
Регіональна політика. Вільні економічні зони
Державна регіональна політика – сукупність організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на поточні цілі держави та ефективний розвиток регіонів, раціональне використання ресурсів, створення сприятливих умов життєдіяльності людей, забезпечення екологічної безпеки довкілля тощо.
Об'єкти державної регіональної політики – це територіальні утворення, у межах яких здійснюється державне управління та місцеве самоврядування, склад цих об'єктів визначається адміністративно-територіальним устроєм та економічним районуванням України; суб'єкти – органи державної влади, представницькі органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції розв'язують проблеми соціально-економічного розвитку регіонів.
Державна регіональна економічна політика в Україні потребує реформування через наявність таких проблем: недосконалість існуючої галузевої структури більшості регіональних господарських комплексів, їх низька економічна ефективність; значні відмінності між регіонами в рівнях соціально-економічного розвитку та істотне відставання деяких регіонів від нормативів розвитку соціальної та виробничої інфраструктури (особливо це стосується сільської місцевості); нераціональне використання місцевих природних і трудових ресурсів; надмірне забруднення довкілля в багатьох містах і районах; відставання в комплексному розвитку міст і сіл; незадовільна реалізація можливостей регіонів щодо міжнародної інтеграції України, спільного підприємництва в галузі туризму та рекреації, залучення до країни іноземних інвестицій тощо.
Фундаментом регіонального розвитку є самостійність регіонів щодо визначення цілей свого розвитку та можливості фінансувати заходи для їх реалізації перш за все за рахунок власних джерел та залучених інвестицій.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року» (№ 1001 від 21.06.2006), метою державної регіональної політики є створення умов для підвищення конкурентоспроможності регіонів, забезпечення їх сталого розвитку на сучасній технологічній основі, високої продуктивності виробництва та зайнятості населення.
Принципи політики регіонального розвитку в Україні:
програмування (визначення взаємозв'язаних довгострокових стратегій, планів та програм розвитку як на державному, так і на регіональному рівні, що передбачає щорічне планування необхідних витрат державного бюджету);
концентрації ресурсів з урахуванням ієрархічності пріоритетів економічного розвитку;
синхронізації дій щодо проведення ряду реформ, що впливають на розвиток регіонів;
поляризованого розвитку (формування "опорних регіонів" (полюсів, локомотивів зростання), в яких концентруються фінансові, адміністративно-управлінські, людські та інші ресурси, з подальшим посиленням інноваційної активності в інших регіонах);
додатковості (вирішення економічних і соціальних проблем регіонів за рахунок державного та місцевих бюджетів);
субсидіарності - розподілу владних повноважень, за якими місце надання адміністративної (управлінської) послуги максимально наближено до її безпосереднього споживача з урахуванням повноти надання належної якості послуги шляхом концентрації матеріальних і фінансових ресурсів на відповідному територіальному рівні управління;
збалансованого розвитку (диференційованість надання державної підтримки регіонам з урахуванням їх потенціалу умов, критеріїв та строків, визначених законодавством);
партнерства (тісна співпраця між центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, суб'єктами господарювання);
єдності (забезпечення суспільної єдності, яка полягає у зменшенні відмінностей між окремими регіонами у використанні людських ресурсів та рівні життя населення; економічної єдності, яка полягає у зменшенні відмінностей в економічному розвитку між регіонами; просторової єдності, яка полягає у створенні інфраструктурних умов для розвитку периферійних регіонів).
Територіальна структура економіки характеризує внесок окремих регіонів у відтворення ВВП. Елементами територіальної структури на макрорівні є адміністративно-територіальні одиниці та інші регіональні утворення, серед яких вільні економічні зони (ВЕЗ). Метою створення ВЕЗ є прискорення соціально-економічного розвитку регіонів розташування, залучення зовнішніх інвестицій, створення нових робочих місць та вирішення проблем використання незайнятого працездатного населення, активізація підприємницької діяльності, стимулювання експортоорієнтованого (або імпортозамінюючого) виробництва, залучення і впровадження новітніх технологій, підвищення ефективності використання місцевих природних ресурсів.
Основу механізму спеціальної (вільної) економічної зони становить економічний режим діяльності її суб'єктів, який, за визначенням, складається з пільгових податкового, митного, валютно-фінансового та організаційно-правового режимів. Пільговий характер митного режиму визначається звільненням сировини, матеріалів, устаткування та обладнання (крім підакцизних товарів), що вивозяться на митну територію України для потреб власного виробництва суб'єктів зони, від обкладання візитним митом та податком на додану вартість.
Розрізняють види ВЕЗ:
– ВЕЗ, які виступають організаційною формою активізації експорту, залучення іноземних інвестицій;
– ВЕЗ як форма регіональної політики для стимулювання соціально-економічного розвитку депресивних регіонів;
– ВЕЗ, в яких поєднуються характеристики перших двох зон.
В Україні існують вільні (ВЕЗ) чи спеціальні (СЕЗ) економічні зони та території пріоритетного розвитку (ТПР), які являють собою частину території України, на якій встановлюються i діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування i дії законодавства України. Основною відмінністю ВЕЗ від ТПР є те, що ВЕЗ створюється з конкретною, чіткою ціллю і на відносно невеликій території, а ТПР створюється на територіях в адміністративних межах районів, міст (ТПР в м. Харкові) або областей (ТПР в Закарпатській області).
Запитання для самоперевірки
1. У чому полягають сутність і основні завдання структурної політики?
2. Дайте характеристику особливостям інвестиційної політики.
3. У чому полягають сутність і основні завдання інноваційної політики?
4. Визначте сутність та охарактеризуйте структуру національної інноваційної системи.
5. Дайте характеристику особливостям національної інноваційної системи України.
6. Які типи грошової (монетарної) політики держави вам відомі?
7. У чому полягають сутність і основні завдання фіскальної політики?
8. У чому полягають сутність і основні завдання регіональної політики?
9. З якою метою створюються вільні економічні зони? Які існують види ВЕЗ?
Рекомендована література
Економічна безпека держави: сутність та напрямки формування [Teкст] : монографія / за ред. д-ра екон. наук, проф. Л. С. Шевченко. – Х. : Право, 2009. – 312 с.
Вільні економічні зони [Teкст] / Сіваченко І. Ю., Кухарська Н. О., Левицький М. А. – К.: Дакор, 2001. – 476 с.
Малий і середній бізнес у пошуках місця в стратегії економічного зростання в Україні: Зб. ст. за ред. Я. А. Жаліла [Електронний ресурс]. – Режим доступу http: http:// www.niss.gov.ua/table.htm
Марченко, О. С. Консалтингові ресурси національних інноваційних систем. Економіко-теоретичний аналіз [Teкст]: монографія / О. С. Марченко. – Х. : Право, 2008. – 280 с.
Стратегія інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційних викликів [Teкст] / Авт. упоряд.: Г. О. Андрощук, І. Б. Жиляєв, Б. Г. Чижевський, М. М. Шевченко. — К : Парламентське вид-во, 2009. – 632 с.