1. За можливістю здійснення страхування:

а) ризики, які можна застрахувати.

б) ризики, які неможливо застрахувати.

2. За рівнем допустимості:

а) допустимі ризики.

б) недопустимі ризики. .

3. За видами діяльності страховиків:

а) ризики, що передані страхувальником.

б) ризики діяльності страховика.

Аналіз свідчить, що найбільш поширену групу складають ризики, які можливо застрахувати. Страховий ризик - це такий ризик, який можна вимірювати,

оцінювати з позиції ймовірності настання страхової події та кількісних характеритик можливого збитку.

Основні складові (критерії) страхового ризику:

- ризик повинен мати випадковий характер;

- ризик повинен бути можливим;

- випадковість ризику повинна співвідноситись з певною сукупністю спорід- нених об”єктів;

- настання страхового випадку, як реалізація ризику, не повинно бути пов”язаним з волевиявленням страхувальника чи зацікавленої особи;

- настання страхового випадку невідоме у часі та просторі;

• наслідки реалізації ризику повинні бути об”єктивно вимірені і оцінені.

Страхові ризики, крім того, класифікуються за різними ознаками серед яких, зокрема:

• за джерелом небезпеки (ризики відбуття стихійних сил та цілеспрямованої дії людини);

• за обсягом відповідальноті страховика ( індивідуальні ризики та універсальні );

14.

• специфічні ризики (аномальні ризики та катастрофічні – ендемічні, екологічні, якості землі, політичні, воєнні, транспортні та ін.);

• об”єктивні ризики (ризики, які пов”язані з неконтрольованими факторами);

• суб”єтивні ризики ( це ризики, які заперечують або ігнорують об”єктивну

реальність) та інше.

Кожна з цих груп ризиків може поділятися на види чи підвиди.

В сфері фінансово – економічній діяльності ризики поділяються за галузями економіки, та видами діяльності. Наприклад: банківський, кредитний, валютний, процентний, фінансовий, підприємницький, моральний ризики.

У страхуванні ризики розглядаються з різних позицій :

- як сукупність явищ чи окреме явище;

- у зв”язку з окремим застрахованим об”єктом;

• з можливістю ушкодження чи втрати об”єкта , прийнятого на страхування;

- у зв”язку з діяльністю страховика: (ризики, які за договором страхування, передаються страхувальником страховій компанії; ризики, які пов”язані з діяльністю самого страховика).

У страхуванні комплексна діяльність по аналізу оцінки ризиків, вибору оптимального покриття називається андерайтингом. Найбільш відомі та визнаються американська та європейська класифікації.

Американська класифікація розділяє ризики по етапах роботи страхової компанії , протягом яких вона піддається відповідним ризикам:

- етап становлення;

- етап активної повноцінної діяльності;

- етап ліквідації страхової компанії.

Для аналізу та оцінки ризиків використовується вербальний аналіз, коли застосовуються вірогідні розрахунки до певних ризиків, які мають достатнє

статистично – інформаційне спостереження, а також розглядаються і ті ризики, які не мають достатньої статистичної інформації, щоб дати якісну оцінку ризиків.

Європейська класифікація вважається найбільш вичерпною, враховує специфіку більшості ризиків, які входять в коло діяльності страховика. При

цьому застосовується економетричний метод аналізу діяльності страховика. Але недостатнє застосування статистичних методів не дозволяє вважати результати

такої оцінки цілком відповідними, тотожними (адекватними), тобто існує недостатність кількісної оцінки ризиків.

Отже американською і європейською класифікаціями ризиків страхової діяльності роль джерела виплати по ризиках страхових операцій виконують власні кошти страхових компаній.

Крім приведених, все більш популярною стає фінська класифікація ризиків, яка знаходить економічний компроміс між кількісним і якісним аналізом та оцінкою ризиків. Ризики у страхуванні , за фінською класифікацією, поділяються на: - основні ризики; - додаткові ризики.

Основні ризики відшкодовуються за рахунок спеціально сформованих страхових резервів (фондів), а додаткові за рахунок резерву стабілізації, а не за рахунок власних вільних резервів. Власні вільні кошти використовуються для зниження негативного впливу додаткових ризиків.

Перед суспільством стоїть завдання попередження, компенсації та ліквідації ризиків, що можливо досягти за допомогою антиризикової діяльності. Уникнути чи зменшити вплив ризиків можна за допомогою системи управління та

15.

фінансовими відносинами, які виникають у процесі бізнесу. Управління ризиками, вплив на них може відбуватися при застосуванні різних методів антиризикової діяльності, яка охоплює : - форми компенсації збитків; - - форми репресії (подолання); - форми запобігання (превенції) .

В антиризиковій діяльності , з погляду на фінансування, приоритетну роль відіграє компенсаційна форма, яка відображає страховий захист.

Приведені форми антиризикової діяльності проявляються у функціях страхування: компенсаційній, репресивній та превентивній. Здійснення приведених функцій можливе за рахунок спеціальних коштів, що існують у фондах, які називаються страховими.

Отже, під ризиком розуміють можливість виникнення збитків, втрат або недоотримання прибутку порівняно з запланованим варіантом. Визначення ризику залежить від діяльності в якій він застосовується. Страховий ризик

визначається як прогнозний збиток об”єкту страхування в результаті настання страхової події. Ризик в страхуванні має свої специфічні ознаки, такі як:

- ризик є конкретним явищем при настанні якого здійснюються страхові відшкодування; - має вірогідний характер; - може бути виміряним та оціненим;

• має конкретну форму прояву, пов”язану з певним об”єктом; - є невід”ємним елементом страхових відносин. Наявність ризику передбачає здійснення антиризикової діяльності, видами якої є компенсація, репресія, превенція. Антиризикова діяльність реалізується у страховому захисті шляхом створення та використання страхових фондів.