1. Походження та сутність національних символів України

ТРИЗУБ. Український національний символ тризуб, чи триденс, тридент, сягає своїм корінням у сиву давнину, коли людина тільки-но почала своє самоусвідомлення та самоствердження. Деякі фахівці схильні бачити в цьому символі тавро, своєрідний знак власності, тобто один з продуктів процесу розпаду роду та переходу до общинної, а ЗГОДОМ І ДО ПриватноЇ власності.

Одне з перших зображень тризуба на нашій території зафіксоване на кам’яній застібці періоду Трипільської культури (IV—III тис. до н. е.), знайденій біля дніпровського острова Шанця. У V ст. до н. е. — IV ст. н. е., цей символ охоче карбували на своїх монетах правителі Боспорського царства. Згодом його сприйняли і почали активно використовувати пращури сучасних українців. Археологічні розвідки на Полтавщині та Київщині підтверджують, що на землях Центральної України тризуб був відомий як символ влади, знак родових старійшин або племінних вождів ще задовго до Рюриковичів у VI— VIII ст.

Перша літописна згадка про тризуб як князівський знак Київської Русі датована X ст. Вона збереглася в болгарському рукописі «Хроніка Манасії» (XIV ст.), де зображені воїни-дружинники Святослава, у руках яких прапори увінчані тризубом. Згодом князівський знак Рюриковичів у вигляді літери «ПІ», тобто тризуба, зустрічається на печатках, монетах, цеглі, з якої будували тогочасні церкви та ін. Спочатку цей знак не був офіційним гербом, а виступав лише в ролі родового знака князів. Проте з часом він передається в спадок як символ влади та знак єднання східних слов'ян, тобто набуває статусу герба.

У X—XIII ст. зображення тризуба було поширене на великій території —- від Криму до Новгорода, від Кавказу до Франції та Швеції, що закономірно, оскільки на цей час припадає пік могутності та активної міжнародної діяльності Київської Русі, державним символом якої був саме тризуб. Паралельно процесам посилення використання цього знака в побуті (орнаментах тканин, карбуванні, різьбярстві, писанкарстві тощо) та розширення географічних меж його вживання відбулися значні зміни в графічному зображенні тризуба. Суть цих змін полягала в ускладненні елементами плетінкової форми, що могло бути пов'язане з ускладненням структури давньоруського суспільства. Саме ці графічні зміни і зумовили своєрідність та оригінальність української геральдики.

Занепад Київської Русі призвів до тимчасової втрати тризубом ролі загальнодержавного символу. Фактично аж до початку XX ст. він використовувався лише в дворянських гербах, геральдиці міст, книжкових заставках тощо. Нове життя для цього державного символу настає після проголошення Центральною Радою в січні 1918 р. IV Універсалу, коли було визнано за необхідне використати знак князівської влади київських князів — тризуб як герб УНР, що символізувало б спадкоємність державної традиції в українських землях.

Нині, коли тризуб знову став уособленням української державності, абсолютно логічним є звертання не тільки науковців, а й широкого загалу до витоків національної символіки, що має на меті з'ясувати її походження і суть. Проте це не просте завдання. Будучи своєрідним ключем для усієї системи української національної символіки, тризуб навіть наприкінці XX ст. не розкрив усіх своїх таємниць та потаємних значень.

Нині існує понад сорок версій, які пояснюють походження та -тлумачать суть тризуба. Залежно від того, що саме автори цих версій кладуть в основу свого обґрунтування, їх умовно можна поділити на три групи — предметну, графічну та філософську.

ПРАПОР. Процес остаточної стабілізації державних символів почався в Україні із середини XIX ст.

Поняття національного прапора остаточно сформувалося в Україні на початку XX ст. (під впливом національно-визвольного руху в Галичині, згодом і на східноукраїнських землях), пов’язуючись з історичними традиціями.

На прапорах за часів України - Руси зображували небесні світила, хрести, княжі знаки - тризуби, двозуби. Тоді ж почали поширюватися й колірні поєднання. Які ж кольори найчастіше використовувались на руських знаменах? За висновком деяких сучасних істориків, найпопулярнішим був червоний колір, проте не всі дослідник;? поділяють таку думку.

У 1910 п. при Міністерстві юстиції Росії відбулося "Особое совещание, высочайше учрежденное при министерстве юстиции, для выяснения вопроса о русских государственных национальных цветах». Необхідно підкреслити що в ході дискусії було визнано "в числе древних русских государственных цветов синий, голубой, лазоревый, оранжевый, желтый".

За часів України - Руси державного прапора як такого ще не було. Існували лише князівські стяги. На рубежі ХІІІ-ХІУ ст. з’явилися клиноподібні полотнища, на яких "здебільшого вживаним кольором був червоний, далі білий і блакитний, рідко жовтий". Слід додати, що використання жовтого та блакитного кольорів (з різними тіньовими гамами) на прапорах України - Руси простежується від прийняття християнства. Згодом ці два кольори набувають значення державних.

Подальша історія символіки пов’язана з тим періодом, коли після навали татаро- монголів значна частина території України - Руси відійшла до сусідніх держав.

У 50-60-х роках XIV ст. Чернігово-Сіверщина, Поділля, Київщина та Переяславщина увійшла до Великого князівства Литовського. Галицькою землею й частиною Волині заволоділа Польща.

Після Люблінської унії 1569 р. українські землі мали єдину місцеву символіку, багато в чому стали визначати геральдичні традиції цих держав.

Цікаву версію щодо походження синіх і жовтих кольорів висунув історик та мовознавець зі Львова Б. Якимович. На його думку, слово "хохол" монгольського походження і складається з двох частин; "хох" - синій, блакитний, небесний, "улу" (юлу) - жовтий.

Про те, що поєднання синьо-жовтих кольорів властиве Україні, свідчить той факт, що Данило Галицький, засновуючи на честь свого сина Лева місто Львів (перша згадка 1256 р.), подарував його жителям герб, на якому зображено золотого лева на синьому тлі. А прапори зазвичай виготовлялися відповідно до, кольорів герба тієї чи іншої землі або країни.