110. Попередження злочинності неповнолітніх.

До основних завдань Державного Комітету України у справах сім’ї та молоді й служб у справах неповнолітніх належать такі:

- розробка і впровадження самостійно або разом з відповідними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, громадськими організаціями заходів щодо забезпечення прав, свобод і законних інтересів неповнолітніх, запобігання вчиненню ними правопорушень; контроль за виконанням цих заходів;

- координація зусиль органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності у вирішенні питань соціального захисту неповнолітніх і організації робіт, пов’язаних із запобіганням бездоглядності, правопорушенням серед них;

- здійснення контролю за умовами утримання і виховання неповнолітніх у спеціальних установах для неповнолітніх, організація виховної роботи в навчальних закладах і за місцем проживання;

- здійснення контролю за дотриманням законодавства про працю неповнолітніх на підприємствах і в організаціях незалежно від форми власності;

- ведення державної статистики щодо неповнолітніх згідно із законодавством України і міжнародними стандартами;

- подання органам виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємствам, установам та організаціям незалежно від форми власності, громадським організаціям, окремим громадянам практичної і методичної допомоги, консультацій з питань соціального захисту і профілактики правопорушень серед неповнолітніх.

Попередження злочинності неповнолітніх. Основні напрями профілактики пов’язані з усуненням причин, що породжують злочинність неповнолітніх.

Головним у формуванні системи профілактики є:

• комплексність, направленість профілактики на забезпечення належних умов життя і виховання підлітків на загальнодержавному рівні;

• забезпечення ранньої профілактики правопорушень підлітками, що в силу різних причин потрапили в несприятливі життєві ситуації;

• взаємозв’язок попереджувальної роботи за місцем навчання, проживання підлітків;

• пропаганда засобами масової інформації загальнолюдських цінностей (створення спеціальних молодіжних програм і т.ін.)

111. Кримінологічна характеристика корисливої злочинності.

Істотні ознаки загальнокримінальних корисливих злочинів такі:

- корисливі злочини - це завжди посягання на чуже майно. Загальнокримінальні корисливі злочини включають посягання, переважно, на чуже майно, у тому числі й гроші, цінні папери й інші предмети власності. Посягання може бути пов'язане з вимогою передачі права на майно;

- корислива мета - протиправне безоплатне вилучення чи повернення чужого майна на користь винного;

- корисливе посягання вчиняється поза господарською діяльністю або без використання винним свого становища у сфері виробництва, розподілу й обігу матеріальних цінностей.

При проведенні кримінологічних досліджень виділяється масив загальнокримінальних корисливих злочинів, до якого належать крадіжки, грабежі, розбої, шахрайства, вимагання та вбивства з корисливих мотивів. Ці злочини становлять близько 90 % від усієї загальнокримінальної корисливої злочинності.

У 2004 р. зареєстровано 475 934 загальнокримінальних корисливих злочинів, їхня питома вага в загальній кількості злочинів становить приблизно 60-65 %. Цей показник стабільний не тільки протягом останніх років.

Найпоширенішим злочином у загальнокримінальній корисливій злочинності є крадіжка. У структурі цього виду злочинів переважають, звичайно, крадіжки приватного майна. В 2004 р. в Україні зареєстровано 231 632 крадіжок.

Грабежі та розбої - це відкриті насильницькі форми заволодіння чужим майном. У колишньому СРСР із 1956 р. та до 1991 р. кількість грабежів збільшилася в 14 разів, а в Україні тільки за 1991-1993 рр. - у 2,2 рази. У наступні роки їхній рівень продовжує зменшуватися з незначними коливаннями. Так, у 2004 р. зареєстровано відповідно грабежів і розбоїв 60 946 і 5538.

Шахрайство та присвоєння довіреного майна кримінологічно близькі. Шахрайство вирізняє стрімка тенденція росту. В колишньому СРСР шахрайство було не досить поширеним явищем. Із переходом до ринкової економіки, розкрадання майна шляхом обману в Україні інтенсивно почастішало. Тільки за 1991-1999 рр. кількість шахрайств збільшилася приблизно в три рази. Так, у 2004 р. зареєстровано 15 233 шахрайств. Після крадіжок і грабежів шахрайство стає найбільш поширеним злочином у структурі загальнокримінальної корисливої злочинності проти власності.

За останні роки спостерігаємо зменшення кількості зареєстрованих фактів привласнення та розтрати чужого або ввіреного майна. Для порівняння: у 1991 р. зафіксовано 9387 злочинів, найменша їх кількість зареєстрована в 1995 р. - 7557; найбільша в 1999 р. - 10 640, у 2002 р. таких випадків було виявлено лише 7993.

Вимагання має кілька різновидів. Із початком ринкових реформ ці злочинні прояви трансформувалися та стали проявлятися майже у відкритому одержанні від власника наявної грошової данини під погрозою фізичної розправи, псування чи знищення майна. Якщо в 1991 р. було виявлено 1272 випадки вимагання індивідуального майна громадян, то в 1998 р. -3240 злочинів. У 2004 р. цей показник становив 1319 випадків.