8. 2. Основні функції перестрахування :

Головна функція перестрахування - це вторинний перерозподіл ризиків. Її зміст полягає в тому, що страховик може забезпечити страхувальнику лише таку гарантію, яка відповідає його фінансовим можливостям. В багатьох випадках домогтися значних результатів самотужки страховику досить важко. В більш повному обсязі і якісніше виконувати свої зобов”язання страховик може завдяки перестрахуванню, тобто через розподіл ризиків між ним та іншими страховиками. В цих умовах перестраховик бере на себе значну частку ризику чи гарантій. Частина ж ризику, яку прямий страховик (цедент) залишає за собою, називається власним утриманням. На практиці найчастіше кілька перестраховиків беруть участь у покритті збитків. В більшості випадків, на кожного перестрахувальника припадає різна частка покриття. Завдяки цьому страховик, який передає ризики в перестрахування, збільшує свої можливості щодо прийняття ризиків у десятки разів.

Допоміжні функці ї перестрахування :

1.Перестрахування сприяє запровадженню та поширенню нових видів страхування.

2. Перестрахування дає змогу брати на страхування дуже дорогі та унікальні ризики.

3. Перестрахування створює умови для формування в перспективі однорідного збалансованого портфеля, який необхідний страховику для надійного контролю своєї середньо - і довгострокової політики. Страхова компанія, наприклад, може мати портфель страхування від стихійних лих (пожежі, повині), що характеризується відносною стабільністю. Отже, страхова компанія має стійкий, збалансований страховий портфель. Тобто має такий фінансовий стан, який дозволяє їй здійснювати

виплати страхових відшкодувань у межах сформованих фондів і страхових резервів. Але, в окремі (з 3 - 5 ) років, діяльність компанії може досить різко мінятися і закінчуватися даже збитками. Причинами таких коливань можуть бути: економіко – політичні ситуації, випадковість, якість прийнятих на страхування ризиків.

Для керівництва страхової компанії така ситуація надзвичайно уразлива і ним приймаються міри щоб передбачити ці коливання і, по можливості, розподілити їх на певний період, скажімо на протязі 5 – ти років. І робиться це за допомогою перестрахування.

4. Коли ж перерозподіл ризиків здійснюється між страховими компаніями з різних країн, то перестрахування приймає форми зовнішньої торгівлі, де об”єктом купівлі – продажу виступають страхові гарантії. Це “невидимий” експорт – імпорт.

Існує активне і пасивне перестрахування.

Активне перестрахування полягає в прийнятті іноземних ризиків для покриття або продажу страхових гарантій.

Пасивне перестрахування - передача ризиків іноземним страховикам, купівля страхових гарантій. Головна мета його - передача невеликих ризиків значній кількості перестраховиків у різних країнах. Це дозволяє досягнути стабільності

93.

страхового портфеля та встановлювати широкі міждержавні контакти на ринку перестрахування..

- Створення стабільності. Страхова компанія повинна вести свою справу так, щоб

не було значних відхилень в результатах діяльності по роках.

Великі коливання в результатах діяльності страхової компанії можуть зашкодити її іміджу, а також викликати занепокоєння серед її акціонерів.

Такі коливання можуть бути наслідком слідуючих основних причин:

а) страхова компанія не має в портфелі страхувань достатньої кількості ризиків, щоб повністю скоритстатись законом великих чисел;

б) коливання можуть носити тимчасовий характер як наслідок відхилення від розрахунку вірогідності настання страхових випадків, маючи на увазі, наприклад, настання непередбачених зимових холодів, які викликали збільшення кількості збитків в житлових будинках та на автошляхах;

в) досвід показує, що коливання можуть бути викликані в результаті змін різних місцевих умов при сприйнятті ризиків в інших країнах в прямому порядку, в формі перестрахування, зокрема:

- раптове зростання числа і розмірів збитків по страхуванню професійної відповідальності.

- в багатьох країнах відомі випадки росту збитків по обов”язковому страхуванню автогромадянської відповідальності в результаті зміни підходу до розгляду судових справ.

- збільшення збитків по страхуванні від вогню внаслідок змін методів будівництва, застосування в будівництві нових індустріальних методів і матеріалів.

- серйозне збільшення злочинів, таких як пограбування з зломом.

- ескалація інфляції в багатьох країнах вплинула на розмір виплати сум страхового відшкодування.

г) в результаті тільки одного страхового випадку можуть бути порушені ризики по різних видах страхування. Страхова компанія повинна враховувати можливість схильності до небезпеки по кожному виду страхування окремо.

Перестрахування зменшує такі відхилення, обмежуючи можливість втрат для компанії по окремих ризиках і накладаючи обмеження на види збитків, які можуть відбутися по порфелю полісів в наслідок любої події, або протягом любого року що підпадає під дію договору.

• Забезпечення обсягу.

В кожному виді страхування існують ризики, які страхова компанія не може повністю прийняти на себе, або через його розмір , або через його походження. Такі ризики чисельні.

На деяких страхових ринках ці види ризику сприймаються страховими компаніями на діловій основі. Таким чином, кожна компанія приймає на себе ту частину ризику, яку може собі дозволити, останні частини страхуються іншими компаніями. Такий вид страхування називається спільним страхуванням (співстрахування).

Отже, співстрахування - це страхування, при якому один і той самий ризик у певних частках страхують два або більше страховиків,(в межах страхової суми) видаючи при цьому спільний або окремі страхові поліси відповідно до суми, що становить частку кожного страховика. Якщо ризик розміщується серед страховиків не повністю, то одним із страховиків вважається страхувальник. Він несе відповідальність в обсязі незастрахованого ризику, не сплачуючи страхової премії .

94. Відношення кожного страховика (співстраховика) з страхувальником з юридичної точки зору вважається прямим страхуванням і регулюються відповідними нормами права. Співстраховики, в більшості випадків, солідарно відповідають перед

страхувальником за виплату страхового відшкодування, якщо договором не передбачено інше.

Різниця між співстрахувальником і перестрахувальником в тому, що в співстрахуванні одна із сторін згідно договору - це завжди страхувальник. А в перестрахуванні приймають участь тільки страхові організації (страховики), які перерозподіляють між собою принятий на себе прямим страховиком ризик.

А, якщо страхова компанія сама страхує весь ризик, але передає окрему частину прийнятої суми ризику іншій страховій чи перестраховій компанії, залишаючи за собою лише ту частину ризику, яку може забезпечити сама, то це вже - перестрахування.

Таким чином, коли сума деякого ризику або групи ризиків складає небезпечність, що виходить за межі, допустимі для страхової компанії, виникає необхідність отримання перестрахування для цієї компанії.

Отже, перестрахування дозволяє страховій компанії приймати на себе ризики, які вона не змогла б приймати, виходячи з міркування розумності і безпеки

проведення страхової діяльності. Перевага перестрахування полягає в тому, що страховик, який перестраховує приняті на себе ризики, створює додаткові гарантії своєї фінансової стабільності. Отже страховик отримує додаткову впевненість в повному і своєчасному відшкодуванні збитків. Крім того, наявність облігаторних договорів перестрахування дозволяє швидко приймати на страхування великі і дуже великі ризики, економлячи таким чином багато часу, який, звичайно, необхідний для здійснення процесу співстрахування.

- Дотримання норм платоспроможності.

Ще однією функцією перестрахування є дотримання норм платоспроможності. Одним з основних методів контролю за діяльністю страхової компанії державними органами є контроль за додержанням страховою компанією норм законодавства, які стосуються її платоспроможності. Так , ст. 20 Закону України

“Про страхування” визначає умови забезпечення платоспроможності страховиків, однією з яких є система перестрахування.

Страховики зобов”язані додержуватися нормативних співвідношень між сумою власного статутного фонду (капіталу) з страховими резервами і обсягом прийнятих страхових зобов”язань.

Якщо страхова сума по одному об”єкту страхування перевищує 10% від суми сплаченого статутного фонду страховщика і сформованих страхових резервів, то страховщик зобов”язаний укласти договір перестрахування.

Крім того, орган страхового нагляду кожної країни слідкує за тим, щоб фактичний коефіцієнт платоспроможності перевищував розрахунковий. Передаючи частину страхових платежів (премій) в перестрахування , компанія підвищує коефіцієнт своєї платоспроможності, тому що цей коефіцієнт ( в спрощеному вигляді) розраховується як відношення активів компанії до її зобов”язань, якими є зібрані страхові платежі.

Правові основи проведення перестрахування в Україні базуються на нормах ст..11 Закону України “Про страхування” від 04. 10. 2001 року і Положення Кабінету Міністрів України №1290 від 24. 10. 1996 року “Про порядок здійснення операцій по перестрахуванню “. Це Положення регламентує порядок укладання договорів перестрахування вітчизняних страховиків за межами України з перестраховиками - нерезидентами, але не врегульовує проблем взаємин страхових компаній всередині країни. І, не зважаючи на те, що Положення має досить суттєве значення для

95.

страхування в галузі ядерної енергетики, космосу та ін. , які насправді вимагають об”єднання міжнародних фінансових можливостей, але настав час законодавчо закріпить питання перестрахування прийнятих українськими страховиками ризиків, вартість яких не може бути покрита самотужки. Законодавче забезпечення перстрахування покликане, з одного боку, підняти довіру до інституту страхування, а з іншого - стимулювати наші капітали обслуговувати національну економіку.

Слід відзначити, що окремі часткові питання перестрахування регулюються також нормативними актами Мінфіну України і іншими відомчими нормативними актами.

У відповідності з ст. 11 Закону України “Про страхування”, перестрахування - це

страхування одним страховиком (цедентом, перестраховиком) на визначених договором умовах ризику виконання всіх чи частини своїх зобов”язань перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика), отже, в даному випадку, мова йде про страхування підприємницького ризику самого страховика . Він уклав договір

страхування з страхувальником, за що отримав від нього відповідний страховий платіж (премію), а потім “підстраховує” себе на випадок виплати відшкодування,

розділивши ризик з перестрастраховиком і сплативши йому відповідну частку перестраховочної премії.

Законодавством дозволяється послідовне укладання двох або декількох договорів перестрахування: прийнявши на себе ризик перестрастрахувателя, перестра- хувальник, в свою чергу, може передати його іншому перестрахувальнику і так по ланцюжку.

Страховика, которий безпосередньо працює із страхувальниками і бере на себе їхні ризики, називають - “прямим страховиком”, або страховиком, який передає ризики, а той хто приймає ризики - перестраховиком.

Отже, перестраховик - це страховик, який надає страхову послугу “прямому страховику”. У свою чергу перший перестраховик може передати чатину взятих на себе ризиків ще іншому страховику.

Тут появляються нові терміни. Процес передачі ризику називається цедуванням ризику або страхувальною цесією . Страховик , який передає ризик, називається - цедентом, а той, хто приймає цей ризик, - цесіонарієм. Наступна передача цесіонарієм (в тій чи іншій частині) ризику наступному перестраховику називається - ретроцесією. Страхова компанія, яка передає третьому учаснику ризик у наступне перестрахування, називається ретроцедентом, а товариство, яке бере на себе ретроцедований ризик, називається ретроцесіонарієм.

В основі перестрахування лежить договір, згідно з яким одна сторона – (цедент) передає повністю чи частково страховий ризик ( або групу страхових ризиків певного виду) іншій стороні - перестраховику(цесіонарію). Цей, у свою чергу, бере зобов”язання відшкодувати цеденту відповідну частину виплаченого страхового відшкодування.

Таким чином, у договорі перестрахування діють дві сторони: страхова компанія, яка приймає ризик на свою відповідальність як перестраховик, і страхова

компанія, що передає ризик (перестрахувальний ризик). Операція, пов”язана з переда-чею ризику, називається цедируванням ризику, або перестрахувальною цесією.

Договір перестрахування має ряд специфічних ознак, що випливають з особливостей угоди перестрахування. Однією з них є принцип відшкодування, згідно з яким перестрахувальник зобов”язаний виплатити цеденту відшкодування пропорційно частці участі, але лише в тому разі, якщо цедент виплатив належне відшкодування застрахованому.

96. Кожному клієнту страхових компаній (страхувальнику) треба знати, що відповідальним за сплату страхового відшкодування перед ним залишається той

страховик, який безпосередньо уклав з ним договір страхування (ст. 11 Закону (ст.11.Законну України “Про страхування”). Перестраховики лише гарантують прямому(першому) страховику відшкодування своїх часток в його збитках і в відношення з клієнтом не вступають, хоча можливість прямої сплати перестраховиком страхувальнику своїх часток відшкодування у випадку неплатоспроможності основного перестраховщика, передбачається п. 7 Положення Кабміну України №1290 від 24. 10. 1996 року “Про порядок здійснення операцій по перестрахуванню”.

При настанні страхового випадку страхувальник звертається за відшкодуванням до свого страховика, який, як того вимагає закон, здійснює належне йому відшкодування в повному обсязі. Отже інтерес страхувальника повністю задовольняє-

ться. Після того страховик вимагає відшкодування відповідної частки збитків перестраховиком (чи перестраховиками), який, в свою чергу, виплативши частку, яка відповідає його зобов”язанням перед першим страховиком, звертається до свого ретроцедента і та по ланцюжку до кінця.

Якщо страховик хоче більш детально вивчити майбутній перестрахувальний захист, то йому необхідно звернути увагу на дві деталі : По-перше, процес перерозподілу частини страхової відповідальності по каналах перестрахування, інколи, може починатися ще до укладання договору прямого страхування, іншими словами, ще в період проведення переговорів між страховиком і страхувальником (так званне попереднє розміщення ризику). В окремих випадках, коли страхується великий ризик або особливо небезпечний об”єкт, це дуже необхідно. По – друге, суттєвою умовою надійності перстрахувального захисту є правільний вибір перестраховиків, критеріями якого можуть бути:

- розмір статутного капіталу та інших власних коштів перестраховика ;

- спеціалізація;

- платоспроможність і фінансова стійкість перестраховика;

- стан страхових резервів і розміщення їх ;

- структура активів і рівень ліквідності їх;

- імідж на перестрахувальному ринку;

- положення в рейтінгах по різних показниках (в тому числі по надходжен-

нях, виплатах, обсягах активів та ін.);

- дані про своєчасність виплат страхових відшкодувань по інших договорах

перестрахування;

- досвід роботи на ринку ;

- особистий авторитет керівників і првідних фахівців;

- участь в великих перестрахувальних пулах;

- наявність зв”язків з міжнароними перестрахувальними організаціями;

- ступінь розвитку регіональних представництв (для зарубіжних перестраху-

вальників та ін.

Важливим показником в системі перестрахувальних відносин є розмір витрат на утримання страховика. Під ним розуміється та частина застрахованого ризику, зобов”язання по якій страховик залишає за собою, а останню частину (понад власне утримання) передає на перестрахування чи ретроцесію.

Страховики, як відомо, комерційні організації. Кінцевою метою діяльності кожної зних є отримання прибутку шляхом збільшення доходів і зменшення витрат.

97.

Основна частина витрат страховика на розвинених страхових ринках - це витрати на страхові виплати (відшкодування). Страховик зобов”язаний слідкувати за тим, щоб

при виконані зобов”язань перед клієнтами сума виплачуваних страхових відшкоду- вань залишалася на такому рівні, при якому він міг би постійно дотримуватись встановлених страховим наглядом нормативів фінансової стійкості і гарантувати

своїм акціонерам мінімальний прибуток або, в крайньому випадку, не допускати значних балансових збитків.

В деяких розвинених країнах страховик, не рідше одного разу на рік, при складанні річного фінансового плану на насткпний рік, повинний визначити максимальну суму, яку він в змозі виплатити при настанні страхового випадку, не ставлячи під загрозу своє фінансове положення. В окремих країнах страховик зобов”язаний затверджувати (погоджувати) такий розрахунок в органах страхового нагляду. Ця сума і буде вважаться розміром власного утримання, при цьому вона не

обов”язково повинна співпадати з юридично встановленим в Україні нормативом 10% власних коштів. Різниця між зобов”язанням, реально принятим на себе страховиком, тою сумою, на яку він уклав договір і несе відповідальність перед

страхувальником, і розміром власного утримання необхідно передавати в перестраху- вання.

Факторами, які впливають на розмір власного утримання, крім власних коштів страховика, є також:

- тип ризиків, які приймаються на страхування;

- схильність їх до кумуляції;

- максимально можлива і найбільш імовірна величина припустимого збитку;

- вірогідність настання страхового випадку;

- регіональна специфіка , прийняті на цьому ринку середні тарифи і

ліміти відповідальності по кожному виду об”єктів та ін.

Визначення розміру власного утримання має велике значення. Якщо він буде дуже високим, то при настанні одного – двох страхових випадків стане під загрозою можливість функціонування всієї страхової компанії, їй прийдеться вишукувати ресурси для покриття збитків. Якщо ж він буде встановлений на дуже низькому

рівні, страховик обмежить свої можливості по прийняттю ризиків на страхування і відповідно збиранню страхових платежів (премій), що також ставить під загрозу його бізнес.

Слід наголосити, що перестрахувальні відношення є договірними. Договір перестрахування, укладений між перестраховиком і перестрахувальником, можна умовно розділити на дві основні частини. Перша частина відображає суттєві умови договору прямого страхування, покладеного в основу цього перестрахування , і містить назву і характеристику об”єкта страхування, перелік застрахованих ризиків, страхові суми та ін. Друга частина регулює умови перестрахування і вміщує такі

показники, як доля участі перестраховика в ризику, перестраховані ризики, розмір перестраховальної комісії та ін. Крім того, договір перестрахування, як і кожний інший договір, підкоряється вимогам права повинний містити слідуючі пунти: реквізити сторін, порядок сплати передбачених платежів та ін. , а при міжнародному перестрахувані - ще і порядок регулювання ділових суперечок .