1.Поняття і завдання кримінального процесу

Кримінальний процес - це врегульована законом діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також інших осіб, спрямована на швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних; встановлення об'єктивної істини, забезпечення правильного застосування закону, захистсуспільства і громадян від злочинних зазіхань, здійснення правосуддя. З визначення кримінального процесу випливають його завдання, сформульовані в ст. 2 КПК України:

-Охорона прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, що приймають участь у кримінальному судочинстві. В ході кримінального процесу захищаються права і законні інтереси громадян і юридичних осіб, яким була заподіяна певна шкода. Всім особам, що беруть участь у справі, а особливо підозрюваному й обвинувачуваному, повинні бути пояснені їхні процесуальні права та забезпечена їх реалізація.

-Швидке і повне розкриття злочинів.

-Викриття винних. На державні органи, що ведуть процес, покладений обов'язок виявити всіх осіб, що вчинили злочин, і встановити винність кожного з них, що є обов'язковою умовою вирішення питання про кримінальну відповідальність і покарання дійсно винної особи.

-Забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожна особа, що скоїла злочин, була притягнута до відповідальності і жоден невинуватий не був покараний. Правильне застосування закону означає суворе дотримання норм кримінально-процесуального, кримінального й іншого законодавства при провадженні по кримінальній справі. Неправильне застосування закону є підставою для скасування прийнятих по справі рішень і повернення кримінальної справи на ту стадію, де було допущене порушення 

2.Поняття та значення кримінального процесу України

Завдання кримінального процесу: 1. Охорона прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві (ст. 2 КПК ). У ході кримінального процесу мають бути залишені права і законні інтереси громадян та юридичних осіб, яким злочинними діями була заподіяна шкода. Всім особам, що беруть участь у справі, необхідно роз'яснити процесуальні права і забезпечити можливість їх реалізації. 2. Швидке і повне розкриття злочинів. Злочин вважається розкритим, якщо встановлені подія злочину і ті особи, які його вчинили. Завдання швидкого розкриття злочинів полягає в обов'язку органів держави у строки, передбачені законом, встановити всі обставини події злочину і виявити всіх осіб, які його вчинили, щоб максимально наблизити призначення винуватому покарання до моменту вчинення злочину. Пленум Верховного Суду України у постанові № 3 "Про строки розгляду судами України кримінальних і цивільних справ" від 1 квітня 1994 р, звернув увагу суддів на необхідність підвищення особистої відповідальності за своєчасний та якісний розгляд судових справ. Навмисне порушення процесуального закону чи несумлінність що спричинили тяганину при розгляді кримінальних справ, істотно обмежили права і законні інтереси громадян, слід розглядати з урахуванням конкретних обставин як неналежне виконання професійних обов'язків судді. Це стосується й органів дізнання, досудового слідства, прокуратури. Повне розкриття злочинів означає, що у кожній кримінальній справі повинні бути встановлені всі обставини, ідо входять у предмет доказування (ст.ст. 23, 64, 433 КПК). Злочин вважається повністю розкритим тільки після набрання обвинувальним вироком законної сили, а у випадках відмови в порушенні кримінальної справи або її закриття за нереабілітуючими підставами - після набрання чинності відповідної постанови або ухвали суду. 3. Викриття винуватих. Ця вимога покладає на державні органи, що ведуть процес, обов'язок виявити всіх осіб, що вчинили злочини, і встановити винуватість кожної з них. Встановлення ступеня винуватості є обов'язковою умовою вирішення питання про кримінальну відповідальність і покарання конкретної особи. 4.Забезпечення привального застосування Закону полягає у тому, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинуватий не був покараний. Саме це є гарантією встановлення об'єктивної істини у справі, тобто застосування до винуватого справедливого заходу впливу, і непритягнення до відповідальності невинуватого. Неправильне застосування закону є підставою для скасування прийнятих у справі рішень і повернення кримінальної справи до тієї стадії, на якій було допущено порушення (ст.ст. 246,281,370). Крім органів, які ведуть боротьбу з злочинністю, у кримінальному судочинстві беруть участь й інші особи. До них потерпілий, обвинувачений та його захисник, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники та інші. Але в основі кримінального судочинства лежить діяльність органів, на які законом покладена боротьба з злочинністю, а також органів, що ведуть кримінальний процес. Саме під час цієї діяльності учасники кримінального процесу та інші особи реалізують свої права і виконують покладені на них обов'язки, тобто вступають між собою у передбачені законом процесуальні правовідносини. Таким чином, кримінальний процес — це врегульована нормами кримінально-процесуального права процесуальна діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду щодо розкриття злочинів, викриття і покарання винуватих, а також ті правовідносини, що виникають у ході цієї діяльності між вказаними органами, а також громадянами, посадовими особами, установами, підприємствами, трудовими колективами, які залучаються до сфери кримінально-процесуальної діяльності.