25.Висновок експерта як вид доказу. Його зміст, значення та оцінка.

Висновок експерта — це процесуальний документ, в якому викладаються підстави проведення експертизи, хід та результати експертного дослідження. Висновок експерта є джерелом судових доказів і складається з трьох частин: вступної, дослідної та заключної (ст. 200 КПК).

У вступній частині зазначаються: найменування експертизи; дата і місце складання висновку; дата постанови про призначення експертизи та хто її виніс; перелік об’єктів, що надійшли на дослідження, порівняльних та інших матеріалів; питання, поставлені перед експертом, відомості про його особу; клопотання про надання додаткових матеріалів та результати їх розгляду; відомості про участь експерта у проведенні слідчих дій; прізвища та процесуальний стан осіб, які брали участь у проведенні експертизи.

У дослідній частині описуються об’єкти експертизи, викладається процес експертного дослідження, робиться аналіз і синтез отриманих результатів, наводяться різні

розрахунки та довідкові дані, якими користувався експерт, обґрунтовуються його висновки. Дослідна частина висновку ідентифікаційної експертизи повинна містити опис конкретних ознак, покладених в обґрунтування висновку.

У заключній частині містяться висновки експерта, тобто відповіді на поставлені перед ним питання. Висновок експерта може мати форму категоричного висновку або висновку про неможливість вирішити питання, яке поставлене перед експертом.

Висновок експерта не має переваг перед іншими доказами.

Оцінка висновку експерта є складною розумовою діяльністю, яка включає:

1) аналіз дотримання процесуального порядку призначення та проведення судової експертизи;

2) визначення відповідності висновку експерта завданню;

3) встановлення повноти та наукової обґрунтованості висновку експерта;

4) визначення відповідності висновку експерта іншим зібраним у справі доказам;

5) перевірку віднесення до справи даних, що містяться у висновку.

У результаті оцінки висновку експерта слідчий (суд) може прийняти одне з таких рішень:

1) визнати висновок експерта повним та обґрунтованим, таким, що має значення у справі;

2) визнати висновок неповним або недостатньо зрозумілим та при необхідності призначити додаткову експертизу або допитати експерта відповідно до ст. 201 КПК;

3) визнати висновок експерта необґрунтованим або сумнівним щодо його правильності та при необхідності призначити повторну експертизу або провести інші процесуальні дії, спрямовані на перевірку висновків експерта.

26. Поняття кримінально-процесуального доказування

Кримінально-процесуальне доказування - це практична діяльність уповноважених законом суб´єктів, що відбувається в особливій процесуальній формі, шляхом збирання, перевірки та оцінки доказів.

Норми процесуального права, що регламентують мету, порядок, межі і зміст цієї діяльності, відповідно іменуються доказовим правом. Доказування є важливою складовою частиною кримінально-процесуальної діяльності, тому доказове право органічно поєднується із системою норм кримінально-процесуального права.

Правильне застосування норм кримінально-процесуального права, що регламентують доказування органами дізнання, досудового слідства, прокуратури, судами є необхідною передумо- вою ефективності розслідування і боротьби зі злочинністю.

Метою доказування є встановлення істини у кожній кримі- нальній справі. Знайти істину в кримінальній справі - значній виконати одне із завдань кримінального процесу, тобто повністю розкрити злочин, що є необхідною передумовою успішного здійснення правосуддя.

Як зазначає Стахівський С. М., основний зміст кримінально-процесуальної діяльності становить доказування. Не можні звичайно, зводити всю кримінально-процесуальну діяльність до доказування, але те, то доказування в цій діяльності відіграє домінуючу роль, не викликає сумніву.

Процес доказування в кримінальній справі - це підтвердженні відповідними доказами адекватного та правильного відтворення її відображення дійсних обставин події злочину.

Розглядаючи зміст кримінально-процесуального доказування, можна виділити два його види (або аспекти): доказування як дослідження фактичних обставин справи, що полягає у діяльності відповідних органів і осіб щодо збирання, перевірки та оцінки доказів, і доказування як логічне і процесуальне обґрунтування певної тези, твердження, висновків, рішення в справі. Неважливо, зокрема, для законодавчого регулювання й теоретичного дослідження питання про обов´язок доказування.

Доказування являє собою сплав практичних дій і мислення, фізичної і розумової діяльності відповідних суб´єктів кримінального провадження. Його елементами є:

- збирання доказів;

- перевірка доказів;

- оцінка доказів.