1. Основні проблеми сучасної компаративістики.

Предметом дослідження порівняльної педагогіки можна вважати стан, тенденції та закономірності розвитку освіти на глобальному, регіональному та локальному рівнях, порівняння (компаративізм) міжнародного та вітчизняного педагогічного досвіду з метою взаємозбагачення національних освітніх куль­тур. Терміном «компаративізм» (від лат. порівняльний) широко послуговувалися як у вітчизняному літературознавстві (один із методів зіставлення творів літератур різних країн і народів), так і в мовознавстві (порівняльно-історичний метод для встановлення та дослідження спорідненості мов). Компаративістику розглядали як розділ мовознавства, присвячений порівняльно-історичному вивченню споріднених мов. Нині цей термін уживається в ширшому значенні. Щодо порівняльної педагогіки компаративізм розглядається як виявлення та порівняння спільних і специфічних закономірностей, тенденцій розвитку освітньо-виховних (педагогічних) систем різних країн світу з метою подальшого їх удосконалення.

У другій половині XX століття виникають нові напрями у компаративістиці. Засновником одного з них став професор Лондонського університету Б. Холмз (1920-1993). Серед найбільш відомих є праця "Проблеми в педагогіці: порівняльний підхід" (1965). Холмз найбільш продуктивним у порівняльно-педагогічних дослідженнях вважав проблемний метод. Такий підхід полягає в аналізі конкретних педагогічних проблем на основі порівняння шляхів їх постановки та вирішення у різних країнах. Холмз стверджує, що проблемний метод є перспективнішим і стоїть вище, аніж метод історичного аналізу, оскільки більш придатний до планування та проведення освітніх реформ.

Едмунд Кінг (1914), професор порівняльної педагогіки Лондонського університету - один з найбільш відомих представників цієї науки пішов іншою дорогою. Він не створював жодного окресленого методу, вважаючи, що метод в основному залежить від цілей та характеру досліджень. А компаративіст може вільно користатися всіма методами згідно з дослідницькими проблемами та питаннями. Тому Кінга часто критикували за недооцінку методології порівняльних досліджень. Він стверджував, що компаративістські дослідницькі методи і стратегії повинні спиратися на зразки інших допоміжних наукових дисциплін. На першому рівні порівняльної педагогіки слід застосовувати відомі методи, які виявляться необхідними. На другому рівні - вивчити монографії часткових досліджень, а на вищому рівні - аналізувати освітні проблеми у різних країнах в контексті пізнання подібних проблем або типових складних ситуацій.

2. Розкрийте роль міжнародних організацій (оон, Юнеско, юнісеф) та їх документів у виховній діяльності сучасної школи

На сьогоднішній день членами ЮНЕСКО є 192 країни. Згідно зі Статутом, головне завдання ЮНЕСКО полягає в сприянні зміцненню миру i безпеки шляхом розширення співробітництва народів у галузі освіти, науки i культури. Основними сферами компетенції ЮНЕСКО є: освіта; природничі, точні та гуманітарні науки; культура i міжнародне культурне співробітництво; ЗМІ, інформатика та комунікація. Важливою функцією є нормотворча діяльність. Організацією розроблено міжнародні конвенції та багатосторонні договори, а також рекомендації і декларації, що регулюють міжнародну діяльність у сферах освіти, науки, комунікації, обміну та збереження культурних цінностей.У галузі освіти основні зусилля ЮНЕСКО спрямовані на: сприяння розширенню доступу до базової освіти та ліквідації неписьменності; проведення аналізу та оцінки національних освітніх систем, розробку політики та здійснення реформ у галузі освіти з метою покращення її якості та адаптації до потреб суспільства. Програма заснування кафедри ЮНЕСКО охоплює всі основні сфери діяльності ЮНЕСКО: освіта, права людини, охорона довкілля, суспільні та прикладні науки, комунікації та ін.

Конвенція ООН про права дитини

“Світовою конституцією прав дитини” називають Конвенцію про права дитини, прийняту Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року (за винятком Сомалі та США). Норми цієї конвенції діють як складова національного законодавстваУкраїни з 27 вересня 1991 року, тобто з часу її ратифікації Україною. Ратифікація Конвенції означає, що уряди беруть на себе зобов’язання забезпечити дитині зростання у безпечних та сприятливих умовах, це означає, що уряди зголошуються захищати дітей від дискримінації, сексуальної та комерційної експлуатації та насильства, і особливо піклуватися про дітей-сиріт та біженців.

Конвенція містить повний перелік прав дитини: на життя, на ім’я, на набуття громадянства, на піклування з боку батьків, на збереження своєї індивідуальності, право бути заслуханою у ході будь-якого розгляду, що стосується дитини; на освіту; на відпочинок; на особливий захист т.д. Метою є встановлення стандартів для захисту дітей від зневаги та образ. У різних державах і регіонах світу Конвенція ООН про права дитини виконується по-різному із врахуванням особливостей та менталітету кожної держави.

ООН (ЮНІСЕФ)

Дитячий Фонд ООН (ЮНІСЕФ) відкрив своє представництво у Києві у 1997 році. З того часу працюють над покращенням життя дітей та сімей на всій території України. Протягом останніх років ЮНІСЕФ постійно збільшував масштаби своєї підтримки Уряду України у створенні програм з охорони здоров'я, харчування, освіти та захисту для дітей. ЮНІСЕФ відстоює права дітей на участь та виступає за пріоритетність дій направлених на найуразливіших та знедолених. Визнаючи, що добробут дітей тісно пов’язаний із станом матерів, ЮНІСЕФ також працює заради покращення здоров’я та освіти та захисту прав матерів в Україні. У 2006 році Представництво ЮНІСЕФ в Україні почало нову програму, що відображає прагнення країни досягти Цілей розвитку тисячоліття. Ці цілі включають захист материнства, зменшення дитячої смертності, зупинення поширення ВІЛ/СНІДу й туберкульозу, захист вразливих категорій і сприяння гендерній рівності.