31. Порядок фіксування кримінального провадження у протоколах

Фіксація доказової інформації - складова провадження слідчих і судових дій по збиранню доказів. Вона, як і провадження зазначених дій, є виключною компетенцією особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду. За необхідності допомогу в цьому їм надають спеціалісти, перекладач і секретар судового засідання.

Без процесуальної фіксації пізнаних фактичних даних, а також дій з їх виявлення неможливо сформувати судовий доказ. Отримана суб´єктом доказування інформація у виді матеріальних або ідеальних образів може використовуватися в доказуванні лише після приведення її у встановлену законом форму.

Метою фіксації доказів є надання виявленим фактам доказової сили, збереження їх змісту, ознак для наступного дослідження, оцінки та використання в доказуванні.

Фіксація доказової інформації у встановленій процесуальній формі передбачає складання слідчим (дізнавачим) протоколів слідчих дій (ст. 85 КПК України), постанов про приєднання до справи предметів і документів (ст. 130 КПК України), застосування стенографії, фото - і кінозйомки, звуко - і відеозапису, виготовлення планів, схем, зліпків та відбитків слідів (ч. 4 ст. 85; статті 85^і, 85²; ч. 6 ст. 114 КПК України).

Протокол є основним, найбільш поширеним способом фіксації перебігу і результатів слідчих і судових дій щодо збирання та перевірки доказів. Поступаючись перед звуко - і відео -записом, кіно - і фотозйомкою в повноті й точності фіксації, протоколи порівняно з ними мають і важливі позитивні якості: нескладність виготовлення, можливість фіксації лише даних і обставин, що стосуються справи, зорове сприйняття. Водночас звуко - і відеозапис, кінозйомка фіксують не лише результати, а й перебіг слідчих і судових дій і містять більш багату інформацію.

Але зазначимо, що використання будь-яких техніко - криміналістичних засобів і методів у кримінальному судочинстві повинно задовольняти такі загальні умови:

- дотримання морально-етичних засад (безпека для здоров´я особи, щодо якої здійснюється дослідження; у необхідних випадках - добровільна згода особи на проведення такого дослідження; відповідність морально-етичним нормам суспільства);

- дотримання пізнавальних закономірностей (науково обґрунтована можливість і практична результативність випробування; можливість отримання об´єктивних, достовірних, таки і можна перевірити, результатів);

- дотримання організаційно-правових умов (чітка законодавча регламентація порядку їх застосування, фіксації отриманих результатів, прав та обов´язків суб´єктів кримінального положення та правових наслідків; застосовування них засобів і тлумачення отриманих результатів лише компетентними фахів! ми, спеціально на те уповноваженими, та ін.).

32. Порядок оформлення процесуального рішення у кримінальному процесі

Особливість кримінально-процесуальної діяльності полягає також і в тому, що оформлення прийнятого рішення може здійснюватися шляхом використання уніфікованих форм: бланків, зразків процесуальних актів, що являють собою друковані форми (в бланках міститься інформація, яка повторюється, а в зразках, крім цього, й типові особливості даного виду документа). Уніфікується і форма документа, його реквізити, розміщення і певною мірою, зміст, вказаний в законі і вироблений практикою. Якщо документ містить не менше 2/3 постійної інформації від обсягу тексту, то модель його взагалі може використовуватись як трафарет, стереотип (повістка, підлиска про невиїзд і т.д.).

Практика широко використовує бланки документів, але не завжди вони відповідають вимогам закону.

Впровадження уніфікованих форм, якщо вони виконані належним чином, полегшує працю, прискорює строки.

Рішення в кримінальній справі залишається індивідуальним актом застосування норм права законозабезпечувального характеру.

Особливості і умови здійснення кримінально-процесуальної діяльності визначають зміст кожної стадії прийняття рішень і складання документів в кримінальній справі. Так, інформаційна стадія прийняття кримінально-процесуального рішення включає збирання, одержання, закріплення інформації, її перевірку, аналіз фактичних обставин справи. Кримінально-процесуальний закон визначає правила збирання, перевірки і оцінки доказів для встановлення необхідних фактів в рамках предмета доказування.

Компетентні органи повинні вести цілеспрямований пошук інформації, намагатись, по можливості, одержувати прямі докази, бо з допомогою їх прямо (тобто одноступенево) встановлюється предмет доказування, встановлюється чи спростовується головний факт — подія злочину і винність обвинуваченого у його вчиненні.

В аналітичній (оціночній) стадії прийняття рішень одержана інформація зіставляється з відповідними правовими приписами з урахуванням мети, яка має бути досягнута, обирається оптимальний, в рамках закону, спосіб дій. Складність тут може полягати у виборі й тлумаченні правової норми щодо конкретної життєвої ситуації. На цьому етапі з успіхом може бути використана автоматизована інформаційно-пошукова система законодавства. На завершальному (заключному) етапі прийняття рішень, по суті, відбувається безпосереднє правозастосування, в результаті чого компетентний орган приймає конкретне рішення, що виявляється у розпорядженні про проведення тих чи інших дій: порушити кримінальну справу, призначити експертизу, визнати особу як потерпілу і т.д.

Прийняте рішення оформлюється письмово у вигляді процесуального акта (постанова, вирок тощо). Етапи прийняття рішення тісно взаємопов'язані, а сам такий поділ певною мірою має умовний характер, оскільки на всіх етапах прийняття рішення бере участь людина з її розумово-вольовою, логічною діяльністю.

В кожному процесуальному документі тою чи іншою мірою можна знайти відображення триактності прийняття рішення. Наприклад, в поданні вказуються джерела інформації, потім дається відповідний аналіз виявлених обставин і законодавства, а в кінці робляться висновки, вносяться пропозиції.

Правильність прийнятого рішення, його належне оформлення багато в чому залежить від професійної підготовки, сумлінності посадової особи, її досвіду та умов складання документів, а також інших факторів.