11.2. Регіональна економічна ситуація

Найважливішими показниками економічної ситуації є динамі­ка соціально-економічного розвитку регіонів, стан ринку праці, інвестиційна і зовнішньоекономічна активність.

В регіонах спостерігається деяке зростання економіки, але нестача капітальних вкладень суттєво вплинула на стан основних фондів у країні. Практично у всіх галузях йде їх інтенсивне ста­ріння. Питома вага устаткування, шо працює понад 20 років, значно збільшується. Старі машини й устаткування, що працює понад 20 років, значно збільшується. Старі машини й устаткування дуже повільно виводяться з експлуатації. Безпосередньо на ремонті в країні зайнято близько 1 млн. осіб, а з урахуванням повних витрат праці (витрат праці працівників, що виготовляють матеріали й устаткування для ремонтів) ремонт забезпечують 3 млн. осіб. Тобто кожен шостий працівник виробничої сфери обслуговує ремонт основних фондів.

Серед важливих принципів поліпшення територіальної струк­тури необхідно відзначити обмеження будівництва у великих мі­стах нових промислових підприємств, крім об'єктів пов'язаних з обслуговуванням населення, більш повне використання можли­востей розвитку малих й середніх міст і робочих селищ з розмі­щенням у них невеликих спеціалізованих підприємств, філій і окремих цехів діючих заводів і фабрик, а також підприємств аг­ропромислового комплексу.

Існують також і проблеми, які необхідно негайно вирішувати. Це розвиток Донбасу, який слід спрямувати на удосконалення технологій видобутку вугілля, виплавки і прокату металу у взаємозв'язку з комплексом заходів щодо водопостачання, охорони природи, більш повному використанню трудових ресурсів, зокрема жінок і пенсіонерів, комплексній переробці корисних копалин і відходів.

Мають потребу в подальшому вивченні і ретельному обгрун­туванні проблеми розвитку Півдня України, Придніпров'я, захі­дних і поліських районів. Їх потрібно вирішувати комплексно, у взаємозв’язку з розвитком усіх регіонів країни.

Локомотивом економічного зростання протягом останніх ро­ків є сектори економіки регіонів, які значною мірою зорієнтовані на внутрішній споживчий ринок: будівництво, машинобудування, телекомунікації та харчова промисловість. Особливо вражає бум у будівельній індустрії.

Вагомою є роль експорто-орієнтованих галузей - металурії та хімічної промисловості, які бурхливо зростають завдяки сприятливій кон'юнктурі світових ринків. Регіональні економіки мають власну спеціалізацію. Обробна промисловість домінує на Сході країни: у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Пол­тавській та Луганській областях. Натомість сільське господарст­во переважає на Півдні та Заході: у Тернопільській, Вінницькій, Кіровоградській та Хмельницькій областях. Аналіз галузевої структури економіки говорить про перевагу сфери послуг як в цілому по Україні, так і по регіонах.

В усіх регіонах України переважає сфера послуг. Лише у Донецькому та Придніпровсь­кому сумарно переважають обробна і добувна галузі, а у Поділь­ському - сільське господарство. З одного боку, у світлі світових тенденцій це є позитивним фактором, але дійсна причина кри­ється у довготривалій кризі багатьох галузей обробної промис­ловості, особливо, машинобудування і легкої промисловості.

Регіональні відмінності динаміки промислового виробництва в значній мірі визначаються регіональними особливостями галу­зевої структури промисловості.

У 8 регіонах країни промислова діяльність має ресурсно-сировинне спрямування: у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Івано-Франківській, Луганській, Миколаївській та Рівненській областях понад 50 % обсягів промислового виробництва припадає на продукцію електроенергетики, паливної промисловості, чорної та кольорової металургії. У той же час їх частка у промисловому виробництві країни сягає 60 відсотків.

Однією з найбільш негативних тенденцій розвитку економіки є значна територіальна диференціація та зниження інвестиційної актив­ності.

Обсяги інвестицій значно зменшились в усіх регіо­нах. Загалом низькою залишається інвестиційна привабливість регіонів. Останні роки обсяги іноземних інвестицій на душу насе­лення в Вінницький, Житомирській, Кіровоградській, Лугансь­кій, Тернопільській, Хмельницькій та Чернівецькій областях не перевищували 40 дол. США. Традиційними лідерами щодо обсягів роз­міщення іноземних інвестицій залишаються м. Київ, Київська, Донецька, Запорізька та Одеська області.

Найбільш інвестиційно привабливими для інвесторів є індус­тріально розвинені регіони. Існує залежність між іноземними ін­вестиціями, капітальними вкладеннями і обсягом промислового виробництва у регіонах України. Чим більше обсяги капітальних вкладень та іноземних інвестицій в регіон, тим більший обсяг промислового виробництва. Простежується нерівномірність залучення інвестицій за вида­ми економічної діяльності: близько 70 відсотків (162,7 млн. доларів США) інвестицій спрямовано у такі галузі, як харчова - 21% (52,4 млн. доларів США); металургійна - 18,2% (45,3 млн. доларів США); вугільна - 15% (37,4 млн. дола­рів США); хімічна - 11% (27,6 млн. доларів США). Спрямова­ність інвестицій у пріоритетні види економічної діяльності реа­лізується в середньому по регіонах на рівні лише 10 -20 відсот­ків. Практично відсутні стратегічні іноземні інвестори, слабкою є інвестиційна активність вітчизняних підприємців.

Ситуація з динамікою інвестицій в інші країни та іноземних інвестицій в регіони України свідчить про недосконалість інвес­тиційного ринку, існування труднощів для просування іноземно­го капіталу в регіони, головним серед яких є непослідовність державної регіональної політики в інвестиційній сфері.

Диспропорції спостерігаються також у зовнішньоекономічній діяльності регіонів. Найбільш активно зовнішньоекономічну ді­яльність здійснюють Донецька, Дніпропетровська і Запорізька області та м. Київ, частка яких у загальноукраїнському експорті становить біля 65%. Основну частину експорту складає експорт руди, металопродукції та продукції хімічної промисловості. На цю групу областей припадає також біля 40% загального об­сягу імпорту. Цікаво що, частки Житомирської, Кіровоградської, Рівненської, Тернопільської, Херсонської, Хмельницької, Черні­вецької, Чернігівської областей та міста Севастополя, кожного окремо, становлять менше ніж по 1% загального обсягу експорту продукції. В інноваційному розвитку теж лідирують індустріа­льні області, які концентрують наукові осередки, кваліфіковані кадри та мають відносно високий інфраструктурний зв'язок та розвинуті інституції підтримки бізнесу, які становлять потенцій­ну базу для здійснення більш ефективної політики розвитку, ніж на решті територій.

Інвестиційні та інноваційні позиції регіонів є також виміром їх конкуренто-спроможності.

Регіональна економічна ситуація характеризується також міжрегіональними розбіжностями у сфері розвитку інфраструк­тури, ринку праці.

Серед складових інфраструктури найважливішу роль має транспорт. Забезпеченість регіонів транспортною мережею не­однакова. Найкраще забезпечений автомобільними шляхами Поді­льській регіон. Найгірше – Причорноморський. В цілому регіональна економічна ситуація говорить про наяв­ність позитивних тенденцій у розвитку економіки регіонів, але ця ситуація все ще залишається складною - регіональні диспро­порції, як були, так і є нашою українською реальністю.