6. Сальні залози і їхнє значення

Сальні залози альвеолярного типу знаходяться вище потових, звичайно поблизу волосся, їхні протоки відчиняються у волосяної мішок. Клітини сальних залоз піддаються жировому переродженню, відторгаються молодими клітинами і витісняються у вивідний проток, а потім назовні вже у виді масної або воскоподібної маси (шкірне сало). Шкірне сало складається з ненасичених гліцеридів і холестерину. Іннервація сальних залоз здійснюється симпатичними нервами.

Значення шкірного сала різноманітно. Так, у плоду шар шкірного сала перешкоджає проникненню рідини з амніону в тканині його тіла, охороняє її від мацерації. Шкірне сало, змазуючи шкіру, захищає рогової шар епідермісу від висихання й утворення тріщин, завдяки чому шкіра стає майже непроникної для води, а волосся - м'якими і блискучими.

Суміш поту і шкірного сала називають жиропотом, що має велике значення для зберігання якості шерсті в овець.

Сезонні зміни в шкірі. Фізіологія линьки

Волосся, як похідні шкірного епітелію, розташовуються по всій поверхні шкіри, крім твердих шкірних утворень.

У теплокровних тварин розрізняють линьку постійну, сезонну і вікову, але жодна з них не призводить до повного оголення шкіри.

Контрольні питання з теми

1. Пояснити роль видільних органів в організмі.

2. Навести приклади ускладнення системи сечовиділення у процесі еволюції

3. Особливості кровопостачання нирок

4. Секреторна теорія сечоутворення Боумена – Гейденгайна

5. Фільтраційна теорія сечоутворення Людвіга

6. Фильтраційно-реабсорбційна теорія сечоутворення (Кёшні, Собьеранский, Ричардсон)

7. Особливості сечовиділення у птиць

8. Яким чином відбувавється регуляція потовиділення

9. Жиропіт. Його значення.

Список використаної літератури:

1. Георгиевский В.И. Физиология сельскохозяйственных животных. - М.: Агропромиздат,1990. - 511 с.

2. Кіндя В.І., Куровський Ю.А., Мусієнко В.Ф. Словник-довідник з анатомії та фізіології с.-г. тварин. – К.: "Урожай", 1993. – 294 с.

3. Кучеров І.С. Фізіологія людини і тварин: Навч. посібник. – К.: Вища. щк., 1991. – 327 с.

4. Науменко В.В. та ін. Фізіологія сільськогосподарських тварин: Підручник. – Київ: Вид-во "Сільгоспосвіта", 1994. – 512 с.

1. Общий курс физиологии человека и животных. В 2 кн. Кн. 2. Физиология висцеральных систем. - М.: Высш. Шк., 1991. - 528 с.

5. Пытель Ю.А., Борисов В.В., Симонов В.А. Физиология человека. Мочевые пути. – М.: «Высшая школа», 1986, - 270 с.

6. Физиология сельскохозяйственных животных. - М.: Агропромиздат, 1991. - 432 с.