11) Геополітична теорія ш. Монтеск*є

Геополітика– політологічна концепція, що вбачає в політиці якоїсь держави визначальну роль географічних чинників (просторове розташування країни, клімат, розмір території, кількість населення, наявність природних ресурсів та ін.)

Вже мислителі стародавнього часу розуміли значення географічного (геополітичного) становища держав. Значний внесок у створення самої геополітичної теорії зробили представники історичного еволюціонізму: Ш. Монтеск”є, Й. Гердер, Е. Бьорк, А. Фергюсон.

Ш. Монтеск”є у своїй відомій праці „Про дух законів” стверджував, що не існує абсолютно поганих політичних систем. Кожну з них слід розглядати відповідно до умов, за яких вони створилися. Різноманітність законів і форм управління визначається різноманітністю умов життя і характеру народів. Вирішальними причинами для визначення характеру народу і духу законів є географічні чинники: клімат, грунти, ландшафти. А тому в країнах з прохолодним кліматом люди міцніші, врівноваженіші, надійніші морально; у жарких же країнах навпаки – мляві й малодушні. Клімат визначає й потреби, а останні відображають відмінність у способі життя, що і знаходить свою відмінність у законах. Всяке управління є порядок, який грунтується на моралі і залежить від духу та характеру більшості населення. Якщо характер народу поганий, то й управління буде відповідним. Отже, природно-географічні чинники, на думку Ш. Монтеск”є, безпосередньо впливають на політичне життя.

Одним із засновників геополітики вважається такожшведський вчений Ю. Челлен, котрий вперше ввів у науковий обіг термін „геополітика”. У своїй праці „Держава як форма життя” він розвинув ідею про роль географічного чинника в житті народів і держав і те, що геополітика відображає прагнення держави до територіального розширення своїх природних кордонів. Але це може суперечити геополітичним прагненням інших народів і регіонів.

Одночасно геополітика стала засобом обгрунтування зовнішньої політики держав. Так, наприклад, у 20-х роках ХХ ст. німецькі геополітики К. Хаусхофер, Е. Обст, О. Мауль зробили спробу обгрунтування необхідності розширення життєвого простору для німецького народу, що і лягло в основу зовнішньополітичного курсу фашистської Німеччини і її завойовницької політики. Подібні ідеї, але з більш гуманістичним віддтінком, лежать і в основі американської стратегії „нового світового порядку”. Не дивлячись на те, що в СРСР геополітика розглядалась як ідеологія фашизму й агресії, як лженаука, а вчені-геополітикихарактеризувались як реакціонери, на практиці Радянський Союз дотримувався своїх геополітичних інтересів. В орбіту геополітичного впливу СРСР були залучені країни Азії, Африки і навіть Латинської Америки.

Геополітику можна визначити як науку, що досліджує, передусім, державну приналежність тієї чи іншої землі. Це вчення про прородно-історичне місцерозташування і роль країни та її народу в світовому співтоваристві, її вплив на світовий розвиток і світову політику. Геополітика – це напрям руху держав і народів у відповідності з їх об”єктивним геополітичним положенням.

У ХІХ – на початку ХХ ст. у громадсько-політичній думці визначаються такі основні геополітичні вектори: слов”янофільський, чорноморсько-адріатичний, центрально- і західно-європейський, чорноморсько-балтійський, геоцентричний і східно-західної рівноваги.