Семінарське заняття № 5 (2 год.).

Тема 8. Радянська модернізація України (1928–1939 рр.)

1. Сталінська індустріалізація України.

2. Суцільна колективізація в Україні.

3. Голодомор 1932 – 1933 рр. в Україні.

4. Суспільно-політичне життя.

1. Сталінська індустріалізація України.

За роки непу так і не була демонтована створена в період «воєнного комунізму» централізована система управління економікою. Особливо яскраво це виявилося під час так званої хлібозаготівельної кризи 1927-1928 pp. Зменшення селянами поставок хліба державі привело до введення на початку 1928 р. у деяких про­мислових центрах продовольчих карток. Загострилась проблема постачання армії, країна залишилась без валютних надходжень, украй необхідних для індустріалізації.

Нова радянська влада вустами свого керівника В. Леніна проголосила план побудови соціалізму в СРСР. Він складався з трьох пунктів — індустріалізації, колективізації сільського господарства і культурної революції.

Індустріалізація країни. В. Ленін писав, що фундаментом соціалізму може бути тільки велика машин­на індустрія. А Й. Сталіним був висунутий утопічний, але зрозумілий масам лозунг про необхідність у найкоротші строки наздогнати і перегнати капіталістичні країни завдяки прискореній індустріалізації і колективізації сільського господарства.

Індустріалізація в країні вже йшла з 1925 р. Вона вивела Україну на якісно новий рівень промислового розвитку. Змінилась також структура народного господарства. У валовій продукції промисловості починає домінувати виробництво засобів виробництва, дрібна промисловість витісняється великою індустрією.

Україна посіла 2-е місце в Європі (після Німеччини) за виплавкою чавуну, 3-є місце — за виробництвом сталі (після Німеччини та Англії), 4-е місце у світі — за видобутком вугілля.

Індустріалізація сприяла урбанізації республіки. Якщо раніше в містах України жив лише кожен п'я­тий житель, то перед Другою світовою війною вже кожен третій. Саме в цей час активно формуються український робітничий клас та інтелігенція.

Проте форсована індустріалізація стимулювала появу цілого ряду негативних і довготривалих тенденцій у народному господарстві України. Домінуюче становище групи «А» (виробництво засобів виробництва) порівняно з групою «Б» (виробництво предметів споживання) в умовах ліквідації ринкових зв'язків вело до відриву підприємств групи «А» від споживача.

У перші п'ятирічки ставку було зроблено на побудову і реконструкцію підприємств-монополістів. Так, модернізація запорізького заводу «Комунар» мала перетворити його на найбільше в світі підприємство з виробництва зернозбиральних комбайнів. Реконструйований паровозобудівний завод у Луганську за проектною потужністю дорівнював найбільшому у світі заводу компанії «Америкен локомотив». Підприємства-монополісти спочатку поглинали левову частку капіталовкладень у промисловість, а згодом фактично підім'яли під себе економіку країни, деформуючи її господарство.

За роки першої п'ятирічки в Україні побудували 400 підприємств з 1500 в СРСР. У другій п'ятирічці відповідно: 1000 — з 4500, а в третій — 600 з 3000 заводів. На XVI з'їзді ВКП(б) у червні 1930 р. Сталін підкреслив, що промисловість СРСР, як і народне господарство, спирається, в основному, на вугільно-металургійну базу України.

Були створені нові галузі промисловості. У харчовій — це маргаринова, молочна, маслообробна, хлібопекарська галузі. В 30-х роках виникла електрометалургія — завод «Дніпроспецсталь», кольорова металургія — Костантинівський цинковий та Дніпропетровський алюмінієвий заводи.

Метою радянського уряду було створити мілітаризовану економіку і перевести на рейки соціалізму промисловість СРСР.