29. Загальна характеристика філософії права XX століття.

Виникає полеміка між позитивізмом і вченням про природне право (юстнатуралізмом). Істотні зміни відбуваються і в юридичному позитивізмі, який трансформується в неопозитивізм. У межах цього вчення про право сформувалися і поширилися нові підходи до розуміння права (лінгвістичний, юридично-логічний, структуралістський і деякі інші).

В XX столітті діапазон філософсько-правових досліджень все більш розширюється. Спадкоємність з попередніми філософсько-правовими вченнями (неокантіанство, неогегельянство) помітно доповнюється новими ідеями і підходами, розробкою низки нових концепцій (онтологічного, екзистенціального, антропологічного).

Найбільш інноваційним напрямком думки в філософії права стає соціологізм, який будується на передумові, що право здійснюється тільки в соціальному контексті і виходячи з нього може бути зрозумілим. З погляду соціології право повинно розглядатись не просто як статичний набір норм, а як процес, основою якого є соціальна діяльність людей. Право здійснюється в судах, адміністративних закладах, судово-виконавчих органах, юридичних конторах і т. п.; воно здійснюється в ході використання, тлумачення, застосування і створення соціальних норм з юридичне обов'язковою силою дій, забезпечених правовою санкцією політичне організованого суспільства; соціальні норми не діють автоматично; люди використовують норми, звертаються до них, інтерпретують і застосовують їх.

У сучасній західній філософсько-правовій думці все виразніше виявляються тенденції відстоювання пріоритету особистості та суб'єктивних прав.

Одна з найхарактерніших ознак сучасної західної філософсько-правової думки, а саме: понятійне розмежування і критичне зіставлення права і закону.

Характерна для XX століття ідеологічна і практична радикалізація протилежностей "право — неправо (антиправовий, який порушує закон)", "свобода — свавілля", "людина — влада", "людина — колектив", "індивід — держава" і т. п. суттєво сприяло актуалізації ідей, цілей і цінностей юридичного типу праворозуміння, відродженню природного права, формуванню і розвитку філософсько-правових концепцій ліберальне-демократичного характеру.

Автори відповідних філософсько-правових концепцій юридичного профілю значно розходяться між собою в розумінні предмета, цілей і завдань філософії права в рамках юриспруденції, своїх методологічних підходах до права, в своїх філософських тлумаченнях співвідношення права і закону, оцінках позитивного права і т. п.Істотні зміни відбулися і в юридичному позитивізмі, який трансформувався в неопозитивізм.

В кінці XIX на початку XX ст. перед філософсько-правовою думкою постали закономірні питання: "Чи може справедливість розглядатися як критерій права?", а звідси випливає друге питання — "Справедливість стоїть "над" правом чи "під" правом?" Філософія права XX ст. дає дві найбільш поширені відповіді на ці питання: представники першого — правового позитивізму розглядають справедливість "під правом", другий напрямок пов'язаний з неотомізмом та іншими інтерпретаціями доктрини природного права, представники цього напрямку розглядають справедливість "над правом".

Правовий позитивізм постановку питання про справедливість як критерій права вважає некоректною, бо справедливість у відриві від правових реалій є поняттям, яке важко визначити в термінах науки. Найбільш яскравим представником цього напрямку є Р. Ієринг, який вбачає у принципах права мірило справедливості, а також Г. Кельзен, який весь смисл справедливості зводить до того, щоб знайти вирішення конфлікту, джерелом якого є зіткнення майнових інтересів, і відповідно справедливість служить лише тим, чиї майнові інтереси визнаються владою.