21. Предмет та межі доказування в кримінальному процесі.

Предмет доказування – сукупність передбаченихкримінально-процесуальним законом обставин, установлення яких необхідно для вирішення заяв і повідомлень про злочини, кримінальної справи в цілому або судової справи у стадії виконання вироку, а також для прийняття процесуальних профілактичних заходів у справі. При провадженні попереднього слідства, дізнання і розглядікримінальної справи і суді підлягаютьдоказуванню: 1) подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину) ; 2) винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину; 3) обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого, а також інші обставини, що характеризують його особу; 4) характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров‘я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння (ст.64); 5 ) причини та умови, які сприяли вчиненню злочину (ст.23). Ці обставини конкретизуються в КПК стосовно справ про злочини і суспільно небезпечні діяння неповнолітніх (ст.433, 448), осіб, які захворіли після вчинення злочину на душевну хворобу або вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності (ст.417, 420). Окреслений в ст.23 і 64 предмет доказування є загальним, єдиним для всіх стадій кримінального процесу (за винятком стадії виконання вироку).

З предметом доказування тісно пов‘язане поняття меж доказування (дослідження) обставинкримінальної справи. Предмет і межі доказування співвідносяться між собою, як мета і засіб її досягнення. Межі доказування визначають глибину, ступінь дослідження обставин справи, коло, обсяг доказів і їх джерел, необхідних для цього. Межі доказування – обсяг доказового матеріалу (доказів і їх джерел), який забезпечує надійне, достовірне встановлення всіх обставин, які входять до предмета доказування, правильне вирішення справи і прийняття процесуальних заходів для запобігання злочинам. Неправильне визначення меж доказування може потягти за собою його звуження чи безпідставне розширення.

Оскільки предмет доказування і вимога закону про всебічне, повне й об‘єктивне дослідження обставин справи (ст.22 КПК) однакові як для стадії попереднього розслідування., так і для стадії судового розгляду, то в принципі і межі доказування в цих стадіях мають бути однаковими, але процесуальна діяльність має дослідницький, пошуковий характер, а також межі можуть бути визначені неточно. Ст.275 КПК “Межі судового розгляду”, за якою розгляд справ у суді провадиться тільки щодо обвинувачених і лише по тому обвинуваченню, по якому їх віддано суду, - встановлює в дійсності не межі доказування в суді, а тільки обмеження щодо осіб і діянь, які розглядаються судом і за які вони можуть бути засуджені.

28. Поняття і форми перевірки доказів

Кримінально-процесуальне доказування - це практична діяльність уповноважених законом суб´єктів, що відбувається в особливій процесуальній формі, шляхом збирання, перевірки та оцінки доказів. Перевірка доказів - це діяльність, спрямована на підтвердження (заперечення) інформації, що міститься в них.

Перевірка як елемент процесу доказування мас місце па всіх стадіях кримінального судочинства і тісно пов´язана зі збиранням і оцінкою доказів та їх процесуальних джерел. Адже перевіряти можна лише докази, які є в наявності, окрім того перевірка може потягти за собою одержання (збирання) нових доказів.

Перевірка доказів передує їх оцінці та є необхідною передумовою останньої. Основна відмінність між перевіркою та оцінкою полягає в тому, що перша здійснюється як за допомогою практичних (слідчих і судових) дій, так і логічним шляхом, за допомогою розумової діяльності, друга ж є винятково розумовою діяльністю.

Основними способами перевірки доказів є:

• окремий аналіз кожного доказу;

• зіставлення певного доказу з іншими доказами;

• провадження повторних або нових слідчих і судових дій.

Розпочинається перевірка із з´ясування надійності процесуального джерела. Наприклад, якщо джерелом доказів є документ, то необхідно перевірити компетентність осіб, від яких виходить даний документ, наявність у ньому необхідних реквізитів, є документ оригіналом чи копією, чи немає в ньому видимих слідів підробки тощо.

При цьому слід з´ясувати законність порядку одержаного процесуального джерела, оскільки будь-яке порушення процедури, передбаченої законом, ставить під сумнів використання доказів, що містяться в тому джерелі.

Зміст кожного доказу окремо аналізується з позиціїповноти, несуперечливості, логічної послідовності тощо. Проте слід пам´ятати, що перевірка кожного взятого окремо доказу не завжди дає тверде переконання із його доброякісності. Тому зіставлення даного доказу з іншими доказами із наявних у кримінальній справі процесуальних джерел допомагає з´ясувати їх збіг, неповноту чи неправдивість відомостей, суперечності, причини таких суперечностей, а отже, встановити надійність одержаної інформації.

Деякі процесуальні дії переважно призначені законом і використовуються на практиці саме для перевірки уже наявних у справі доказів. Це, насамперед, відтворення обстановки й обставив події, очна ставка, а також (хоч і меншою мірою) пред´явлення для впізнання, розвідування, огляд, обшук, виїмка та ін. Способами перевірки є також оперативно - розшукові заходи органів дізнання (але це - не процесуальний спосіб), застосування тактичних прийомів проведення слідчої дії (наприклад, допиту). Важливе значення для перевірки доказів має встановлення іі аналіз джерел поінформованості свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, експертів, авторів документів