ліцензування Державний нагляд за додержанням органами ліцензування вимог законодавства у сфері ліцензування здійснює спеціально уповноважений орган з питань ліцензування шляхом проведення планових та позапланових перевірок відповідно до Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності"  Спеціально уповноважений орган з питань ліцензування здійснює позапланові перевірки додержання органами ліцензування вимог законодавства у сфері ліцензування лише на підставі надходження до нього в письмовій формі заяви (повідомлення) про порушення вимог законодавства у сфері ліцензування, або з метою перевірки виконання розпоряджень про усунення порушень органом ліцензування вимог законодавства у сфері ліцензування.  Планові перевірки дотримання ліцензіатом ліцензійних умов проводяться не частіше одного разу на рік. 4. Страхування відповідальності за завдану шкоду внаслідок експлуатації небезпечного об’єкту та використання матеріальних резервів для запобігання і ліквідації НС. Існують різні механізми державного регулювання промислової безпеки, відшкодування збитків, зумовлених аваріями і катастрофами на небезпечних промислових об’єктах. До них належать різні форми державної компенсації самострахування об’єктів, об’єднані фінансові резерви об’єктів, різні форми фінансових гарантій. Метою страхування є підвищення промислової безпеки шляхом використання економічного механізму компенсації шкоди, завданої життю і здоров’ю людей, майну і природному середовищу, а також захисту майнових інтересів організацій, які експлуатують небезпечні виробничі об’єкти, на випадок аварій. Порядок і правила проведення обов'язкового страхування, розміри відшкодування (страхових сум) визначений Постановою Кабінету Міністрів України N1788 від 16 листопада 2002р. «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежо-вибухо-небезпечні об'єкти та об'єкти господарська діяльність, на яких може призвести до аварій екологічного і санітарно-епідеміологічного характеру». Для здійснення обов’язкового страхування визначаються: - об’єкти, які підлягають обов’язковому страхуванню; - ризики, від яких вони мають бути застрахованими; - мінімальні розміри відшкодування (страхових сум). Страхова сума визначається за кожним конкретним об'єктом підвищеної небезпеки відповідно до категорії небезпеки. Перелік груп об'єктів підвищеної небезпеки за категорією небезпек наведений в Додатку № 4 лекції. 4.1. Порядок створення і використання матеріальних резервів для запобігання та ліквідації НС З метою забезпечення запобігання ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків в державі створюється матеріальний резерв. Постановою КМУ № 308 від 29 березня 2001р. «Про Порядок створення і використання матеріальних резервів для запобігання, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків» затверджений порядок створення і використання матеріального резерву. Цей порядок розроблено відповідно до Положення Закону України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру".  Матеріальними резервами є будівельні матеріали, пальне, медикаменти продовольство, техніка, технічні засоби та інші матеріально-технічні цінності, призначені для проведення невідкладних відновних робіт і заходів, спрямованих на запобігання, ліквідацію надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків.  Номенклатура, норми накопичення місця розміщення матеріальних резервів, що використовуються для запобігання ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків, створюються: 

• Кабінетом Міністрів України - державний резерв (стратегічний резерв) для проведення першочергових робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та надання термінової допомоги постраждалому населенню; 

• МНС - оперативний резерв для оперативного реагування на надзвичайні ситуації та надання термінової невідкладної допомоги постраждалому населенню; 

• Профільними міністерствами і відомствами - відомчий резерв (за специфікою діяльності) для запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного і природного характеру та ліквідації їх наслідків; 

• Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями та виконкомами рад міст обласного значення - регіональний та місцевий резерви для виконання заходів, спрямованих на запобігання, ліквідацію надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків, і надання термінової допомоги постраждалому населенню; 

• суб'єктами господарської діяльності, у власності (управлінні) або у користуванні яких є об'єкт (об'єкти) підвищеної небезпеки - об'єктовий запас для запобігання, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків, проведення невідкладних відновних робіт. 

Резерви створюються заздалегідь з метою використання їх у разі загрози виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, ліквідації цих надзвичайних ситуацій та їх наслідків. Номенклатура та норми накопичення запасів резервів у складі державного резерву затверджуються Кабінетом Міністрів України.  Резерви створюються виходячи з максимальної гіпотетичної (прогнозованої) надзвичайної ситуації, характерної для конкретної території, галузі, об'єкта, а також передбаченого обсягу робіт з ліквідації її наслідків.  Відпуск матеріально-технічних цінностей з резервів здійснюється за рішенням керівників відповідних центральних і місцевих органів виконавчої влади, виконкомів рад міст обласного значення та керівників підприємств.  Відповідальність за створення та накопичення резервів, контроль за їх наявністю, станом та використанням покладається на керівників відповідних центральних і місцевих органів виконавчої влади, виконкомів рад міст обласного значення та керівників підприємств.  МНС здійснює методичне керівництво і контроль за створенням, зберіганням, використанням та поповненням оперативних, відомчих, регіональних, місцевих та об'єктових резервів для запобігання, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків. 5. Організація роботи щодо проведення нагляду та здійснення контролю за обстановкою на ПНО  Державний нагляд і контроль у сфері діяльності, пов'язаної з ПНО, здійснюють уповноважені органами влади, в т. ч. спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади та їх відповідні територіальні органи, до відання яких згідно з законом віднесені питання: охорона праці; забезпечення екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища; захист населення і території від НС техногенного та природного, характеру; пожежна безпека; санітарно - епідеміологічна безпека; містобудування. Важливою проблемою у системі правового управління НС є проблема правового режиму потенційно небезпечних об’єктів. Законодавство України розрізняє правові режими об’єктів підвищеної небезпеки, ПНО, хімічно небезпечних об’єктів, радіаційно небезпечних об’єктів, пожежо-небезпечних об’єктів, вибухонебезпечних об’єктів, об’єктів гідродинамічної небезпеки, об’єкти підвищеного ризику тощо. При чому, правові режими вищезазначених об’єктів не є чітко розмежованими: вони часто перетинаються один з одним, що вносить плутанину у практику застосування екологічного законодавства. Найбільш чітко виражений правовий режим мають об’єкти підвищеної небезпеки і ПНО. Правовий режим ПНО безпосередньо стосується правового управління НС. Ст. 66 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачає загальні засади правового режиму екологічно небезпечних об’єктів. На таких об’єктах має систематично проводитися перевірка їх стану та виконання вимог щодо їх безпечної експлуатації. Незважаючи на певні термінологічні і правові неузгодженості, вважаємо, що правовий режим екологічно небезпечних об’єктів згідно з вищезазначеним Законом є застосовним і до об’єктів підвищеної небезпеки, і до ПНО згідно з законодавством про цивільний захист, і до об’єктів, що входять до Переліку видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 року № 554. ПНО визначається ст. 1 Закону «Про об’єкти підвищеної небезпеки» від 18 січня 2001 року як об’єкт, на якому можуть використовуватися або виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються небезпечні речовини, біологічні препарати, а також інші об’єкти, що за певних обставин можуть створити реальну загрозу виникнення аварії. Однак, у цьому Законі правовий режим ПНО визначається для потреб ідентифікації об’єктів підвищеної небезпеки, а тому цей правовий режим не зовсім збігається з правовим режимом ПНО, що передбачається законодавством про цивільний захист. Визначення правового режиму ПНО здійснюється відповідно до Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об’єктів, затвердженого наказом МНС від 18 грудня 2000 року № 338. Паспортизація здійснюється для створення загальнодержавного реєстру ПНО як складової частини ЄДС. Незважаючи на те, що визначення ПНО, що подається у цьому Положенні, практично збігається з визначенням ПНО, поданому у Законі «Про об’єкти підвищеної небезпеки», Положення конкретизує механізм ідентифікації ПНО. Перевагою Положення є те, що воно не покладає цей обов’язок на власників ПНО, як це має місце у законодавстві про об’єкти підвищеної небезпеки: весь тягар ідентифікації ПНО лежить на органах ЄДС. З точки зору власників господарських об’єктів, вони не зв’язані жодними обов’язками, які накладає правовий режим ПНО, до моменту отримання повідомлення органів Державного департаменту страхового фонду документації про необхідність ідентифікації ПНО. Визначення переліків ПНО здійснюється комісіями з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій обласних державних адміністрацій. Переліки ПНО з усіх областей передаються до Головного управління планування та дій у надзвичайних ситуаціях МНС, який формує зведений перелік ПНО по всій Україні і передає його до Науково-дослідного, проектно-конструкторського та технологічного інституту мігрографії Державного департаменту страхового фонду документації. Останній займається розсилкою форм паспортів ПНО, збором і аналізом отриманих даних. Відповідно до Положення про Державний реєстр потенційно небезпечних об’єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року № 1288, Державний реєстр ПНО є автоматизованою інформаційно-довідковою системою обліку та обробки інформації щодо ПНО. Реєстр ведеться Державним департаментом страхового фонду документації для забезпечення підготовки управлінських рішень щодо запобігання та ліквідації наслідків НЕС, а також для потреб страхового фонду документації. З моменту реєстрації на об’єкт у повному обсязі поширюється правовий режим ПНО. Положення про організацію оповіщення і зв’язку у надзвичайних ситуаціях 1999 року предебачає, що на ПНО мають бути у постійній готовності локальні системи виявлення загрози виникнення НС і локальні системи оповіщення населення та персоналу ПНО. Такі системи повинні створюватися і підтримуватися за рахунок власників ПНО. Відповідно до п. 29 Положення про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, ПНО повинні мати свої аварійні формування чи підрозділи

1. Загальні відомості про об'єкт (об'єкти) підвищеної небезпеки:  - результати ідентифікації із зазначенням найменування та сумарної маси небезпечних речовин, за якими проводилася ідентифікація об'єкта;  - зареєстровані види діяльності, пов'язані з експлуатацією об'єкта (об'єктів) підвищеної небезпеки із зазначенням коду згідно з КВЕД;  - вид, номер, дата видачі ліцензій на зареєстровані види діяльності, пов'язаної з експлуатацією об'єкта (об'єктів) підвищеної небезпеки, передбачених законодавством;  - вид, номер, дата видачі дозволів уповноважених органів виконавчої влади на початок роботи або види діяльності, пов'язаної з експлуатацією об'єкта (об'єктів) підвищеної небезпеки, передбачених законодавством;  - основний вид виконуваних на об'єкті (об'єктах) підвищеної небезпеки робіт;  - склад об'єкта (об'єктів) підвищеної небезпеки і перелік основних технологічних процесів та регламентів, пов'язаних з небезпечними речовинами;  - умови приймання і зберігання сировини;  - умови зберігання та відвантаження продукції;  - загальна чисельність персоналу та працівників найбільшої зміни об'єкта (об'єктів) під час експлуатації;  - розташування об'єкта (об'єктів) підвищеної небезпеки на місцевості та відстань до міста (міст), інших населених пунктів, місць великого скупчення людей (житлові масиви, стадіони, кінотеатри, лікарні, школи тощо), транспортних магістралей, промислових об'єктів, природоохоронних об'єктів, цивільних об'єктів; - межі заборонних, охоронних і санітарно-захисних зон.

Початковим етапом для розробки декларації безпеки небезпечного об'єкту є його ідентифікація. Мета ідентифікації - виявлення у складі суб'єктів господарської діяльності, що експлуатують об'єкти, найбільш небезпечних об'єктів, які підлягають декларуванню стану безпеки. Ідентифікація небезпечних об'єктів здійснюється на основі критеріїв, що враховують:

1. кількість і вид (категорію) небезпечних речовин, що застосовуються на об'єкті;

2. умови (температуру і тиск), при яких ці речовини використовуються або зберігаються;

3. порогову (граничну) кількість небезпечної речовини;

4. особливості розташування об'єкту.

Основні критерії ідентифікації об'єктів, що підлягають декларуванню, наведені в Законі України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» від 18.01.01 р. № 2245-НІ і постанові Кабінету Міністрів України від 11.07.02 р. № 956 «Про ідентифікацію і декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки» . Вказані критерії ґрунтуються на положеннях Конвенції ООН про трансграничну дію промислових аварій . До категорії об'єктів підвищеного класу небезпеки згідно з «Порядком ідентифікації і обліку об'єктів підвищеної небезпеки» належать усі суб'єкти господарської діяльності, у власності або в користуванні яких є об'єкти, де використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються, транспортуються небезпечні речовини в кількостях :

1. що не перевищують або дорівнюють встановленому нормативу порогових мас ;

2. які не перевищують нормативи порогових мас, але при відстанях від об'єкту до місць великого зосередження людей, транспортних магістралей, промислових, природоохоронних і життєво важливих цивільних об'єктів менше ніж 500 м (для 1 і 2 груп небезпечних речовин) і 1000 м (для 3 групи).

Відповідно до пп. 1,3 «Порядку декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки» встановлюється обов'язковість розробки декларацій безпеки небезпечних об'єктів 1 чи 2 класів . Декларація безпеки - документ, що визначає комплекс заходів, які використовуються суб'єктом господарської діяльності з метою запобігання аваріям, а також забезпечення готовності до локалізації, ліквідації аварій і їх наслідків. Аналіз рівня ризику виникнення аварій - найважливіший і, як вже показали результати, найважчий для розробки. На жаль, у більшій частині розроблених декларацій у цей розділ вписується зміст ГОСТів, методик, технологічних регламентів, інструкцій без конкретного застосування до декларованих об'єктів. Для розробки декларації об'єкта підвищеної небезпеки 1 класу потрібне виконання «Методики визначення ризиків і їх прийнятних рівнів для декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки» в повному обсязі, для 2 класу небезпеки вимоги обмежуються виконанням пункту 17 (визначення масштабів наслідків аварій, включаючи аналіз можливих впливів на людей, майно і навколишнє середовище) . Висока якість декларацій, що розробляються, підвищує готовність до дій у надзвичайних ситуаціях на промислових об'єктах. Таким чином, при розробці декларації основну увагу слід приділяти якісному аналізу можливих сценаріїв виникнення і розвитку аварій. Необхідно навести детальний опис можливих наслідків аварій для персоналу, населення, матеріальних об'єктів, навколишнього середовища, розрахувавши вірогідність розвитку даного сценарію. Аналіз якості декларацій виявив проблему участі в декларуванні безпеки некваліфікованих фахівців і організацій. Таке положення призвело до формалізму при проведенні декларування. При оцінці якості декларації важливо знати не тільки, якими методами оцінені ризики, але і яка кваліфікація експерта, що їх оцінював. Види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню: Відповідно до спеціальних законів ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності:  1) банківська діяльність;  2) професійна діяльність на ринку цінних паперів;  3) із надання фінансових послуг;  4) зовнішньоекономічна діяльність;  5) діяльність у галузі телебачення і радіомовлення;  6) діяльність у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії;  7) діяльність у сфері освіти;  8) діяльність у сфері інтелектуальної власності;  9) виробництво і торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами;  10) діяльність у сфері телекомунікацій;  11) будівельна діяльність.  Відповідно до цього Закону з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори" ліцензуванню підлягає діяльність з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.  Крім цього, ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності:  1) виробництво та ремонт вогнепальної зброї невійськового призначення і боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівля вогнепальною зброєю невійськового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду;  2) виробництво вибухових матеріалів промислового призначення (згідно з переліком, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці та державного гірничого нагляду);  3) виробництво особливо небезпечних хімічних речовин; операції у сфері поводження з небезпечними відходами, збирання і заготівля окремих видів відходів як вторинної сировини (згідно з переліками, що визначаються Кабінетом Міністрів України);  4) видобуток дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння;  5) виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами;  6) виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів, оптова, роздрібна торгівля ветеринарними медикаментами і препаратами;  7) торгівля пестицидами та агрохімікатами (тільки регуляторами росту рослин);  8) виробництво спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та їх продаж;  9) розроблення, виготовлення спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв'язку, інших засобів негласного отримання інформації, торгівля спеціальними технічними засобами для зняття інформації з каналів зв'язку, іншими засобами негласного отримання інформації;  10) надання послуг у галузі криптографічного захисту інформації (крім послуг електронного цифрового підпису), торгівля криптосистемами і засобами криптографічного захисту інформації (згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України);  11) впровадження, ввезення, вивезення голографічних захисних елементів;  12) надання послуг у галузі технічного захисту інформації (згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України);  13) виготовлення бланків цінних паперів, документів суворої звітності (згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України);  14) транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом, транспортування природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ трубопроводами та їх розподіл;  15) постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим та нерегульованим тарифом;  16) зберігання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ в обсягах, що перевищують рівень, встановлений ліцензійними умовами;  17) централізоване водопостачання та водовідведення;  18) розроблення, випробування, виробництво, експлуатація ракет-носіїв, космічних апаратів та їх складових частин, наземного комплексу управління космічними апаратами та його складових частин;  19) культивування рослин, включених до таблиці I Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого Кабінетом Міністрів України, розроблення, виробництво, виготовлення, зберігання, перевезення, придбання, реалізація (відпуск), ввезення на територію України, вивезення з території України, використання, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, включених до зазначеного Переліку;  20) медична практика;  21) переробка донорської крові та її компонентів, виготовлення з них препаратів, крім діяльності банків пуповинної крові, інших тканин і клітин людини;  22) діяльність банків пуповинної крові, інших тканин і клітин людини згідно з переліком, затвердженим Міністерством охорони здоров'я України (діяльність банків пуповинної крові, інших тканин і клітин людини);  23) ветеринарна практика;  24) випуск та проведення лотерей; 25) надання послуг з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів, багажу повітряним, річковим, морським, автомобільним, залізничним транспортом;  26) заготівля, переробка, металургійна переробка металобрухту кольорових і чорних металів;  27) збирання, первинна обробка відходів і брухту дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння;  28) надання послуг і виконання робіт протипожежного призначення;  29) надання послуг з охорони власності та громадян;  30) туроператорська діяльність;  31) діяльність арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів);  32) посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном;  33) проведення робіт із землеустрою, землеоціночних робіт та земельних торгів;  34) діяльність, пов'язана з промисловим виловом риби, крім внутрішніх водойм (ставків) господарств;  35) діяльність митного брокера;  36) виробництво, експорт та імпорт дисків для лазерних систем зчитування, матриць;  37) торгівля племінними (генетичними) ресурсами, проведення генетичної експертизи походження та аномалій тварин;  38) проведення фумігації (знезараження) об'єктів регулювання, визначених Законом України "Про карантин рослин", які переміщуються через державний кордон України та карантинні зони;  39) діяльність, пов'язана з виробництвом, торгівлею піротехнічними засобами;  40) діяльність, пов'язана з наданням послуг стрільбищами невійськового призначення та функціонуванням мисливських стендів;  41) розроблення, виготовлення, реалізація, ремонт, модернізація та утилізація озброєння, військової техніки, військової зброї і боєприпасів до неї;  42) виробництво теплової енергії, транспортування її магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії;  43) збирання та використання інформації, яка складає кредитну історію;  44) генетично-інженерна діяльність у замкненій системі;  45) торгівля рідким паливом з біомаси та біогазом.