Тема 12. Поведінкова психотерапія.

Основні поняття: Засновники та основні представники напрямку. Основні поняття й положення поведінкової психокорекції. Три класичні напрямки, що лежать в основі даного методу (класичне обумовлювання, оперантне обумовлювання та мультимодальне програмування). Цілі психокорекції, позиція психолога під час психокорекційного процесу, вимоги до клієнта та очікування від нього. Основні техніки поведінкової психотерапії.

Поведінковий напрямок у психокорекційній роботі бере свій початок від робіт Д. Вольпе й А. Лазаруса (середина 50-х – початок 60-х років), хоча початок його йде від біхевіоризму Д. Уотсона й Е. Торндайка.

В основі даного напрямку виділяють три класичних психологічних напрямки.

1. Роботи Д. Вольпе, А. Лазаруса, засновані на ідеях І.П. Павлова й С. Халла.

2. Теорія оперантного научіння Скіннера.

3. Теорія когнітивного научіння.

У біхевіоральній психокорекції також одночасно співіснують три основні тенденції.

1. Класичне обумовлювання, що бере свій початок від експериментальних традицій І.П. Павлова.

2. Оперантне обумовлювання, пов'язане з ім'ям Б. Скіннера і його модифікаціями поведінки.

3. Мультимодальне програмування.

1. Класична теорія умовних рефлексів Павлова з'явилася фундаментом, на якому було побудовано сучасний принцип поведінкової корекції. На основі принципів класичного обумовлювання створені такі методики корекції поведінки, як методика аверсивного обумовлювання, методика контролю стимулу й т.д.

І.П. Павлов показав, що один зі шляхів керування поведінкою - керування пред'явленням стимулів, що викликають певну реакцію, а також організація зовнішнього оточення й контролю за ним. Організуючи зовнішнє оточення, певним чином можна формувати певну поведінку людини.

2. Теорія оперантного обумовлювання пов'язана з іменами Е. Торндайка й Б. Скіннера. На відміну від принципу класичного обумовлювання стимул – реакція (S→R) учені розробили принцип оперантного обумовлювання реакція – стимул (R→S), відповідно до якого поведінка контролюється її результатами. Звідси виходить можливий спосіб впливу на поведінку через вплив на її результати.

При використанні оперантних методів керування результатами поведінки здійснюється для впливу на саме поведінку. Тому особливе значення надається етапу функціонального аналізу, або поведінкової діагностики. Оперантні методи можуть бути використані для рішення наступних завдань:

• формування нового стереотипу поведінки;

• закріплення (посилення) уже наявного в репертуарі клієнта соціально бажаного стереотипу поведінки;

• зменшення або згасання небажаної поведінки. Досягається за допомогою методик покарання, згасання, насичення, позбавлення всіх позитивних підкріплень, оцінки відповіді;

• підтримка бажаного стереотипу поведінки у звичайних (природних) умовах.

3. Мультимодальне програмування, або мультимодальна поведінкова корекція. У цьому напрямку центральне місце приділяється впливу на цілісну організацію особистості. У межах цього новітнього напрямку (А. Лазарус, А. Бандура, Т. Нейланс і ін.), що включає в себе когнітивно-орієнтовані техніки моделювання, формування поведінки, одержали розвиток програми саморегуляції, когнітивного саморегулювання, когнітивної модифікації поведінки.

Одне з останніх досягнень поведінкової психотерапії – зняття посттравматичного синдрому за допомогою білатеральних саккодичних рухів очей. Відкритий в 1987 році (Ф. Шапіро), цей метод добре зарекомендував себе в роботі з ветеранами війни у В'єтнамі, жертвами насильства й т.д.

На чолі сучасних біхевіоріальних теорій людини перебуває уявлення про те, що людина - продукт і одночасно виробник свого навколишнього середовища. Істотною відмінністю від традиційного біхевіоризму є його орієнтованість на реальні дії.

У біхевіоріальному напрямку поняття особистості не тільки не розроблено, але й попросту відсутнє. Основні поняття, що застосовуються до особистості, відносяться до її поведінки. Звідси, найважливіші реакції, на які спрямовані впливи психолога, - це реальна поведінка людини в реальному світі. Вся біхевіоріальна психокорекція безпосередньо пов'язана з научінням. Тому базисна термінологія відбиває основні концепції научіння: обумовлювання; генералізація; загасання; контробумовлення; ефекти часткового підкріплення; викликані емоційні реакції; реакція уникання; конфлікт; надлишкова поведінка.

Мета корекції. Відповідно до загальної спрямованості біхевіоральної концепції основна мета корекційних впливів – забезпечення нових умов для научіння, тобто вироблення нової адаптивної поведінки або подолання поведінки, що стала дезадаптивною.

Позиція психолога. У біхевіоральній психокорекції психолог виступає в чітко певній ролі вчителя, наставника або лікаря. Відповідно до фіксованої ролі він повинен бути готовий прийняти на себе вантаж соціально-психологічної моделі, зразка для наслідування, яким він виступає в очах клієнта, а також усвідомлювати специфіку захисного механізму ідентифікації, що грає для клієнта важливу роль у біхевіоральній психокорекції.

Вимоги до клієнта й очікування від нього. Роль психолога носить чітко фіксований характер. Так само чітко визначається й роль клієнта. Заохочується активність, свідомість у постановці цілей, бажання співробітничати із психологом і імпровізації з новими формами поведінки.