101. Значення кримінологічного прогнозування.

Завдання підвищення ефективності боротьби зі злочинністю зумовлює необхідність обґрунтованого прогнозування злочинності. Прогноз злочинності є насамперед інформацією для потреб практики, причому такою інформацією, на підставі якої визначають і оцінюють можливості боротьби із злочинністю в майбутньому з урахуванням усіх наявних сил і засобів.

По суті прогноз злочинності є основою для організації боротьби зі злочинністю взагалі, що здійснюється не тільки державними органами, а й громадськими організаціями. Прогноз є важливим етапом планомірної боротьби зі злочинністю — тільки на основі прогнозу можна вирішити питання прийняття своєчасних рішень про вплив на злочинність, її види, причини, що її породжують, і умови, які їй сприяють.

Кримінологічний прогноз сприяє зміцненню і розвитку системи органів, що реалізують попереджувальні та інші заходи боротьби зі злочинністю. Оцінюючи рівень, структуру, динаміку та інші характеристики злочинності з позицій теперішнього й майбутнього, ці органи в разі потреби ставлять перед законодавцями питання про внесення змін і доповнень у чинне кримінальне, кримінально-процесуальне та кримінально-виконавче законодавство.

Отже, кримінологічне прогнозування забезпечує визначення не тільки оптимального варіанта науково обґрунтованої стратегії й заходів підвищення організаційної діяльності державних і громадських органів у сфері боротьби зі злочинністю, а й тактики і методики цієї боротьби.

Прогнозування злочинності тісно взаємопов’язане з плануванням боротьби зі злочинністю, хоча вони різняться цілями і завданнями. Прогнозування має на меті виявити можливі варіанти зміни злочинності в майбутньому й обставини, які сприятимуть зниженню (збільшенню) рівня злочинності, а план встановлює, що для цього необхідно зробити, в який термін, які потрібні ресурси, засоби тощо. Прогнозування злочинності передує формуванню плану в часі й визначає його сутність і зміст.

Прогнозування є науковою основою для складання планів боротьби зі злочинністю та її попередження. Між надійністю прогнозу й обґрунтованістю плану існує прямий зв’язок: що точніший прогноз, то більше підстав для забезпечення оптимальності плану.

1 02. Кримінологічна характеристика рецидивної злочинності.

Рецидивна злочинність — це сукупність вчинених на певній території протягом певного часу злочинів особами, раніше судимими.Як і злочинність взагалі, рецидивна злочинність має кількісні та якісні показники. Кількісним показником традиційно вважають рівень рецидивної злочинності. Він визначається у відсотках до загального числа зареєстрованих злочинів у відповідному регіоні чи країні. Наприклад, в Україні протягом 1996 року було розкрито близько 400 тис. злочинів. Серед них 72 тис. вчинені раніше судимими особами. Відповідно до цього обчислюють рівень рецидивної злочинності:

Рівень рецидивної злочинності також вираховується у відсотках від кількості осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності. Так, у 1996 році було виявлено майже 340 тис. злочинців, в числі яких 50 тис. рецидивістів. Відсоткові кількісні показники приваблюють простотою розрахунків. Разом з тим, можна помітити, що відсотки рецидивної злочинності залежать не лише від кількості рецидиву та рецидивістів, а й від загального числа розкритих злочинів і виявлених осіб.

Якісним показником рецидивної злочинності є її структура, тобто співвідношення між різними видами і групами злочинів. Треба відрізняти структуру рецидиву (послідовність злочинів, вчинених рецидивістом) від структури рецидивної злочинності як множини рецидивних злочинів, зафіксованих на певній території за певний час.

Будучи частиною усієї розкритої злочинності, рецидивна в основному має таку ж структуру, що й загальна: переважають чоловіки; жінки-рецидивістки серед засуджених до позбавлення волі становлять лише 5—7 %. Нагадаємо, що жіноча злочинність займає до 20 % усієї зареєстрованої злочинності. Серед рецидивістів значно менше неповнолітніх (до 1 %). Це пояснюється тим, що до другого засудження більшість підлітків встигає стати повнолітніми. Рідко зустрічаються в рецидивній злочинності посадові й необережні злочини, тоді як частішими є крадіжки, грабежі, розбої, торгівля наркотиками, фальшивомонетництво, а також агресивні насильницькі злочини.

Структурні особливості рецидивної злочинності відображають не стільки кримінальний професіоналізм рецидивістів, скільки соціальне відчуження та маргіналізацію їх особи. Злочинна кар'єра рецидивістів після 40-річного віку завершується тим, що більшість з Них або відмовляється від злочинної діяльності, або переходить до менш небезпечної "тіньової" діяльності чи перетворюється у "бомжів". Неодноразове перебування у місцях позбавлення волі та втрата сімейних та інших корисних зв'язків обумовлює низький соціальний статус рецидивістів, а звідси — труднощі в їх ресоціалізації.

Кожен четвертий повторно засуджений має три і більше судимостей. Причому понад 25 % звільнених з місць позбавлення волі новий злочин вчиняють протягом перших шести місяців, майже 45 % — протягом першого року, дві третини повертаються до місця позбавлення волі протягом двох років, а 80 % — п'яти.

Всупереч поширеній думці, рецидивісти рідше беруть участь у групових злочинах: мають значення вік і кримінальний досвід. Серед них багато професійних злочинців. Але не слід ототожнювати рецидивну злочинну діяльність із професійною: більшість неодноразово судимих за крадіжки, грабежі та розбої вчиняє злочини без попередньої підготовки, ситуативно, у нетверезому стані.

Динаміка рецидивної злочинності протягом перших шести років незалежності України (1992-1997) відзначалася щорічним зростанням кількості повторних злочинів: із 40 до 72 тис., тобто на 80 %. Водночас, завдяки загальному збільшенню злочинності, їх частка у відсотках за ці роки майже не змінилася. Зросло і число виявлених рецидивістів: від 37 — до 50 тис., а відповідні відсоткові показники зменшилися від 18 до 14,5 %. Ці дані наочно підтверджують недостатню репрезентативність відсоткових вимірів рецидивної злочинності