Тема 2. Класифікація у страхуванні

2.1. Сутність та критерії класифікації, її наукове і практичне

значення .

Кожна система знань, кожна галузь діяльності людини вимагає внутрішньої структурно – логічної впорядкованості, без якої важко організувати складну справу, виробити методологію наукових досліджень, побудувати навчальний процес. Це досягається за допомогою відповідної термінології та класифікації.

Під класифікацією розуміють систему підпорядкованих деякій ознаці понять у певній галузі знань або діяльності людини, що використовується як засіб для встановлення взаємозв”язків між цими поняттями. Підпорядковані поняття формуються в відповідну систему за ознаками класифікації.

В практиці розрізняють натуральну класифікацію, в якй за головну характерну ознаку обирають ознаки класифікаційних понять (наприклад, за об”єктами страхування), і штучну класифікацію, коли для неї застосовують несуттєві ознаки (наприклад, класифікація в алфавітному порядку). Ту чи іншу класифікаційну ознаку обирають залежно від мети класифікації.

Страхування як науку, як галузь знань та як сферу економічної діяльності характеризує багато специфічних понять. Без класифікації цих понять не можна виконувати ні теоретичних досліджень, ні практичної роботи в цій галузі.

Розбіжності у галузях діяльності страхових організацій, у підходах щодо забезпечення захисту майнових інтересів юридичних і фізичних осіб, у визначенні об”єктів страхування, обсягів страхової відповідальності, у формах проведення страхування, покладено в основу класифікації страхування. У зв”язку з цим розрізняють найістотніші класифікаційні ознаки, які мають важливе значення як у теоретичному, так і у практичному розумінні – історичну, економічну, юридичну.

Класифікація за історичною ознакою пов”язана з виділенням етапів розвитку страхової справи з точки зору часу виникнення тих чи інших видів страхування.

В практичному плані найбільш привабливими для вивчення класифікації у страхуванні є економічна та юридична ознаки. При цьому визначальними є такі критерії, як об’єкт страхування та обсяг страхової діяльності, що вважаються найбільш суттєвими.

Перший критерій - об”єкт страхування - є загальним. За ним будується ієрархічна система умовного поділу страхування на галузі, які, в свою чергу, поділяються на підгалузі, види, що представляють собою ланки класифікації їх.

Класифікація за юридичними ознаками передбачає декілька підходів. Перш за все, це виділення певних класів страхування згідно з міжнародними нормами та можливість застосування такої класифікаційної ознаки, як форма проведення страхування.

Згідно з Директивами ЄС, країни – члени цієї організації використовують класифікацію, яка встановлює 7 класів довгострокового страхування (життя і пенсій) і 18 класів загального страхування.

Довгострокове страхування (страхування життя і пенсій):

Клас 1. Страхування і щорічної ренти (ануїтетів).

Клас 2. Страхування до шлюбу і народження дитини.

Клас 3. Зв”язане довгострокове страхування життя.

Клас 4. Безперервне страхування здоров”я.

21.

Клас 5. Тонтіни (цінні папери).

Клас 6. Страхування виплати капіталу.

Клас 7. Страхування пенсій.

Загальні види страхування:

Клас 1. Страхування від нещасних випадків.

Клас 2. Страхування на випадок хвороби.

Клас 3. Страхування наземних транспортних засобів.

Клас 4. Страхування залізничного транспорту.

Клас 5. Страхування авіаційної техніки.

Клас 6. Страхування суден.

Клас 7. Страхування вантажів(товарів у дорозі).

Клас 8. Страхування від пожеж і стихійного лиха.

Клас 9. Страхування власності.

Клас 10.Страхування відповідальності власників моторизованих транспортних

засобів.

Клас 11. Страхування відповідальності власників авіаційної техніки.

Клас 12. Страхування відповідальності власників суден.

Клас 13. Страхування загальної відповідальності.

Клас 14. Страхування кредитів.

Клас 15. Страхування поручительств (застави).

Клас 16. Страхування фінансових втрат.

Клас 17. Страхування судових витрат.

Клас 18. Страхування фінансової допомоги.

Згідно з цією класифікацією в багатьох країнах і ліцензується страхова діяльність.

Проведення страхування, за формою, може бути добровільним або обов”язковим. Більшість договорів страхування укладають на добровільній основі. Страхувальник має право, але не зобов”язаний укладати договір страхування. Разом з тим, і страховик має повне право відмовитися від прийняття на себе тих ризиків, які він вважає небажаними. В деяких випадках, коли мова іде про потреби суспільства в цілому, ступінь свободи страхувальника і страховика значно обмежується. При цьому замість права укласти страховий договір у страхувальника з”являється обов”язок це зробити, а страховик втрачає право відмовити страхувальникові і набуває обов”язку взяти ризик на страхування. Тут мова йде про обов”язкове страхування, яке передбачається відповідними законодавчими актами.

Класифікація за економічними ознаками передбачає кілька варіантів. Підхід до вибору варіанта залежить від цілей класифікації.

Найважливішим і загальноприйнятим у світовій практиці є поділ страхування залежно від спеціалізації страховика на дві великі сфери діяльності:- страхування життя (“Life assurance”) і загальні види страхування (“Non – Life”, або “General insurance”).

За сферами страхової діяльності розрізняють соціальне та комерційне страхування, які взаємнодоповнюють одне одного.

За об”єктами - розрізняють майнове, особисте (особове) страхування та страхування відповідальності.

Об”єктами страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать законодавству України і пов”язані:

- з життям, здоров”ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте (особове) страхування);

- з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);

22. - з відшкодуванням страхувальником завданих ним збитків особі або її майну, а також збитків, завданих юридичній особі (страхування відповідальності).

За формою організації страхування буває державне, акціонерне, взаємне, кооперативне. Особливою організаційною формою є медичне страхування.

Державне страхування - організаційна форма, при якій страховиком виступає держава в особі спеціально уповноважених на це страхових організацій.

Акціонерне страхування - недержавна організаційна форма, при якій страховиком виступає приватний капітал у вигляді акціонерного товариства, статутний фонд якого формується з акцій та інших цінних паперів, які належать юридичним і фізичним особам.

Взаємне страхування - недержавна організаційна форма, яка виражає домовле- ність між групою фізичних, юридичних осіб про відшкодування один одному майбутніх можливих збитків у визначених частинах згідно з прийнятими умовами.

Кооперативне страхування - недержавна організаційна форма. Полягає у проведенні страхових операцій кооперативами.

Медичне страхування - особлива організаційна форма страхової діяльності, яка є формою соціального захисту інтересів населення в охороні здоров”я.

2.2. Соціальне та комерційне страхування.

Існують дві сфери страхової діяльності - соціальне та комерційне страхування, які взаємно доповнюють одне одного.

Соціальне страхування ґрунтується на принципі колективної солідарності та створенні громадських страхових фондів за рахунок зборів обов”язкових страхових внесків і призначене для того, щоб забезпечити мінімум соціального захисту особам, які досягли пенсійного віку, потребують медичної допомоги, інвалідам, безробітним. Система соціального страхування в Україні реформується у зв”язку з переходом до ринкових форм господарювання.

Комерційне страхування, на відміну від соціального, ґрунтується на принципах еквівалентності та замкнутого розподілу збитку в рамках страхового фонду. Зв”язок між двома сферами страхової діяльності полягає в тому, що комерційне страхування надає захист найперше в тих життєвих ситуаціях, які не “покриті” соціальним страхуванням. Чим вужча система соціального захисту, тим більша необхідність в послугах комерційного страхування.

Інститут соціального страхування виник як результат взаємодії двох принципів соціально – економічного управління ризиковими подіями: соціального регулювання економіки та страхування. У межах першого визначали основні орієнтири розвитку суспільства, а в межах другого формувався механізм фінансового забезпечен- ня досягнення соціальних цілей.

Перші форми соціального страхування виникли в середині ХІХ ст.. в Європі.

Зумовлені виникненням та швидким розвитком професійних спілок, вони мали характер взаємного страхування в межах трудових колективів.

Предметом соціального страхування є основні соціальні ризики, які загро-жують відтворенню населення: тимчасова непрацездатність у результаті хвороби, ушкодження здоров’я, вагітності та пологів, догляду за членом сім”ї; постійна непрацездатність у результаті інвалідності по старості; втрата трудового доходу у зв”язку з неможливістю працевлаштування; втрата доходів сім”ї у випадку смерті годувальника; виникнення не передбачуваних витрат у випадку оплати медичних послуг, народження та виховання дитини; оплати ритуальних послуг та поховання

23. Об’єкт соціального страхування – це майнові інтереси громадян, пов’язані з компенсацією втрати трудового доходу або оплатою видатків, які раптово виникли внаслідок настання соціальних ризиків.

Як соціально - економічна категорія, соціальне страхування – це система відносин з розподілу і перерозподілу національного доходу, які полягають у формуванні із страхових внесків, що сплачують працюючі громадяни та роботодавці,

державних дотацій спеціальних страхових фондів, кошти яких використовують для утримання осіб, які не беруть участі у суспільній праці.

Соціальне страхування - це найважливіший елемент державної соціальної політики у сфері управління ризиками відтворення населення і виконує функції соціального захисту, забезпечення фінансування соціальної допомоги, регулювання доходів та рівня життя різних груп населення, попередження та профілактики наслідків настання соціальних ризиків.

Соціальне страхування можна проводити у двох формах: державній і колективній.Державне соціальне страхування обов”язкове, а колективне може бути як обов”язковим так і добровільним. За ступенем охоплення населення соціальне страхування буває загальним чи для окремих соціальних груп населення.