27. Субєкти доказування

Суб´єкти доказування - не державні органи і посадові особи, на яких законом покладено обов´язок щодо збирання, перевірки і оцінки доказів та їх процесуальних джерел, отримування рішень, прийнятих в процесі кримінально-процесуального доказування, а також інші особи, які вправі брати участь у діяльності.¹

Основним критерієм поділу (класифікації) суб´єктів доказування є їх відмінність у повноваженнях, тому що для одних-і) визначений законом обов´язок, для інших - надане тим же законом право.

Відповідно до нього, суб´єктів доказування можна поділиш на дві групи:

1) державні органи і посадові особи, на яких покладе обов´язок здійснювати доказування (суд, прокурор, слідчий,» гай дізнання, особа, яка провадить дізнання);

2) особи, які мають право брати участь у процесі доказування (підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, захисник, цивільний позивач, цивільний відповідач та інші).

29.Поняття і критерії оцінки доказів

Оцінка доказів - це розумова діяльність слідчого, прокурора! судді, то здійснюється у певних логічних формах відповідно до закону і праворозуміння за їх внутрішнім переконанням, заснована на всебічному, повному й об´єктивному аналізі всіх обставин справи в їхній сукупності, спрямована на встановлення достовірності та належності, допустимості й достатності доказів, їх взаємозв´язку і значення для вирішення питань, що становлять предмет доказування, і має на меті встановлення істинну справі.

Як зазначає Є. Г. Коваленко, оцінка доказів дозволяє слідчому і суду збагнути суть кримінальної справи, проаналізувати характер і причини злочину, пізнати факти об´єктивної дійсності, що стосуються злочинного вчинку, відрізнити ці факти як докази серед інших фактів, що не стосуються справи, відокремити істотні для справи обставини від неістотних, випадкове від необхідного, і на основі дослідження цих фактів зробити обґрунтовані висновки в справі.

Оцінка доказів з точки зору повноти відомостей, що в них містяться, здійснюється шляхом зіставлення цих відомостей із змістом аналогічного джерела (наприклад, показань обвинуваченого, одержаних на допитах у різний час або в результатних слідчих дій: допиту, очної станки та ін.) або інших (наприклад, показань потерпілого й обвинуваченою.). Умови вільної оцінки доказів слідчим, прокурором, суддею:

-необхідність формування внутрішнього переконання;

-необхідність всебічного, повного і об´єктивного розслідування всіх обставин справи в їх сукупності;

-необхідність керуватись законом;

-жодні докази не мають для суб´єкта оцінки наперед встановленої сили.

До змісту оцінки доказів як фактичних даних (відомості про факти) входить встановлення їх достовірності, належності допустимості і достатності для вирішення як окремих питань у справі, так і справи загалом. Змістом же оцінки процесі них джерел доказів є визначення допустимості їх використання в справі і повноти відомостей, що містяться в них.

Достовірність доказів означає, що вони правильно, адекватно відображають матеріальні і нематеріальні сліди, тобто орган розслідування чи суд (суддя) повинен проаналізувати весь процес формування доказів та процесуальних джерел. Якщо це матеріальні сліди - умови їх виникнення, збереження та копіювання. У випадку, коли інформація міститься в показаннях. наприклад свідка - здатність особи правильно сприймати явища, події, запам´ятовувати певну інформацію, відтворювати її. При цьому необхідно з´ясовувати психологічні та фізіологічні чинники, що могли вплинути на дані процеси.

Належність доказів визначається їх придатністю для встановлення наявності чи відсутності обставин, що належать до предмета доказування в справі, конкретизованого кримінальним законом, а також інших обставин, що мають у даній справіхарактер допоміжних або супутніх відносно предмета доказування.

Допустимість доказів означає, що: по-перше, фактичні дав як докази повинні бути отримані уповноваженим на те суб’єктом (особою, у провадженні якої перебуває кримінальна справа, яка здійснює перевірку заяви і повідомлення про злочин або виконує окреме доручення слідчого, а також орган оперативно-розшукової юрисдикції при виявленні злочину по-друге, фактичні дані повинні бути отримані з відомого перевіряється, і не забороненого законом джерела; по-третє фактичні дані повинні бути отримані у встановленому законом порядку з дотриманням процесуальної форми, що гарантує захист прав і законних інтересів громадян; по-четверте, фактичні дані і сам процес їхнього одержання повинні бути належним чином закріплені і засвідчені; по-п´яте, зібрані докази и інші матеріали кримінальної справи загалом дозволяють здійснити аналіз і перевірку достовірності і законності одержання фактичних даних.

У силу презумпції невинуватості, що закріплена в ст. 62 Конституції України, усі сумніви в справі, а отже, і сумніви щодо допустимості до використання фактичних даних у доведенні, повинні тлумачитися і дозволятися на користь обвинувачуваного, підозрюваного і підсудного.

Достатніми докази вважаються тоді, коли у своїй сукупності дають можливість установити всі передбачені законом обставини справи на тому рівні знання про них, який необхідний для прийняття правильного рішення при провадженні у справі.

Достатність зібраних доказів визначається внутрішнім переконанням слідчого, прокурора чи судді. Ніякі докази для зазначених суб´єктів не мають наперед встановленої сили.

Докази, одержані з грубим порушенням кримінально-процесуального закону, порушенням прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, недопустимі для використання у кримінальному процесі.