30. Методи кримінологічного вивчення особи злочинця.

Наука кримінологія розробляє спеціальну методику, тобто сукупність конкретних прийомів збору, обробки й аналізу первинної інформації, яка характеризує стан, структуру і динаміку

злочинності, її причини і умови, особу злочинця, заходи боротьби зі злочинністю.

Оскільки кримінологія соціально-правова наука, то для її методики характерне поєднання як юридичного, так і соціального підхоlів до вивчення своїх об’єктів.

Наприклад, при аналізі одиничного злочину, його причин і умов, особи конкретного злочинця, профілактичної роботи слідчих, судових органів по кримінальній справі за допомогою процесуальних

засобів вивчення організується, в першу чергу, стосовно матеріалів справи. Проте, базуючись на вивченні одиничних кримінальних справ, неможливо викрити закономірності і типові риси як

злочинності, так і практики боротьби з нею, оскільки ці закономірності проявляються тільки при масовому спостереженні у формі статистичних закономірностей. Тому кримінологія широко

застосовує методи соціологічних досліджень, зберігаючи як їх вихідні правові поняття (злочин, злочинець).

Для того, щоб розібратися в таких складних комплексах, кримінологія використовує методики багатьох суспільних наук: статистики, психології, демографії, окремих галузей соціології.

Поведінка людей вивчається як єдність об’єктивних і суб’єктивних факторів, тобто необхідно враховувати як об’єктивні негативні явища, що зумовлюють скоєння злочину, так і досліджувати особливості позиції особи, що сформувалась під впливом цих явищ (ціннісні орієнтації, звички, інтереси, які характерні для осіб, що вчиняють злочин).

Будь-яке кримінологічне дослідження починається з розробки його програми, яка визначає задачі і шляхи даного дослідження, а також направлення практичного використання його результатів. На основі програми складається організаційно-технічний план, в якому визначаються окремі етапи і конкретні прийоми кримінологічного дослідження (понятійний апарат, джерела інформації, обробка її тощо).

31. Поняття та класифікація причин та умов конкретного злочину.

З усіх різноманітних зв’язків, що існують між явищами, кримінологія найбільше уваги приділяє причинному зв’язку, сутність якого полягає в тому, що одне явище (подія) за певних умов породжує інше явище, яке є наслідком цієї причини. Важливим у цьому аспекті є розмежування понять “причина" і “умова". Умова супроводжує дію причини в часі та просторі й сприяє появі наслідку, але на відміну від причини не містить реальної можливості настання наслідку, яка реалізується у процесі розвитку причинного зв’язку.

Розглянемо позиції вчених-кримінологів НАВС України і Санкт-Петербурзької академії МВС Росії, які, як зазначалося, є представниками першого напряму. Оскільки злочин є результатом взаємодії індивідуальних властивостей особи й об'єктивної (зовнішньої для індивіда) ситуації, вчені визначають, що окремий злочин детермінується, з одного боку, особистісними властивостями індивіда — його потребами, інтересами, мотивами, цілями, поглядами і ставленням до соціальних цінностей, які набирають форми негативної, суспільно небезпечної спрямованості особи, а з іншого — сукупністю зовнішніх об’єктивних обставин, пов’язаних з особистісними потребами. При цьому особливості особи становлять інтерес для кримінології не тільки з позицій їх вивчення на статистичному рівні, а й у динаміці у зв’язку з умовами морального формування особи.

Отже, вчинення конкретного злочину є результатом взаємодії негативних морально-психологічних властивостей особи, що утворюються під впливом несприятливих умов морального формування індивіда, і зовнішніх об’єктивних обставин, що створюють ситуацію злочину (криміногенну ситуацію). Отже, існує два рівні взаємодії особи із соціальною дійсністю при вчиненні конкретного злочину: перший — умови морального формування індивіда, другий — конкретна ситуація вчинення злочину. На рівні несприятливих умов морального формування особи утворюються психологічні передумови, можливості вчинення злочину конкретною особою. На рівні конкретної ситуації ця можливість реалізується в дійсність. Причини й умови злочинності належать до індивідуальних умов морального формування особи, виявляються в їх змісті і водночас визначають конкретні ситуації, в яких опиняється й діє індивід. У свою чергу, причини окремих злочинів відображують на індивідуальному рівні причини злочинності й конкретні ситуації, що виникають.

З урахуванням зазначених рівнів взаємодії особи із соціальною дійсністю і потрібно аналізувати причини окремого злочину.

Отже, в індивідуальній злочинній поведінці причинно значущо виявляються як ситуація, так і негативні психологічні деформації особи, що набирають форми суспільної небезпечності особи, а визначальну роль у детермінації конкретного злочину відіграють соціальні фактори.

Іншої точки зору на розглядувану проблему дотримується А. Зелінський. Він не погоджується з тезою, що причина злочину криється у зовнішніх обставинах, а особа винної людини є тільки умовою розвитку причинного зв’язку, бо такий підхід, на його думку, необґрунтовано принижує роль особи і робить її іграшкою зовнішніх сил. Визначаючи, що для пізнання процесу детермінації індивідуального злочину достатньо обмежитися двома ланками причинного зв’язку — формуванням особи людини, яка в подальшому порушує кримінальний закон, і вчиненням злочину в конкретній ситуації — А. Зелінський акцентує увагу на тому, що в першій ланці особа є наслідком, а у другій — причиною. Загальну схему розвитку причинного зв’язку він подає в такому вигляді. У першій ланці генетичні передумови формування особи, до яких належить, зокрема, спадковість, разом з факторами макро- та мікросередовища впливають на формування особи і наслідком такого впливу є утворення особи, людини з її системою диспозицій й якостей. У другій ланці саме ця особа з її диспозиціями й якостями є причиною вчинення конкретного злочину за наявності об’єктивних та суб’єктивних умов, що сприяють або полегшують вчинення злочину.