ПЛАН

Вступ

1. Особливості інфекційних хвороб тварин. Поняття епізоотії та її походження.

2. Державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд на державному кордоні України та транспорті.

3. Захист здоров'я тварин.

4. Вимоги щодо здійснення міжнародної торгівлі.

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Надзвичайні ситуації можуть бути різного характеру в залежності від природи виникнення або територіального поширення однак всі вони є небезпечними для життя, здоров'я людей і тварин несуть значні матеріальні збитки. Все це негативно позначається на економічній ситуації держави, населенню та навколишньому середовищі. У зв’язку із цим держава в особі її уповноважених органів та посадових осіб різними способами намагається попередити виникнення надзвичайних ситуацій природного характеру (що дуже складно), а у випадку їх появи – ефективно і максимально швидко усунути.

Знаючи характер стихійних лих, причини їх виникнення, можна завчасно вжити заходів і тим самим запобігти деяким з них або значно зменшити їх руйнівний вплив, спланувати правильні дії населення для проведення рятувальних робіт.

Велике значення має проведення профілактичних робіт з метою запобігання збиткам від стихії або зменшення їх. Важливо своєчасно провести роботи, спрямовані на локалізацію стихійного лиха, щоб зменшити зони руйнувань, скоротити до мінімуму збитки і своєчасно надати допомогу потерпілим.

1. Особливості інфекційних хвороб тварин. Поняття епізоотії та її походження.

   1. Інфекційність хвороб пов’язана з властивостями їх збудників. Збудниками інфекційних хвороб тварин є віруси, бактерії, рикетсії, мікоплазми, гриби, найпростіші організми, яким притаманна повсюдність, різноманітність і до кінця непізнанність. Вони належать до мікросвіту, який існує поряд з нами і постійно поповнюється новими небезпечними збудниками. Останнім часом був виявлений пріон, який уражує тварин і людей та принципово відрізняється від усіх інших збудників. Збудники мають здатність передаватися від однієї тварини до іншої (зоонозна інфекція), від тварин до людей (зооантропонозна інфекція) і навпаки (антропозоонозна інфекція). За певних умов вони можуть набувати ознак ензоотії (поширюватись у межах одного господарства) та епізоотії (на значних територіях), або панзоотії, охоплюючи всю країну чи континент.

Збудники інфекційних хвороб тварин є паразитами. У процесі еволюції біосфера постійно збагачується паразитуючими формами, організованими у складну структуру. Віруси та віроїдні доклітинні форми є паразитами генетичного рівня; групи бактерій, мікоплазми, рикетсії, гриби, найпростіші організми паразитують на клітинному рівні; а зоопаразити діють на рівні організму. В організмі тварин можуть поєднуватися інфекційні збудники різних таксономічних приналежностей та рівнів паразитизму. Таке поєднання формує ушкоджуючий комплекс, хвороботворність якого визначають склад і характер взаємодії його складових елементів. Такому явищу в організмі тварин протистоїть захисний комплекс, що об'єднує специфічні та неспецифічні чинники протидії інфекції. Взаємодію ушкоджувального і захисного комплексів називають ще інфекційним процесом.

Умовами виникнення інфекційних хвороб тварин є наявність етіологічного чинника (збудника), сприйнятливої тварини та сприятливих умов. Іноді зараження виникає лише за умови поєднання кількох збудників (асоційована інфекція). Патогенну дію етіологічного чинника визначає вірулентність збудників. За наявності асоційованої інфекції вона залежить від взаємодії мікробів: за синергізму ушкоджувальна дія яскраво виражена, а за антагонізму патогенні властивості мікробів нейтралізуються.

Поширення асоційованих інфекцій обумовлює проблеми діагностичного, лікувального, профілактичного плану тощо. З цим пов’язане сформування нового наукового напряму - паразитоценології, в основі якої поліетіологічний підхід до заразних захворювань з урахуванням всіх паразитуючих у макроорганізмі мікробів, що об’єднує вірусологів, бактеріологів і паразитологів.

Сприйнятливість тварин до інфекції залежить від стану імунітету та неспецифічних чинників захисту, а також від наявності видового бар'єру (наприклад, коні, на відміну від парнокопитних, не хворіють на ящур). Деякі збудники з часом модифікуються і можуть долати видові бар'єри. Розвиток захворювання пов'язаний із розмноженням і накопиченням прониклих до організму мікробів та наступною генералізацією процесу.

Реакція організму спрямована на нейтралізацію та елімінацію патогенного збудника. Залежно від результату цього протистояння можливий різний розвиток хвороби: одужання або перебування інфекційного збудника протягом певного часу в організмі без ознак захворювання (персистентна інфекція).

Лише сучасні методи діагностики, зокрема молекулярно-генетична, з урахуванням епізоотологічних, клінічних і патолого-анатомічних даних дають можливість своєчасно і якісно встановлювати діагноз, підтверджувати або спростовувати його, диференціювати збудників хвороб.