2. Роль страхування в ринковій економіці.

В науковій теорії досить важливо визначити поняття ролі категорії, в тому числі й економічної. Якщо через функції проявляється суспільне призначення певної економічної категорії, то роль цієї категорії виражається в результатах її практичного використання. Отже, можна сказати, що роль представляє собою форму відповідної організуючої діяльності людей. Різноманітні

економічні категорії можуть обслуговувати одні й ті ж самі процеси суспільного відтворення, однак при цьому не виходити за рамки своїх специфічних функцій. Така можливість виникає завдяки відмінностям між роллю та функціями економічних категорій.

В розвинутих країнах страхування є стратегічним сектором розвитку економіки, оскільки знімає навантаження з видаткової частини бюджету по

відшкодуванню збитків, залученню інвестицій в економіку, вирішенню соціальних проблем суспільства. А тому, що до основних факторів соціально – економічного розвитку будь – якої країни відноситься крітерій рівня безпеки життя та виробництва, тобто страховий захист. Страхові компанії у всьому світі

розглядаються як могутні фінансові та інвестиційні інститути, окрім того, вони вирішують проблему зайнятості у світі. Отже, виходячи із вищезазначеного, роль страхування відображає практичне застосування цієї економічної категорії та полягає:

-в забезпеченні відтворювального процесу та економічної сталості в суспільстві;

- в оптимізації ресурсів, які спрямовані на організацію економічної безпеки; - в раціоналізації формування та використанні коштів, призначених для здійснення соціальних програм ;

- створенні додаткових джерел ресурсів для інвестування в економіку країни.

11.

2. Ризик, його поняття, види і місце в страхуванні.

Страховий ризик (в одному із багатьох визначень) – це певна подія на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності чи випадковості настання.

Люди зустрічаються з ризиком повсякденно: при здійсненні будь-якої господарської, виробничої чи бізнесової діяльності і на побутовому рівні сьогоде-ння неможливе без ризиків. Найчастіше ризик пов”язується з невпевненістю в можливому результаті. Отже, існує фактор невизначеності, необхідності приймати рішення, які направлені на запобігання чи максимальне обмеження дії негативних наслідків ризику. Окрім того, ризик розглядають як економічну та як історичну категорію, в залежності від галузі застосування.

В українській мові слово “ризик” пов”язують з усвідомленням можливості небезпеки. Отже, “ризик” як історична категорія виник на початку епохи цивілізації і його походження пов”язується з відчуттям страху, нещастя, небезпеки, знищення та ін. Ризик як економічна категорія виник з появою товарно – грошових відносин і відображає подію, яка може відбутися або ні. Для події, що відбулася, можливі три варіанти економічного результату:

- позитивний (прибутковий);

- нульовий (без зміни результату);

- від”ємний ( збитковий).

Вважається, що вперше спроба визначення сутності та змісту поняття “ризик” була зроблена в ХУІІІ ст. Йоганом Тетенсом, наукові праці якого з питань виміру ризику знайшли практичне застосування в страхуванні життя. Подальший розвиток математики та страхування привели до того, що термін “ризик” почав використовуватись спочатку у страховій теорії, а згодом поширився і на економічну теорію.

Переважаючою, в теорії ризику, є думка яка ототожнює ризик і непевність. Спробою поєднати економічний зміст “ризику” з “непевністю”є концепція вчених,

яка грунтується на причинній обумовленості всіх подій та явищ в основі якої лежить погляд, що ризик є випадковістю, а внаслідок цього у людей існує стан непевності в прийнятті рішень. Беручи за основу цю концепцію можна зробити висновки: наявність зовнішніх факторів, які завжди супроводжують різні види

діяльності та життєдіяльності, формують об”єктивну сторону ризиків, а суб”єктивний фактор - формує непевність. Однак непевність формується за рахунок наявності засобів досягнення мети, психологічного фактору, ступеня віри, переконання, наявності досвіду, знань і вміння. А, суб”єктивний фактор, як відомо, важко оцінити і практично неможливо виміряти. В трактуванні сутності та змісту ризиків, поширеними є використання поглядів, які розмежовують поняття “ризик” та “непевність” спираючись на “теорію катастроф”, коли ризики є абсолютно випадковими. Але такий підхід не дає змоги їх кількісно виміряти та вартісно оцінити втрати, а тим самим на них впливати та організовувати антиризикову діяльність шляхом страхового захисту.

Важливою для загальноекономічного розуміння ризику є теорія Ф.Кнайта, згідно з якою ризик - це результат будь –якої діяльності, який можна виміряти

за допомогою методів теорії ймовірності й закону великих чисел. Якщо подібних розрахунків виконати неможливо, то даний результат діяльності є непевністю.

Ризик, крім того, може бути представлений через логічну ймовірність, яка базується на пізнанні законів природи та суспільства, через статистичну

12.

ймовірність, яка відображає збір, накопичення, аналіз та систематизацію статистичних даних.

Як зазначено у Фінансовому словнику, в господарській та фінансово-економічній діяльності суб”єкта, під ризиком розуміють “усвідомлену можливість небезпеки виникнення непередбачених втрат очікуваного прибутку, майна, грошей у зв”язку з випадковими змінами умов економічної діяльності, несприятливими обставинами, вимірюють частотою та ймовірністю виникнення того чи іншого рівня втрат”.

Узагальнюючи існуючі тлумачення, під ризиком слід розуміти можливість виникнення збитку внаслідок дії в переважній більшості зовнішніх факторів, які при оцінці ситуації були невідомі та вплив яких може змінити ймовірність досягнення бажаного результату.

Перевівши поняття ризику в площину фінансових категорій, можна визначити, що ризик - це ймовірність виникнення збитків, втрат або недоотри- мання прибутку порівняно з прогнозним варіантом.

Наявність ризику та необхідність покриття можливого збитку в результаті його прояву викликає необхідність в страхуванні, а тому історично склалася уява про ризик як категорію, що лежить в основі страхування. Але сьогодні страхування включає в себе різні галузі наукових знань та практичного досвіду про природу явищ. А тому в розуміння терміну “ризик” в учбових посібниках вкладається різний зміст та смислове навантаження. Крім того ризик не є сталою категорією та постійною величиною. У зв”язку із змінами в розвитку науки по його аналізу та оцінці, а також обумовлено низкою інших факторів, ризик весь час міняється .

Отже, досліджуючи поняття “страховий ризик”, доцільніше за все приймати ту концепцію, яка використовується в даній сфері діяльності як базова. А тому, під “страховим ризиком” слід розуміти прогнозний збиток об”єкту страхування в результаті настання страхової події.

Теорія ризику в страхуванні, в сучасних умовах, обгрунтовується в ролі самостійного теоретичного економіко- математичного обгрунтування страхової діяльності.. Виходячи з розуміння змісту ризику, дуже важливим є можливість

його оцінити, виміряти, тому , що умовою виникнення страхових відносин є наявність ризику та можливість визначення рівня його небезпеки.

Оцінка ризику в страховій практиці здійснюється різноманітними спеціальними методами, які постійно розвиваються та вдосконалюються. Це зокрема:

- метод індивідуальних оцінок;

• метод процентів

- метод середніх величин.

Метод індивідуальних оцінок - є одним з методів експертної оцінки, що побудована на використанні професійного досвіду та інтуіції фахівців. Цей метод відноситься до групи абстрактно – логічних методів аналізу і оцінок. Цей метод оцінок у вимірюванні ризику використовується страховиком тоді, коли неможливо порівняти даний ризик з середнім типом ризику, коли можна зробити тільки довільну його оцінку в залежності від досвіду та професіоналізму експертів.

Метод процентів відноситься до групи методів статистичного аналізу і в системі оцінки ризику представляє собою сукупність плюсових та від”ємних відхилень від середнього ризикового типу наявної аналітичної бази. Дані

13.

відхилення виражаються в процентах або в промілях від середнього ризикового типу.

Метод середніх величин дозволяє виразити типові розміри ознак, які варіюють, якісно однорідними явищами та вимірюють їх коливання навколо середнього рівня розвитку. Метод середніх величин є одним із статистичних методів дослідження і в оцінці ризику передбачає розмежування окремих ризикових груп на більш дрібні підгрупи з метою створення аналітичної бази для визначення ризику за певними відповідними ризиковими ознаками.

В практиці також використовуються економетричні, статистичні методи оцінки й аналізу ризиків, методи вербального аналізу. Доцільно підкреслити, що в сучасних умовах вчені різних країн володіють значними методичними розробками для оцінки та відстеження ризику, застосовують комплексне моделю-

вання страхових процесів, емпіричний досвід, методи експертних оцінок, асоціацій, аналогій та експертиз.

Для аналізу та оцінки ризиків необхідно їх класифікувати за відповідними ознаками в типи, види, групи та інше. Але в сучасних умовах в страхуванні не існує чітко розробленої класифікації ризиків. В законодавчих та нормативних документах також немає класифікації та поділу ризиків за видами, проте міститься вимога виконання математичних розрахунків при визначені страхових тарифів, в основу яких покладена вартісна оцінка ризиків.

Класифікація ризиків з позиції страхування( за видами ризиків):