Лекція 2

Тема 3. Цілі психологічної корекції. Вимоги, що висуваються до учасників корекційної ситуації. Профілактика синдрому згорання.

Основні поняття: Моделі пояснення причин труднощів у розвитку людини, правила постановки цілей колекційного процесу, вибір методів та технік психокорекції, основні елементи психокорекційної ситуації.

Психокорекційні заходи спрямовані в основному на виправлення відхилень у розвитку. У практиці корекційної роботи для визначення завдань і критеріїв ефективності психологічної корекції виділяють різні моделі пояснення причин труднощів у розвитку.

Біологічна модель - пояснює етіологію відхилень у розвитку зниженням темпу органічного дозрівання.

Медична модель - виносить проблеми, труднощі й відхилення в розвитку в область аномального розвитку.

Інтеракціоністська модель - підкреслює значення збоїв і порушень взаємодії особистості й середовища для виникнення проблем розвитку й, зокрема, внаслідок дефіцитарності середовища, сенсорної й соціальної депривації дитини.

Педагогічна модель - бачить причини відхилень у явищах соціальної й педагогічної занедбаності.

Діяльнісна модель - ставить в основу несформованість провідного типу діяльності й інших, типових для даної вікової стадії, видів діяльності.

Постановка цілей корекційної роботи напряму пов'язана з теоретичною моделлю психічного розвитку й визначається нею.

У вітчизняній психології мета корекційної роботи визначається розумінням закономірностей психічного розвитку дитини як активного діяльнісного процесу, реалізованого в співробітництві з дорослим. На цій підставі виділяють три основних напрямки й області постановки корекційних цілей:

• оптимізація соціальної ситуації розвитку;

• розвиток видів діяльності;

• формування психологічних новоутворень.

Залежно від вибору теоретичної моделі психічного розвитку існують і інші точки зору на причини відхилень і труднощів у розвитку особистості. Причини можуть вбачатися в порушенні внутрішніх структур особистості або в дефіцитарному (перекрученому) середовищі. Звідси мета впливу розуміється або як відновлення цілісності особистості дитини й балансу психодинамічних сил, або як модифікація поведінки за рахунок збагачення й зміни середовища й научіння її новим нормам поведінки (психоаналіз, біхевіоризм).

Вибір методів і технік корекційної роботи, визначення критеріїв оцінки її успішності в остаточному підсумку будуть визначатися її цілями.

При формулюванні цілей необхідно керуватися декількома правилами.

Цілі формулюються в позитивній формі - не як опис небажаної поведінки або особистісних особливостей, які повинні бути усунуті, а як змістовний орієнтир для подальшого росту й формування діяльності, структур особистості й здатностей, що забезпечують цей процес.

Цілі повинні бути реалістичні й співвіднесені із тривалістю корекційної роботи.

Необхідно враховувати далеку й найближчу перспективи розвитку особистості, з огляду на, що ефекти корекції можуть проявлятися протягом достатнього тривалого часового інтервалу.

Цілі й завдання будь-якої корекційно-розвиваючої програми повинні бути сформульовані як система завдань трьох рівнів:

• корекційного – виправлення відхилень і порушень розвитку, вирішення труднощів розвитку;

• профілактичного – попередження відхилень і труднощів у розвитку;

• розвиваючого – оптимізація, стимулювання, збагачення змісту розвитку.

Тільки єдність перерахованих видів завдань може забезпечити успіх і ефективність корекційно-розвиваючих програм.

Корекційна ситуація містить у собі п'ять основних елементів.

Людина, що потребує психологічної допомоги, – клієнт. Корекцйна програма має шанс бути ефективною для клієнта при наступних умовах: існує запит на зміну за допомогою психологічної корекції, сформульований і уточнений за допомогою фахівця, заснований на аналізі максимально повного збору інформації про характер проблеми й особистісних особливостей клієнта, із залученням заходів первинної діагностики на початковому етапі корекції. Клієнт обізнаний про цілі і можливі результати корекції, мотивований і готовий до роботи.

Значну роль у цьому процесі грають спеціальні соціальні відносини між клієнтом і психологом (або психологом і групою) зі створенням атмосфери, найбільше сприятливої позитивним змінам.

Створення такої атмосфери, а також ефективного робочого альянсу – це цілком турбота фахівця – корекційного психолога. Ціль фахівця полягає не тільки в побудові психотерапевтичного рапорту із клієнтом. Не менш важлива роль фахівця у формуванні структур, що мотивують клієнта на участь у корекційній програмі від її початку й до кінця, для отримання стійкого корекційного ефекту.

До умов ефективності корекційного психолога можна віднести:

• гарну підготовку й гнучкість у підборі теоретичних компонентів і діагностичних заходів, які послужать основою для формування головних принципів корекційної програми;

• практичне володіння методами й техніками в рамках обраних напрямків з урахуванням при цьому індивідуальних особливостей клієнта або динаміки внутрішньогрупових процесів, які можуть вплинути на хід корекційної роботи.

До суб'єктивних факторів успішності фахівця можна віднести:

• відсутність або пропрацьованість власних проблем в областях, що є сферою професійних інтересів;

• емоційну відкритість, здатність вільно виражати почуття, не порушуючи кордонів інших людей;

• реалістичну оцінку себе, здатність поставитися до себе з гумором.

З негативних факторів, що сприяють формуванню синдрому психологічного вигоряння фахівця (див. «Глосарій»), можна назвати:

• витіснення й недооцінювання наявності особистих проблем;

• неадекватну самооцінку;

• відсутність творчого самовираження;

• нестачу вольових якостей;

• незадоволеність умовами організації трудової діяльності;

• порушення режиму роботи й відпочинку й т.д.