103. Кримінологічна характеристика злочинця-рецидивіста.

Особа рецидивіста в порівнянні з особою, що вперше вчинила злочин, характеризується більш розвиненим комплексом соціально негативних властивостей, більш інтенсивною їх взаємодією і відповідно більшим впливом на обрання певної поведінки. Для рецидивістів типові крайній індивідуалізм і егоїзм, примітивізм інтересів і потреб, неповага до правоохоронюваних цінностей, соціальна безвідповідальність.

По мірі продовження і активізації злочинної діяльності все більше зростає стійкість антисуспільних поглядів і звичок. Її ступінь дозволяє говорити про формування і реалізацію протиправної установки, що обумовлює перевагу злочинного варіанта поведінки. Відбувається поповнення соціально негативних знань, злочинного досвіду. Рецидивістам властиві хворобливе уявлення про свою перевагу над оточуючими, грубість, цинізм, озлобленість, жорстокість.

Все це свідчить про те, що виправлення і перевиховання рецидивістів − дуже складна задача, але в принципі можлива. Вона полягає в максимальній нейтралізації негативних особистих властивостей і заміні їх позитивними. І поки така заміна не відбудеться, завжди залишається можливим те, що сукупність криміногенних властивостей при певній ситуації матиме переважний вплив на поведінку рецидивіста.

За деякими статистичними даними, освітній і культурний рівень у рецидивістів вдвічі нижчий, аніж у осіб, що вперше вчинили злочин. Життєві цілі полягають у маргинальному проводженні часу, пияцтві, азартних іграх і тому подібне. Характерним для рецидивістів є стійке небажання працювати. Значно частіше інших встають на шлях рецидиву і швидше вчиняють повторні злочини особи, які систематично порушували режим під час відбування покарань у вигляді позбавлення волі. Із зростанням числа судимостей

збільшується питома вага осіб, що не мають постійного місця проживання. Переважна більшість рецидивістів або не були в шлюбі, або 54 юридично чи фактично припинили сімейні відносини. Рецидивісти вдекілька разів рідше підтримують родинні відносини. Відбувається, так би мовити, процес самоізоляції від позитивних соціальних відносин. Для рецидивістів характерні перехід від протиправних установок “локального” характеру (вчинення окремих видів злочинів) до стійких протиправних установок загального характеру (вчинення будь-яких злочинів).

104. Причини і умови рецидивної злочинності.

Причини й умови рецидивної злочинності складаються з трьох груп чинників:

- чинники, що зумовлюють вчинення особою першого злочину, який призвів до засудження;

- чинники, що зумовлюють подальшу криміналізацію особи у процесі розкриття, розслідування злочину і відбування особою покарання;

- чинники, що негативно впливають на особу після відбування покарання, у постпенітенціарний період.

Першу групу чинників було розглянуто в Загальній частині (де йшлося про причини й умови конкретного злочинного діяння) і конкретизовано при вивченні окремих тем Особливої частини.

Коротко охарактеризуємо основні чинники другої групи.

1. Неповне розкриття злочинів не забезпечує невідворотності покарання.

До причин неповного розкриття злочинів належать недостатня кваліфікація частини кадрів правоохоронних органів, відсутність достатніх матеріальних стимулів для роботи, слабка технічна забезпеченість.

2. Рецидивній злочинності сприяють непоодинокі випадки волокити у процесі досудового розслідування і судового розгляду кримінальних справ, що зумовлюється перевантаженістю правоохоронної й судової системи, недостатнім штатом працівників, не завжди високим рівнем їх професійної підготовки.

3. Суттєві об’єктивні чинники зумовлюють подальшу криміналізацію частини осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі.

Щодо третьої групи негативних чинників у постпенітенціарний період слід зазначити таке:

- втрата соціальних зв’язків особами, що відбули покарання (розпад сім’ї, що часто спричинюється до втрати житла, відвернення чесних людей з колишнього оточення); засуджених кидають не тільки другий з подружжя (чоловіки вдвічі частіше), а й батьки та дорослі діти;

- великі труднощі з працевлаштуванням, особливо через загострення проблеми безробіття;

- практичне зникнення системи громадського контролю за раніше судимими;

- в умовах низького життєвого рівня частини населення чесна робота на виробництві за малого і непостійного заробітку дедалі менше приваблює колишнього засудженого;

- злочинний досвід і кримінальні зв’язки колишнього засудженого знаходять попит у злочинному середовищі, до якого він тягнеться, опинившись у психологічному вакуумі.;

- на шлях вчинення нових корисливих злочинів засудженого штовхають набутий раніше, у тому числі в місцях позбавлення волі, потяг до алкоголю, наркотиків, азартних ігор, бажання “надолужити” втрачені в неволі роки.