144

Тема 8. Структурна та інвестиційно-інноваційна політика

1. Структурна політика держави

Структурна політика держави – обґрунтування цілей та характеру структурних перетворень, визначення комплексу заходів з підтримки розвитку тих елементів економічної системи, які забезпечують економічне зростання та розв'язання соціально-економічних проблем. Структурна політика має забезпечувати раціональне використання національних ресурсів; розширене відтворення суспільного виробництва та піднесення його ефективності; підвищення життєвого рівня населення.

Існує два типи структурної політики: пасивна та активна. Пасивна структурна політика полягає в тому, що держава створює правову базу для вільного переливання капіталу та праці з одних галузей в інші, але безпосередньо не втручається в інвестиційні процеси. Активна структурна політика полягає в тому, що держава широко застосовує державні важелі для прискорення прогресивних структурних зрушень. Активна структурна політика визначає пріоритетні сфери і галузі, посилаючись на такі критерії: експортного потенціалу галузі; перспектив попиту на продукцію галузі на внутрішньому ринку; мінімізації ресурсомісткості виробництва; розв’язання проблеми зайнятості населення; вирішення екологічних проблем та ін.

Пріоритетами структурної політики в Україні є:

ліквідація диспропорцій у народному господарстві, налагодження належної виробничої та соціальної інфраструктури;

структуризація народногосподарського комплексу та підтримка конкурентоспроможних на світовому ринку галузей і виробництв з метою зміни міжнародної спеціалізації держави (переорієнтація народногосподарського комплексу з домінування ресурсо-, фондо- та енергомістких галузей на розвиток наукомістких та високотехнологічних галузей промисловості);

кооперування, комбінування та інтегрування виробництв з метою найбільш плідного використання наявних потужностей підприємств (створення виробничо-територіальних комплексів із замкнутим виробництвом);

удосконалення загальногосподарських та регіональних пропорцій між економічними районами, регулювання рівнів їх економічного і соціального розвитку;

модернізація транспортної системи та оптимізація взаємодії залізничного, автомобільного, морського, повітряного і трубопровідного транспорту, а також формування розвинутого агропромислового комплексу і високо інтенсивного сільського господарства;

максимальне використання переваг світового поділу праці та сприятливого географічного положення України.

Активна структурна політика держави мусить включати такі напрями: стимулювання переливу капіталу з менш пріоритетних галузей у більш пріоритетні; розвиток нових галузей, які сприяють загальному підвищенню ефективності промислового виробництва та прискорюють упровадження досягнень НТП; сприяння розвитку галузей, які забезпечують значну частину експортної продукції; розвиток конкурентоспроможних на світовому ринку виробництв; згортання частини виробництв у депресивних галузях економіки; стимулювання інвестиційної, інноваційної та підприємницької активності виробництв.

Розрізняють методи прямого і непрямого (опосередкованого) впливу державного регулювання структури економіки.

Методами прямого регулювання є: система державних замовлень і закупівель; цільове фінансування окремих сфер діяльності та суб'єктів господарювання; централізовано встановлені ціни, дотації, субсидії, субвенції; методи правового регулювання.

Методами непрямого впливу на структуру економіки визнають: різноманітні кредитні пільги, метою яких є доступність залучення кредитних ресурсів через зниження відсоткових ставок; фінансування у формі дотацій, субсидій, інвестиційних надбавок, бюджетних позичок тощо; пільгове оподаткування (заохочення вкладень у відсталі галузі та регіони через податкові преференції); прискорена амортизація (підвищення норми списання основного капіталу, що сприяє його технічному оновленню); митна політика.

Складовою сучасної структурної політики української держави є прискорення розвитку малого підприємництва. Законом України «Про державну підтримку малого підприємництва» (№ 2063-III від 19.10.2000 р.) передбачено: створення умов для позитивних структурних змін в економіці України; сприяння формуванню і розвитку малого підприємництва, становлення малого підприємництва як провідної сили в подоланні негативних процесів в економіці та забезпечення сталого позитивного розвитку суспільства; підтримка вітчизняних виробників; формування умов для забезпечення зайнятості населення України, запобігання безробіттю, створення нових робочих місць.

Напрямами державної підтримки малого підприємництва в Україні визнано:

1) формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва, організація державної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб’єктів малого підприємництва;

2) установлення системи пільг для суб’єктів малого підприємництва;

3) запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності;

4) фінансово-кредитну підтримку малого підприємництва;

5) залучення суб’єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставки продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб.

У Законі України «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні» (№ 2157-III від 21.12.2000 р.) визначено основні завдання сприяння розвитку малого і середнього бізнесу в Україні:

створення державної системи забезпечення розвитку та підтримки малого підприємництва;

створення належних умов розвитку малого підприємництва в регіонах;

сприяння створенню нових робочих місць суб’єктами малого підприємництва;

підтримка ділової та інвестиційної активності, розвиток конкуренції на ринку товарів та послуг;

залучення до підприємницької діяльності жінок, молоді, пенсіонерів та інших верств населення;

активізація фінансово-кредитних та інвестиційних механізмів, пошук нових форм фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва;

формування регіональної інфраструктури розвитку та підтримки малого підприємництва;

створення умов для розвитку малого підприємництва у виробничій сфері, в тому числі на базі реструктуризованих підприємств.

Утім, існує багато чинників, які заважають розвитку малого підприємництва і які слід подолати. Серед них: збільшення адміністративних бар’єрів (реєстрація, ліцензування, сертифікація, системи контролю і дозвільної практики, регулювання орендних відносин тощо); відсутність реальних та дієвих механізмів фінансово-кредитної підтримки; надмірний податковий тиск і обтяжлива система звітності; невпевненість підприємців у стабільності умов ведення бізнесу; надмірне втручання органів державної влади в діяльність суб’єктів господарювання.

Структурна перебудова економіки здійснюється державою через інвестиційну та інноваційну політику.