62. Попередження організованої злочинності.

Запобігання організованій злочинності передбачає:

- концептуальну та понятійну характеристику цієї злочинності й боротьби з нею в сучасний період;

- достатню правову базу;

- спеціалізацію кадрів, які ведуть боротьбу з цією злочинністю, та їх підготовку;

- достатнє ресурсне забезпечення;

- сучасну інформаційну базу;

- комплексне програмування;

- знання реального стану й тенденцій організованої злочинності, обґрунтовані прогнозні оцінки;

- усвідомлення суспільством гостроти кримінальної проблеми.

- ліквідацію пільг та інших умов, які сприяють корупції та вседозволеності суб'єктів, які перебувають при владі;

- перехід до розподілу державних замовлень через відкритий конкурс із публікацією його умов або вимог;

- перехід на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку;

- регіональні оперативно-профілактичні й цільові операції щодо виявлення та припинення "злодійських" сходок, діяльності "злодіїв у законі", лідерів й активних учасників етнічних злочинних угруповань;

- перевірку дотримання законності в діяльності підприємств і служб безпеки приватних структур;

- перевірку дотримання банками порядку кредитування недержавних структур;

- підготовку правових актів заходів забезпечення безпеки осіб, які здійснюють негласну допомогу в боротьбі зі злочинністю;

- вибіркові перевірки підприємств щодо видобутку та переробки нафти, газу, кольорових і рідкоземельних металів, які відвантажують продукцію за кордон;

- розробку заходів, що перешкоджають кримінальній діяльності організованих злочинних груп та корумпованих посадових осіб у цих галузях;

- засоби, що перешкоджають проникненню організованої злочинності в органи державної влади, зокрема, правоохоронні;

- проведення конференцій із проблем удосконалення боротьби з організованою злочинністю.

63. Кримінологічна характеристика професіональної злочинності.

Професійна злочинність - це сукупність злочинів, багаторазово скоєних особами, які мають наступними ознаками кримінального професіоналізму: сталість злочинної діяльності; звичний характер цієї діяльності ("несвідома пристрасть"); стійкий вид злочинного заняття (своєрідна спеціалізація злочинців); володіння злочинцями певними знаннями і навичками злочинного заняття (їх кваліфікація); злочинний промисел і стабільність результатів злочинної діяльності (які скоювалися злочини є основним джерелом засобів існування злочинця); зв'язок злочинців з кримінальним середовищем; специфічна кримінальна субкультура злочинців; висока ступінь невразливості злочинців від кримінального переслідування.

Вид сталого протиправного заняття (спеціалізації) обумовлюється систематичне вчинення однорідних злочинів, спрямоване на задоволення тих чи інших потреб особи, що виробляє в нього певну звичку, що переходить потім у норму поведінки з чіткою установкою на обрану ним діяльність. У даному випадку стійкість злочинної діяльності, навіть незважаючи на усвідомлення невідворотності покарання та пов'язані з ним наслідки, свідчить про твердому переконанні особи у необхідності і прийнятності саме цього заняття.

Підготовка злочинця, з одного боку, спирається на вже наявний кримінальний досвід даної категорії кримінальних елементів, з іншого - вдосконалюється методом "проб і помилок" стосовно до сучасних соціальних умов, форм боротьби правоохоронних органів з даним видом злочину. У злочинній діяльності, так само, як і в будь-якій іншій, спостерігається професійне поділ праці, або спеціалізація.

Основним джерелом засобів існування слід визнавати таку злочинну діяльність, яка повністю забезпечує життєві потреби особи. Додатковим - коли лише частина доходу надходить від скоєних злочинів і дає можливість поліпшити матеріальне становище злочинця. Дослідження показало, що як основний, так і додатковий протиправний дохід осіб, що спеціалізуються на злочинах, буває досить значним, що помітно відрізняє їх рівень життя від матеріальної забезпеченості людей, що живуть виключно за рахунок суспільно-корисної роботи.

Людина, що встала на шлях вчинення злочинів, відмовляється тим самим від загальноприйнятих, встановлених у суспільстві соціальних норм поведінки і набуває, засвоює абсолютно нові моделі, характерні для певної антигромадської групи (мікросередовища). При цьому систематичне ведення антигромадського способу життя викликає у людини цілком природну психологічну потребу в спілкуванні з тим середовищем, яка близька до його власних орієнтацій і установок. У той же час саме існування цього середовища нерідко визначає його подальшу поведінку. У ній він знаходить моральні стимули, досвід і з її допомогою прагне забезпечити собі відносну безпеку.

Велику роль у встановленні кримінальних зв'язків відіграють традиції, "закони" та інші неформальні норми поведінки професійних злочинців, які виступають своєрідними регуляторами стосовно окремих микрогруппам і навіть категоріям злочинців. Дія багатьох з таких "норм" може поширюватися не тільки на обмежені райони, але і на територію всієї країни. Існування неформальних правил поведінки в кримінальному середовищі забезпечується особливостями протиправного способу життя, що вимагає обов'язкової регуляції деяких його сторін, особливо взаємовідносин окремих осіб та мікрогруп.

Важливими додатковими елементами аналізованого є ознаки : а) знання злочинцями спеціального жаргону, б) кримінальні клички; в) кримінальні татуювання.. Професійно-злочинна діяльність відрізняється від будь-якої іншої протиправної діяльності тим, що виробляє в її носія певні знання, практичні навички, нерідко доведені до автоматизму, щоб забезпечити оптимальність досягнення мети при найменшому ризику бути викритим. Цим пояснюються диференціація і різноманіття специфікацій у злочинній діяльності, постійне вдосконалення її кримінальних прийомів і способів.