7.Декларація про воз’єднання українських земель єдиній державі.

Незабаром після проголошення ЗУНР відбулася зустріч діячів Національної Ради з представниками Українського Національного Союзу. Обговорювали проблему, що звучала так: "Чи новій державі треба прагнути до злуки з Українською Державою над Дніпром негайно?" Після дебатів вирішили не проголошувати єдності з гетьманською Україною. В декларації американського президента Вудро Вільсона, підтриманій країнами Антанти, всім народам Австро-Угорщини гарантувалося право на самовизначення, а Росія розглядалась як унітарна держава. За таких обставин возз1* єднання могло привести до механічного включення українських земель колишньої Австро-Угорщини в кордони Росії.Під час повстання проти гетьманського режиму уряд ЗУНР вислав своїх повноважних представників до УНР, щоб знову порушити справу про возз'єднання. 1 грудня 19/8 р., тобто за два тижні до втечі Скоропадського, у Фастові було укладено попередній "договір про злуку" між ЗУНР та УНР. В першому пункті цього документа говорилося: "Західноукраїнська Народна Республіка заявляє цим непохитний намір злитись у найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою — значить, заявляє свій намір перестати існувати як окрема держава, а натомість увійти з усією своєю територією й населенням, як складова частина державної цілісності, в Українську Народну Республіку".З січня 1919 р. Українська Національна Рада на засіданні в Станіславі затвердила попередню угоду, опублікувала її й доручила урядові вжити заходів з метою реалізації великої ідеї про соборність української нації. Остаточно акт про злуку мав бути проголошений у Києві. Для цього в столицю України направлялася повноважна делегація, складена з представників Галичини, Буковини й Закарпаття.Урочиста церемонія злуки відбулася 22 січня 1919 р. на площі святої Софії у присутності десятків тисяч киян. Від західноукраїнської делегації виступили Л. Бачинський і Л. Цегельський. Після цього В. Винниченко оголосив Універсал, виданий з приводу цього історичного акту. В ньому вказувалося, що декларація про злуку має бути затверджена Установчими Зборами, скликаними з території всієї України. До того часу Західна область УНР, як стала називатися ЗУНР, залишилася при своїх власних законодавчих і адміністративно-виконавчих органах влади — Українській Національній Раді й Державному секретаріаті. Спроба возз'єднання двох українських держав була приречена залишитися декларацією. Польські війська! методично витісняли адміністрацію ЗУНР з території західноукраїнських земель. Існування УНР також ставало дедалі більш проблематичним. Через два тижні після церемонії злуки уряд Директорії змушений був залишити Київ.