ЗЕМЛЯНА ГРУША, АБО ТОПІНАМБУР

1. Господарське значення.

Земляна груша, або топінамбур, є кормовою культурою різноманітного використання. Вона дає високий урожай силосної маси й бульб. Стебла земляної груші соковиті до пізньої осені. Бульби й зелена маса її є цінним кормом для великої рогатої худоби, свиней, овець та інших тварин. Так, 100 кг бульб відповідають 24 кормовим одиницям, а 100 кг силосу з її стебел містять 1,2 кг перетравного протеїну і відповідають 17,7 кормової одиниці. Сухі стебла є добрим кормом для овець на зиму.

За рекомендаціями Науково-дослідного інституту гігієни харчування, бульби земляної груші можна використовувати як продукт харчування для діабетиків в осінній, зимовий та ранньовесняний періоди.

Щодо кормової цінності і перетравності бульб земляна груша поступається лише перед картоплею і набагато перевищує кормові буряки. Низькі вимоги до ґрунтово-кліматичних умов дають змогу вирощувати її на менш родючих ґрунтах, ніж картоплю. Земляну грушу вирощують на ділянках поза сівозмінами поблизу ферм, де кілька років підряд збирають високі врожаї її бульб і зеленої маси.

Бульби земляної груші містять 25—30% сухих речовин і багато вуглеводів, зокрема інуліну (до 15— 20%), значну кількість вітамінів, 2—4% сирого протеїну, 0,5% жиру. До складу протеїну земляної груші входять усі незамінні амінокислоти. Завдяки значному вмісту інуліну, що розчиняється у воді, бульби земляної груші мають високу концентрацію клітинного соку, що запобігає вимерзанню їх узимку в ґрунті.

Бульби земляної груші використовують і як сировину для патокової, цукрової і спиртової промисловості. З 1 т бульб виготовляють близько 90 л спирту. Крім того, з бульб земляної груші добувають фруктозу.

Земляна груша походить з Північної Америки і була завезена в Європу на початку XVII ст., а на територію нашої країни — у XVIII ст.

В Україні її вирощують як кормову культуру. За сприятливих умов вирощування збирають 300—600 ц/га зеленої маси і 200—300 ц/га і більше бульб земляної груші. На дослідному полі кафедри рослинництва і луківництва Львівського державного аграрного університету зібрали по 550—600 ц/га зеленої маси і 250—300 ц/га бульб.

2. Ботанічна характеристика.

Земляна груша (Helianthus tuberosus L.) належить до родини Айстрових. За зовнішнім виглядом вона подібна до соняшнику і відрізняється від нього меншими суцвіттями-кошиками (діаметр 3—4 см), розгалуженістю стебел і утворенням бульб.

Коренева система земляної груші мичкувата, дуже розвинена. З підземної частини стебла відростає багато видовжених столонів (пагонів), на кінцях яких утворюються бульби. Вони мають неправильну форму, округлі, грушо- і веретеноподібні. Вічка мають вигляд горбків. Забарвлення шкірки бульб може бути біле, жовте, рожеве, червоне і навіть фіолетове. М'якуш бульб білий або жовтий, шкірка тонка.

Стебло пряме, гіллясте, добре облиствлене, опушене твердими волосками, 2—4 м заввишки. Листки яйцеподібні, злегка серцеподібні і загострені, на довгих черешках.

Квітки в суцвітті жовті. Плід — дрібна кутаста сім'янка. Насіння достигає тільки на півдні.