Тема 2. Завдання і зміст окремих методик викладання дисциплін початкової освіти у вищій школі

1. Загальна характеристика курсу „Методика викладання мови у вищій школі”

Термін „методика”, який у перекладі з грецької означає галузь педагогічної науки, що досліджує закономірності навчання певного учбового предмета, в сучасній теорії і практиці навчання мови використовується у трьох значеннях: методика як навчальна, наукова та практична дисципліна.

Методика як навчальна дисципліна

Методика навчання мови є навчальною дисципліною, яка забезпечує теоретичну і практичну підготовку майбутніх учителів початкових класів. Вона реалізується у вигляді лекцій, семінарських і практичних занять, обсяг і зміст яких визначається відповідними програмами, в ході педагогічної практики, при написанні і захисті курсових і дипломних робіт.

В підсумку ознайомлення з основними положеннями методики як навчальної дисципліни студенти отримують уявлення про те, якою є мета і завдання навчання мови (яким має бути кінцевий результат навчальної діяльності), який зміст навчання (чого потрібно навчити), з допомогою яких прийомів і методів забезпечується оволодіння мовою у відведений для цього часовий інтервал (як навчати), які засоби слід використовувати для досягнення поставленої мети й реалізації запланованого змісту навчання (за домогою чого навчати).

Таким чином, курс методики покликаний забезпечити формування у майбутніх викладачів – студентів – професійної компетенції (тобто здатності до навчання мови в наслідок ознайомлення з прийомами і методами її викладання) та комунікативної компетенції у їхніх майбутніх учнів (тобто спроможності до практичного застсування вивченої мови).

Оскільки об’єктом методики є мова, то важливо мати уявлення про особливості оволодіння цим предметом в порівнянні з іншими дисциплінами навчального плану.

Методика як наукова дисципліна

Методика є науковою дисципліною, яка належить до педагогічних наук і є по відношенню до педагогіки частковою дидактикою – навчання конкретного учбового предмета. Це наука про закони й правила навчання мови і способи оволодіння, володіння і виховання засобами цієї мови. Таким чином, визначається три базових поняття, які в сукупності деталізують термін „методика”: навчання, оволодіння, володіння мовою.

Навчання – це спільна діяльність вчителя і учнів, в ході якої здійснюється розвиток особистості, її освіта й виховання. На заняттях з мови навчання реалізується в ході передачі викладачем своїх знань, навичок й умінь щодо мови, яка вивчається, а учні оволодівають таким мовленнєвим досвідом й набувають здатності володіти мовою, тобто користуватися нею як засобом спілкування в різних ситуаціях використання мови. Основою такого володіння мовою складають набуті в ході навчання знання, мовленнєві навички, уміння, які утворюють комунікативну компетенцію учнів.

Оволодіння нерідною мовою відбувається як в результаті її вивчення, тобто керованого засвоєння іномовного змісту, так і практично, в наслідок безпосереднього контакту з носієм мови. У цьому випадку оволодіння мовою носить некерований характер, а рівень володіння мовою не завжди відповідає її нормам.

Методика як практична дисципліна

Методика є практичною дисципліною, яка дає уявлення про сукупність прийомів учителя, що забезпечують досягнення поставленої мети навчання. Цьому значенню терміна відповідає поняття „технологія навчання” або „наукова організація праці”. Викладач має прагнути до підвищення рівня власної технології викладацької праці, що досягається досвідом роботи і визначається прагненням до досконалості професійної діяльності.

На заняттях з мови найбільше використовуються такі методики.

Класична методика. Існує з часів початку вивчення мов. Передбачає усвідомлений шлях оволодіння мовою з використанням правил, перекладів, заучування слів і синтаксичних конструкцій, співвідношення з рідною мовою. В роботі основна увага приділяється системі мови з наступним виходом у мовленнєву діяльність.

Комунікативна методика. Стала популярною з початку ХХ століття у зв’язку з інтересом до оволодіння мовою як засобом спілкування. Акцент в роботі ставиться на навчання мовленнєвій діяльності (удіюванню, говорінню), тобто усної комунікації шляхом моделювання на заняттях ситуацій реального спілкування. Реалізована в межах прямого й комунікативного методу навчання та їх різних модифікацій. Така методика в першу чергу використовується тими, хто прагне до спілкування засобами певної мови та переборювання мовного бар’єру.

Интенсивна методика. Виникла з середини ХХ століття у відповідь на потребу носіїв мови оволодіти мовою в короткий термін з найменшою затратою зусиль на самопідготовку. Досягається оволодіння основами мови на матеріалі розмовних кліше і мовленнєвих зразків з повсякденного спілкування. В основі занять – зхаучування діалогів та їх розігрування на заняттях. Автори інтенсивних методик прагнуть використати в навчальній діяльності психологічні резерви особистості учня, застосувати спеціальні прийоми навчання.

Игрова методика. Отримала поширення, в першу чергу, в роботі з дітьми. Заняття з перших уроків передбачають використання ігор, в ході яких учні ознайомлюються з мовленнєвими зразками й способами їх застосування в типових ситуаціях спілкування. Елементи ігрової методики також широко використовуються в роботі за комунікативним та інтенсивним методами навчання.

Интерактивні методики. Передбачають широке використання комп’ютерних технологій. Створено різні комп’ютерні курси навчання мови, в тому числі й дистанційного навчання.

2. Мета та завдання курсу методики викладання мов

на сучасному етапі

Мета навчання мови – завчасно спланований результат діяльності щодо оволодіння мовою, який досягається з допомогою різноманітних прийомів, методів і засобів навчання.

Завдання навчання – об’єктивне відображення мети навчання стосовно конкретного етапу й умов занять. Вони формулюються у вигляді переліку знань, навичок й умінь, що реалізуються в межах сфер, тем, ситуацій і тактик спілкування. При цьому важливо, аби завдання були адекватні меті навчання.

Мета навчання методики викладання мови визначається потребами суспільства, зацікавленого у підготовці різнобічно освіченої людини, яка належним чином володіє обраною спеціальністю, орієнтується на підготовку учнів до інтеграції в системі національної та світової культур.

Мета методики навчання мови має відповідати соціальному замовленню суспільства і одночасно бути реальною для досягнення студентами в конкретних умовах навчання.

В методиці традиційно прийнято визначати наступні завдання мети навчання: практичні, загальноосвітні, виховні, розвивальні, останніми роками визначають ще й стратегічні завдання (формування у процесі навчання мовної особистості).

Практична мета навчання

Реалізація цієї мети на заняттях передбачає оволодіння студентами мовою як засобом спілкування, а також формування переліку загальнонавчальних умінь, як от уміння працювати з книгою, логічно й послідовно викладати свої думки, робити навчальні записи, користуватися сучасними технологіями, що забезпечує ефективність оволодіння мовою в заданих параметрах. Таким чином, практична мета в сучасній методиці розуміється ширше, ніж тільки здатність до комунікації, що набувається у процесі навчання, є вміщує знання, навички й уміння технологічного характеру, які забезпечують і стимулюють процес оволодіння мовою.

Загальнонавчальні завдання - працювати з книгою - робити записи - користуватися ТЗН - викладати думки	Предметні завдання - засвоєння сфер спілкування (побутова, навчальна, соціально-культурна, професійна, офіційно-ділова) - відпрацювання тем спілкування (родина, досуг, здоров’я, місце проживання) - засвоєння ситуацій спілкування - прередбачення комунікативних намірів (інтенцій) спілкування (контактовстановлювальні, інформувальні, регулювальні, оцінювальні)	Професійні завдання - інформаційні - регулятивні - контакто-встановлювальні - оцінювальні
Соціокультурні завдання - країнознавчі - лінгвокраїнознавчі - соціокультурні	Мовленнєві завдання - аудіювання - говоріння - читання - письмо - переклад	Мовні завдання опанування основ фонетики, графіки, орфографії, словотворення, морфології, синтаксису, лексики

Лексичний мінімум в 3000 слів дозволяє носіям мови розуміти до 95% будь-якого тексту. Носій мови використовує в мовленнєвій практиці біля 7500 слів, серед яких 3500 активних одиниць.

Аудіювання – розуміти однократно подану інформацію в середньому темпі носія мови (80-85 слів/хв) при обсязі пасивного словника до 7000 слів. Кількість незнайомих слів не має перевищувати 10%.

Говоріння передбачає адекватне використання формул мовленнєвого етикету, уміння дотримуватися логічного наголосу, точно інтонувати фразу, уміння організувати мовлення у формі діалогу й монологу з використанням різних видів мовленнєвого повідомлення (опис, міркування, повідомлення).

Швидкість читання при вивченні матеріалу – 90-100 слів/хв, при ознайомленні – 350-400 слів/хв. Студент маж продемонструвати: а) розуміння всього змісту тексту та його основної думки після першого прочитування; б) уміння орієнтуватися у структурі тексту (знаходити необхідне, виявляти позицію автора, вибирати нову інформацію, знаходити виразні та зображувальні засоби створення образу); в) здогадуватися з контексту про значення невідомих мовних одиниць.

Письмо. Уміння створювати власні власні тексти різних жанрів (план, тези, конспект, анотація, резюме, реферат, твір), що належать до різних сфер спілкування, використовувати прийоми опису, повідомлення, міркування, доведення. Знаходити й виправляти помилки.

В навчальній програмі курсу „Методика викладання української мови у ВНЗ” доктор педагогічних наук, проф. Пентилюк Марія Іванівна так формулює мету навчальної дисципліни: „Ознайомити магістрантів із соціолінгвістичними, психолінгвістичними основами лінгводидактики вищої школи, із змістом і методикою лінгвістичних дисциплін у вищій школі гуманітарного профілю” (Херсон, 2009). Завданнями курсу визначає: методологічні (формувати у студентів розуміння ролі і завдань гуманітарної освіти в Україні, гуманізації й гуманітаризації мовної освіти, особистісної ролі учителя в цьому процесі); пізнавальні (на основі наукової літератури, спостережень навчального процесу в університеті розкрити технологію лінгводидактики вищої школи); виховні (формувати у студентів світоглядні переконання патріота України, справжнього представника української еліти).