5.4. Транспортне страхування.

В умовах швидкого розвитку світових зв”язків зростає обсяг перевезень вантажів і пасажирів автомобільним, залізничним, повітряним, морським та річковим транспортом. Тому засоби транспорту, як і домашнє майно, страхуються добровільно.На страхування приймаються види транспорту передбачені п.п. 5 – 9 ст. 6

60.

Закону України “ Про страхування”, це зокрема, автотранспортні засоби, засоби залізничного і повітряного транспорту, а також водного транспорту, які підлягають державній регістрації у встановленому порядку.

До автотранспортних засобів відносяться: легкові, вантажні, вантажно – пасажирські автомашини, автобуси і мікроавтобуси, мотоцикли, моторолери, мопеди, мотоколяски, різні модифікації тракторів.

Страхування автотранспорту - найризикованіший і найзбиткованіший з видів майнового страхування в Україні і єдиний з них, в якому темпи росту страхових виплат перевищують темпи росту платежів. Збитковість цього виду страхування за останні три роки зросла на 10% і становила на кінець 2002 року 48% від обсягу страхових платежів. Зростання збитковості цього виду страхування пов”язане, насамперед, з жорсткою конкуренцією, що вимагає від страховиків постійного зниження тарифів. Багато страхувальників сьогодні не вважають тариф найважливішим показником при виборі страхової компанії. Зараз клієнтів, особливо власників нових дорогих авто, цікавить, в першу чергу сервіс. Лідери ринку страхування “КАСКО” пропонують своїм клієнтам справжній технічний асистанс. Варто чекати, що наступним кроком у вдосконаленні страхування “КАСКО” стане надання клієнтові “тимчасового” транспортного засобу, яким він зможе користуватися під час ремонту свого автомобіля. Отже страхування “КАСКО” стає все приємнішим та доступнішим для кожного автовласника.

У наступні три – п”ять років в Україні слід чекати:

- по-перше – дальшої капіталізації страхових компаній, значного зростання статутних та резервних фондів;

- по - друге - зменшення кількості компаній (за рахунок об”єднання їх) , що ще більше зміцнить фінансовий стан страхових компаній, які залишаться;

- по - третє - значного зростання обсягу страхових платежів.

Ці тенденції викликані прийнятими у 2001 – 2002 роках новими законодавчими актами. А це значить, що розвиток та зміцнення страхового ринку продовжуватимуться.

Вивчення практики найбільш розвинених країн світу показує, що найпоширенішим видом майнового страхування є страхування автотранспортних засобів. У США, наприклад, на цей вид страхування припадає 45% загального обсягу страхових платежів по майновому страхуванню. Це пояснюється, з одного боку, значним зростанням чисельності власників автотранспортних засобів та високим рівнем небезпеки цього виду транспорту - з іншого. Статистичні дані засвідчують,

що число загиблих на 1 млрд. пасажиро – кілометрів становить: для автотранспорту - 16 осіб, для повітряного - 6,5 осіб, для залізничного транспорту - 1,2 особи.

Поряд із транспортним засобом можуть бути застраховані (з ініціативи страхуваль- ника) водій та пасажири, вантаж, який на ньому перевозять.

До об”єктів страхування, в автострахуванні, відносяться:

- страхування цивільної відповідальності;

- страхування “авто – каско”;

- страхування від усіх видів ризиків;

- страхування автомобілів на час ремонту, парковки та зберігання в гаражах;

- страхування експортно- імпортних вантажів;

- страхування вантажів при перевезеннях внутрішнього сполучення;

- страхування від нещасних випадків під час ДТП. Страхування від усіх видів ризиків передбачає найповніше страхове покриття.

Цей вид страхування забезпечує відшкодування збитків, спричинених втратою або

61.

пошкодженням застрахованого транспортного засобу, фізичними травмами людей та пошкодження майна третьої сторони.

Якщо страхуються автомобілі приватних власників, то крім перерахованих уже ризиків, додаються відшкодування правонаступнику, в разі смерті страхувальника , всієї капітальної суми, при фізичних каліцтвах - затрати на лікування, а також на покриття збитків від пошкодження багажу та інших предметів, що знаходились у салоні автомобіля.

Страхування “авто – каско” передбачає страховий захист від будь – яких збитків, які можуть виникнути внаслідок пошкодження, повної загибелі або втрати автотран- спортного засобу чи окремих його частин в наслідок настання передбачених у страховому полісі подій. Таке страхування поширюється на всі автотранспортні, водні та наземні види транспортних засобів.

Страхування “авто – каско” в практиці має форму повного або часткового.

При застосуванні форми повного страхування “авто – каско” власник транспортного засобу отримує страховий захист від збитків внаслідок пошкодження застрахованого об”єкта у випадку аварії, зіткнення з будь – яким іншим предметом та всіма іншими можливими випадками, за вилученням тільки експлуатаційних збитків.

При застосуванні форми часткового страхування “авто – каско” страхове покриття забезпечується лише в разі стихійного лиха, пожежі, вибуху двигуна, викрадення, пошкодження транспортного засобу під час викрадення.

Страховик не відшкодовує збитків, при цьому виді страхування, якщо:

- збитки сталися в наслідку навмисних дій страхувальника або осіб, у розпорядженні яких знаходиться транспорт.

- збитки сталися в наслідку воєнних дій чи страйків .

- водій був у стані алкогольного сп”яніння..

- транспорт експлуатувався несправним.

- встановлено, що об”єкт транспорту, або окремі його вузли мали максимальний знос.

- якщо транспорт арештований чи конфіскований за рішенням структур влади.

Якщо автомобіль зберігається в автотраспортному гаражі чи на паркові стоянці то відповідальність за його збереження несуть власники цих об”єктів.

В таких випадках застосовуються такі види страхового захисту від всіляких випадків :

- на період транспортування автомобіля до гаража, майстерні чи стоянки (коли автомобіль переганяється не його власником).

- на час знаходження автомобіля на відповідальності цих організацій.

Якщо ж стався страховий випадок то страховик відшкодовує затрати на переміщення автомобіля до ремонтної майстерні та доставку його після ремонту страхувальнику. При пошкодженні або викраденні автомобіля в гаражі або на стоянці страхове відшкодування отримує власник гаража або стоянки.

Повернення збитків, завданих власнику транспортного засобу під час ДТП, як правило, здійснюється після ремонту автомобіля на основі пред”явленого страхувальником рахунку, згідно з яким страховик проводить оплату виконаних робіт.

В окремих країнах страховик надає безкоштовно автомобіль у користування страхувальнику на період ремонту його власного автомобіля.

При страхуванні транспорту в більшості випадків використовують такі два види полісів: відкритий поліс чи поліс з оголошеною вартістю.

62.

- Відкритий поліс передбачає необхідність визначення суми страхового відшкодування після виникнення страхової події, шляхом підрахування суми збитку. .- Поліс з оголошеною вартістю містить чітко фіксовану суму страхового відшкодування, яка має бути сплаченою при настанні страхового випадку, і умовами договору не передбачене уточнення цієї суми після виникнення збитків.

Прикладом полісу з оголошеною вартістю є поліс із страхування “авто-каско”,а полісу з відкритою вартістю - “страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів”.

Правилами страхування автомобіля передбачається можливість укладання договору на таких умовах :

- участі страхувальника у відшкодуванні збитків( франшиза), розмір якої обирає сам страхувальник.

- відшкодування без урахування знижки на знос запасних частин, які потребують заміни у випадку їх пошкодження. Величина додаткового платежу при цьому визначається в розмірі 5% від страхової суми коли строк експлуатації не перевищує 5 років; 10% - коли строк експлуатації 5 –8 років; 20% - коли строк експлуатації 8 –12 років; 30% - коли строк експлуатації понад 12 років.

- Відшкодування вартості втрати товарного вигляду в результаті страхового випадку, обумовленої в укладеному договорі (теж зі сплатою додаткового платежу), але при умові, що автомобіль застрахований за дійсною вартістю.В даному випадку доплата прив”язується до оцінки дійсної вартості і визначається в зворотному розмірі: 20% - коли термін експлуатації не перевищує 5-ти років; 15% - коли строк експлуатації від 5 до 8 років; 10 % - коли строк експлуатації від 8 до 12 років; і 5% - коли строк експлуатації більше 12 – ти років.

В умовах інтенсивного розвитку зовнішньоекономічних зв”язків зростають обсяги перевезень вантажів і пасажирів морським та річковим транспортом. Тому

страхування суден набуває все більшого значення, що викликане як підвищеними ризиками використання цих транспортних засобів, так і їхньою великою вартістю.

Страхування водних транспортних засобів грунтується переважно на тих же засадах, що й автомобільне. За основу страхової оцінки судна береться сума, запропонована страхувальником, яка не має перевищувати його дійсної вартості.

Для укладення договору страхування може бути використана одна із перелі- чених далі умов, яка визначає величину відшкодування збитків та обсяг страхових платежів залежно від обсягу відповідальності, взятої на себе страховиком :

- з відповідальністю за повну загибель з урахуванням витрат на врятування..

- з відповідальністю за загибель та пошкодження.

- без відповідальності за пошкодження, крім випадків загибелі.

Договір страхування водних транспортних засобів може укладатися на окремий рейс або на певний строк, у межах яких поширюється відповідальність страхової компанії на збитки.

При водних переміщеннях вантажів та транспортних засобів ставки страхових платежів диференційовані. Величина їх визначається з врахуванням : призначення судна (сухогрузи, контейнеровози, танкери та ін.); матеріалу корпусу, класу (з ядерним реактором, теплові, парові, вітрильники та ін.); по строку експлуатації, району плавання ( річка, річка – море, морські, океанські).

Оскільки транспортних засобів і власники вантажів, що перевозяться можуть бути різними суб”єктами, в страховій справі використовують відособлене страхування транспортних засобів – “каско” та страхування вантажів - “карго”.

Договір страхування вантажу може укладатися на таких умовах:

- з відповідальністю за всі ризики;

63.

- з відповідальністю за окрему аварію;

- без відповідальності за пошкодження, крім випадків загибелі.

Згідно з договором, укладеним за першою умовою (з відповідальністю за всі ризики), відшкодуванню підлягають збитки від пошкодження або повної загибелі всього або частини вантажу з будь – яких причин, окрім військових ризиків, впливу радіації, необачності та навмисних дій страхувальника, а також ризиків, пов”язаних

із специфікою вантажу та його транспортуванням. Деякі з них можуть бути застраховані за додаткові платежі.

Згідно з договором, укладеним на підставі другої умови, відшкодовуються збитки від пошкодження чи повної загибелі всього або частини вантажу внаслідок пропажі судна або іншого транспортного засобу; зіткнення або загибелі суден чи від удару їх об нерухомі або плавучі об”єкти , посадку судна на мілину, вибуху, пожежі, пошкодження судна кригою, а також внаслідок заходів, спрямованих на рятування або гасіння пожежі, тобто всі необхідні і доцільно зроблені витрати щодо рятування вантажу та зменшення збитку, якщо збиток відшкодовується за умовами страхування.

Згідно з договором, укладеним на підставі третьої умови (без відповідальності за пошкодження, окрім випадків загибелі), відшкодовуються тіж самі збитки, що й при відповідальності за окрему аварію. Відрізняється цей випадок лише тим, що в цьому разі відшкодовуються тільки збитки від повної загибелі всього або частини вантажу, а в попередньому випадку - від пошкодження чи повної загибелі всього або частини вантажу.

За другою і за третьою умовами не покриваються збитки по тих самих видах ризиків, що і в першому випадку.

Відповідальність страховика по договору страхування починається з моменту, коли вантаж буде відгружено із складу в пункті відправлення для перевезення, і

триває до тих пір, поки вантаж не доставлять вантажоотримувачу на склад, зазначений у полісі, але не пізніше 60 днів після розвантаження в пункті призначення. Страхування водних транспортних засобів

Страхування суден набуває все більшого значення, що зумовлено як підвищенням ризиків використання цих засобів, так і їхньої високої вартості.

У міжнародній практиці використовуються правила страхування суден, які відображені в Кодексі торгового мореплавства. Згідно з ними встановлюється страхування за декількома типами відповідальності: “з відповідальністю за загибель пошкодження” тобто повна відповідальність; “без відповідальності за незначну аварію”, “з відповідальністю за повну загибель, включаючи витрати з рятування”.

Наведені типи відповідальності визначають обсяг суми відшкодування та величину тарифних ставок.

Договір страхування водних транспортних засобів може укладатися на повний строк або на конкретний рейс, у межах яких поширюється відповідальність страхових компаній на збитки.

Договір не втрачає сили, якщо судно відхилилося з обумовленого району чи напрямку з метою надання допомоги в рятуванні людей та матеріальних активів або

для забезпечення безпеки рейсу (штормові попередження). Якщо затримки в дорозі чи взагалі зміни ризику сталися з інших причин (терміновий ремонт машин або устаткування, хвороби членів екіпажу або пасажирів) для забезпечення дії договору необхідно поставити довідома страхову компанію..

За основу страхової оцінки судна береться сума запропонована страхувальником, але вона не може перевищувати фактичної вартості судна.

64.

У випадку коли, у договорі заяляється, нижча вартості судна, всі збитки і витрати пов”язані з страховою подією та ліквідацією її наслідків, відшкодовуються за пропорцією, яка виявилась при зіставленні страхової суми з фактичною вартістю судна на дату початку дії договору страхування.

Для страхування водного транспортного в цілому застосовується принцип, властивий для страхування інших матеріальних активів, хоча є й певні особливості,

пов”язані з встановленням причин настання страхової події для цього на судні постійно ведеться корабельний журнал, в якому відповідальні особи повинні щоденно фіксувати всі обставини та факти, які стосуються умов плавання, стану судна та вантажу.

Якщо сталася аварія чи інша надзвичайна подія, яка впливає на виконання умов договору страхування, капітан після прибуття в порт повинен про них повідомити спеціальним службам.

При водних переміщеннях вантажних та транспортних засобів ставки страхувальних платежів диференційовані. Величина їх визначається з врахуванням і призначенням судна; матеріалу корпусу, класу (вітрильники, парові, теплові) строку експлуатації, району плавання( річка, море, океан).

Страхування матеріальних активів при переміщенні безпосередньо пов”язані із страхуванням фрахту, тобто плати за транспортування вантажу. Страхувальником фрахту може бути власник вантажу або судовласник, або обоє в певній пропорції. Залежно від умов оплати фрахту виникають різні права і обов”язки сторін.

Перевезення вантажу у морі чи річковими шляхами може призвести до заподіяння шкоди судном портовим спорудам, берегу, водному басейну в наслідок розливу нафтопродуктів або інших екологічно небезпечних речовин. Тому запроваджується страхування судновласника від настання таких подій.

Страхування повітряних об”єктів.

Авіаційне страхування - це загальна назва комплексу майнового, особистого страхування та страхування відповідальності, яка випливає з експлуатації повітряного транспорту і захищає майнові інтереси юридичних та фізичних осіб у разі настання певних подій, визначених договором страхування або законодавством з цих питань .

Існує обов”язкове та добровільне авіаційне страхування.

Обов”язковість ряду авіаційних видів страхування витікає з вимог міжнародних конвенцій з цивільної авіації, до яких приєдналась Україна, та внутрішніми законодавчими актами. Воно охоплює всіх авіаперевізників України як на території нашої країни, так і за її межами.

А добровільні види авіаційного страхування - це широкий спектр в основному страхування майна та страхування відповідальності різних підприємств та організацій, які беруть участь у функціонуванні цивільної авіації.

Умови та порядок проведення авіаційних видів страхування є специфічними і потребують докладного висвітлення. Це, зокрема, пов”язане з такими чинниками:

- авіаційне страхування має справу з відмінними від інших видів майна ризиками;

- значний розмір страхових сум передбачає узгодження дій страховиків і перестраховиків;

- авіаційні ризики можуть тягти за собою катастрофічні та кумулятивні збитки;

- авіаційне страхування тісно пов”язане з міжнародним страховим ринком;

- авіаційне страхування регулюється як національним, так і міжнародним правом;

- для проведення операцій з авіаційного страхування потрібна розвинена спеціалі-

зована інфраструктура;

65.

- авіаційні ризики висувають високі вимоги до професійної підготовки фахівців, які здійснюють їх страхування.

Авіаційне страхування, за своєю суттю, є досить складним , а його реалізація вимагає від страховика особливого підходу.

Для того щоб страхова компанія могла здійснювати авіаційне страхування, вона має задовольняти певні неодмінні умови.

а) Наявність професійно підготовлених фахівців – експертів. Страхова компанія, яка здійснює авіаційне страхування, повинна мати фахівців, які володіють не тільки

економікою страхування, а й глибокими знаннями з питань технічної експлуатації

повітряних суден, сертифікації в цивільній авіації, правил виконання польотів і, безперечно, міжнародного права. Такі фахівці, як правило, аналізують інформацію, надану страхувальником перед укладанням договору страхування, і виконують функції аварійного експерта в разі настання страхового випадку. Складність сучасної авіаційної техніки та причинно – функціональний зв”язок між елементами сучасної авіаційно – транспортної системи цивільної авіації потребують від страхової компанії використання високих професіоналів цивільної авіації на постійній основі.

б). Наявності широкої системи перестрахування. За розмірами страхових сум авіаційні ризики є одними з найбільших узагалі з усіх видів страхування (десятки, сотні , а в окремих випадках й мільярди доларів).. Звичайно, щоб розмістити такі ризики, потрібно не лише залучати фінансові можливості національного страхового ринку, а й вдаватися до послуг міжнародного страхового ринку. Так роботу неможливо здійснювати без наявності договорів перестрахування з національними страховиками та міжнародними страховими брокерами.

в). Наявність фахівців із міжнародного права або договорів з міжнародними юридичними компаніями. У разі настання страхового випадку в цивільній авіації, як правило, стикаються закони багатьох країн: країни на території якої сталася подія, країни реєстрації авіаперевезника, країни - власника літака, та країн, громадяни

яких постраждали від авіаційної події.Тому для врегулювання будь-якого серйозного

страхового випадку з авіаційного страхування потрібні знання та грамотне застосування всіх цих законів.

г). Наявність актуарних розрахунків з акумуляції ризиків. Розрахунок власного утримання страховика з огляду на велику акумуляцію ризиків є необхідною умовою будь - якого ризику з авіаційного страхування. Як правило, страховик виділяє загальну або акумульовану квоту - чітко визначену частку фінансових коштів(100%) на всі види авіаційного страхування. Визначення частки власного утримання стразовика за кожним із видів потребує розрахунків. Під час розрахунків акумуляції ризику береться до уваги, що в разі (аварії ) літака, як правило, потрібно здійсювати виплати як за сам літак - пошкоджене майно (наприклад, 50% від акумульованої квоти), так і за загиблих членів екіпажу (а їх в екіпажі 5 –7 осіб - 10% від квоти), так і за загиблих пасажирів (Ан - 24 - 48 пасажирських місць, Ту -154 168 таких місць - 20% від квоти), вантаж, прийнятий до перевезення і за пошкоджене

уламками літака майно на землі(20% від квоти). Цілком зрозуміло, що такі актуарні розрахунки можно проводити, володіючи повною інформацією про місткість та

призначення повітряного судна, регіони польотів експлуатанта, статистику збитків з кожного виду та фінансові можливості страхової компанії.

Отже, можна виділити такі особливості авіаційного страхування :

- комплектність (майнове, особисте, відповідальність));

- великі розміри страхових сум, визначених у валюті різних країн;

- дія полісів за межами України;

- значна акумуляція ризиків ;

66.

- необхідність перестрахування ризиків на міжнародному страховому ринку.

Правове забезпечення цього виду страхування дуже різноманітне. Воно містить норми міжнародних угод та конвенцій, до яких приєдналась наша держава; нормативні акти міжнародних організацій цивільної авіації, членом яких є Україна ( ІКАО, ІАТА); норми внутрішніх законодавчих актів, які регулюють як цивільної авіації, так і страхування.

Існують основні конвенції, які регулюють питання відповідальність повітряного перевізника відносно міжнародного первезення пасажирів, багажу та 66. вантажів і зрештою встановлюють вимоги до лімітів покриття в авіаційному страхуванні.

- Варшавська конвенція 1929 року та поправки до неї, відомі як Гаазький протокол 1955 року ( збільшення ліміту відповідальності за смерть чи тілесні пошкодження від 125 до 250 тисяч золотих франків).

- Гвадалахарська конвенція 1961 року, яка встановлює відповідальність між фактичним авіаперевізником та перевізником за договором і особливо важлива в разі врегулювання питань страхових відшкодувань при спільній експлуатації літака кількома авіаперевізниками.

- Римська конвенція - установлює ліміти відповідальності перед третіми особами всіх авіаперевізників.

- Монреальські протоколи ІСАО - 1, 2, 3, 4 (International Civil Aviation Organization - Міжнарона організація цивільної авіації) замінили золотий франк на Спеціальні права запозичення.

У травні 1999 року на дипломатичній конференції у Монреалі було укладено Конвенцію ІСАО. Її мета - повністю замінити систему Варшавської конвенції. Конвенцію ІСАО підписали 53 держави, а набере вона чинності тільки після того, як її ратифікують 30 держав. До найважливіших правових актів належать також різноманітні резолюції ІАТА 600а, 6006 ( International Aviation

Transport Association) із питань вантажних авіаперевезень; Повітряний кодекс України (1993 р.), статті 103 і 105; Постанова Кабінету Міністрів України від 13 липня 1989 року за № 1083 “Про порядок та умови здійснення обов”язкового авіаційного страхування”; Про Внесення змін до Закону України “Про страхування “ від 4 жовтня 2001 року № 2745 – ІІІ.

При укладанні договорів з авіаційного страхування надзвичайно важливими є визначення і тлумачення понять і термінів як авіаційних , так і страхових. Багато спірних питань при врегулюванні страхових виплатт постає через те, що терміни конвенцій перекладаються по різному. Тому кожен законодавчий акт чи конвенція має офіційну мову, якої і дотримуються, розглядаючи питання в судах різних країн.

А тому уніфіковані умови авіаційного страхування, що застосовуються у сучасній міжнародній системі страхування, містять розділ термінів і понять мовою орігіналу. При страхуванні та перестрахуванні вживаються єдині або уніфіковані умови

страхування, які мають юридичну силу лише англійською мовою. Переклади цих

умов будь – якими іншими мовами мають лише інформаційну функцію, тобто при розгляді спірних питань у суді пріоритет має англійська версія даного документа.

Слід наголосити, що серед чотирьох підвидів авіаційного страхування обов”язковою з погляду міжнародних вимог є лише відповідальність повітряного перевізника перед третіми особами, пасажирами, власниками багажу, вантажу та пошти. В Україні обов”язковість страхування повітряних суден та членів екіпажу встановлено лише внутрішнім законодавством.

Обов”язковість авіаційного страхування визначена міжнародними Конвенціями Цивільної авіації, до яких приєдналася Україна, Повітряним Кодексом (ст. 103 ),

67.

Законом України “Про страхування “(ст. 7 , п. 7 ) , який передбачає як обов”язковий вид: “авіаційне страхування цивільної авіації”

Повітряний Кодекс у ст.103 визначає порядок та умови проведення обов”язкового авіаційного страхування і включає 5 положень :

1. Положення про порядок і умови проведення обов”язкового страхування членів екіпажу й авіаційного персоналу.

2. Положення про порядок і умови проведення обов”язкового страхування авіаційних суден.

3. Про порядок та умови проведення обов”язкового страхування відповідальності повітряного перевізника й виконавця повітряних робіт щодо відшкодування збитків заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу, прийнятих до перевезення, іншим користувачам повітряного транспорту та третім особам.

4. Положення про порядок і умови проведення обов”язкового страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за збитки, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт.

5. Положення про порядок і умови проведення обов”язкового страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов”язаних із забезпеченням технологічного процесу при виконанні авіаційних робіт, та пасажирів, які перевозяться за його заявкою без придбання квитків.

Повітряний транспорт , як і інший транспорт, може бути небезпечним для учасників перевезення і для навколишніх людей і їхнього майна.

Щодо відшкодування збитків пасажирам важливо памятати, що ліміти відповідальності в різних країнах неоднакові. Наприклад, в Україні цей ліміт становить не менше як 20000 дол. США за кожну особу, у країнах Європейського союзу - не менше як 100000 дол. , а у США, Канаді, Японії - не має обмежень. Необмежений ліміт відповідальності означає, що особа, яка потерпіла від авіаційної події, може подати позов на необмежену суму, і він може може бути визнаний

судом. У такому разі загальна сума відшкодування повинна бути саме такою, яку визнав суд.

Відповідальність за багаж здебільшого встановлюється в розмірі 1 дол. за 1 кг., а за вантаж - 20 дол. за 1 кг. Тому страхування цього виду може здійснюватись як з визначенням лімітів відповідальності окремо за одного пасажира, за 1 кг. багажу або вантажу та окремо перед третіми особами. У практиці при страхуванні цього виду часто застосовують так званий єдиний комбінований ліміт (сombine single limit). Ліміт відповідальності в комбінованому ліміті - це загальна максимальна страхова сума (страхове відшкодування), що може сплатити страховик за сукупністю позовів третіх осіб, пасажирів, вантажовласників відносно одного страхового випадку.

Можна привести, як приклад, катастрофу літака, що сталася в Європі, де уламки літака зруйнували будівлі і стали причиною смерті кількох людей, які знаходились на той час в будівлі. Загинули також всі пасажири, які були на борту літака.

Страхова сума - комбінований ліміт відповідальності становив 500 млн.дол. Виплата, у млн. доларів, здійснювалась так : пасажирам (або спадкоемцям за законом) за їхній багаж і вантаж - 380 млн.дол.; сім”ям загиблих на землі - 80 млн.дол.; компенсація за зруйновані будівлі - 40 млн. дол. Усього - 500 млн. дол.

Страхування повітряних суден “каско” (Aviation Hull). Цей вид страхування здійснюється з метою захисту майнових інтересів власника повітряного судна. В Україні цей вид страхування є обов”язковим. Страхова сума має бути не меншою за залишкову балансову вартість літака. Страхування повітряного судна (літака), або каско (Нull), можна здійснювати згідно з двома основними умовами:

68.

- тільки від повної загибелі (Тotal Loss only)

- повної загибелі та пошкодження (HULL all risks).

Повна загибель повітряного судна означає:

- повну втрату повітряним судном (літаком) здатності здійснювати політ у зв”язку з руйнуванням основних елементів несучих конструкцій або в разі, коли компетентною комісією встановлено, що аварійний ремонт цього повітряного судна технічно неможливий чи економічно недоцільний ( вартіст ь ремонту буде більшою за страхову суму);

- зникнення повітряного судна безвісти, коли воно після планового польоту, здійсненого в період дії договору обов”язеового страхування, не прибуло до місця призначення і заходи щодо його розшуку протягом 60 діб не дали наслідків або його розшук офіційно припинено до закінчення зазначеного терміну;

- втрата повітряного судна у зв”язку з вимушеною посадкою на важкодоступну та не придатну для евакуації цього повітряного судна місцевость.

Договір страхування може передбачати інші страхові випадки з оплатою додаткових страхових платежів за тарифами, установленими страховиком.

Страхування повітряних суден є саме тим видом авіаційного страхування, за яким зафіксовано найбільше страхових випадків і здійснюється найбільше страхових виплат, оскільки поламів та пошкоджень літаків буває чимало.

Важливо при укладанні договору з цього виду страхування зазначити не лише авіаексплуатанта, але і вигодонабувача, тобто власника повітряного судна. Необхідно, при цьому, страховикові з”ясувати у страхувальника, чи не перебуває дане повітряне судно під заставою, бо в такому разі права вигодонабувача переходять до компанії, в якої цей літак заставлено. Така ситуація часто виникає у практиці авіаційного страхування як в Україні, так і за кордоном.

Крім того, при укладані договорів авіаційного страхування потрібно мати на увазі, що у цивільній авіації дуже поширена оренда, лізинг повітряних суден та обмін та обмін повітряними суднами між авіаексплуатантами. Цей факт, на який

страховик повинен звернути увагу і чітко визначити разом із страхувальником, хто саме та в яких випадках несе відповідальність і яку частку відшкодування отримає у разі настання страхового випадку. У будь – якому випадку страхувальник обов”язково повинен інформувати страховика про передання повітряного судна іншій авіакомпанії та зміну відповідальності. Наприклад: авіакомпанії А і Б уклали договір на перевезення пасажирів так, що авіакомпанія А перевозить пасажирів, які купили авіаквитки авіакомпанії Б. Авіаквиток - це договір пасажира з авіакомпанією Б на перевезення його за вказаним маршрутом, і саме авіакомпанія Б несе відповідальність за виконання цього договору. Але фактично застраховані пасажирські крісла у літаку авіакомпанії А, що надала літак. Отже, в договорі оренди між авіакомпаніями А і Б обов”язково має бути поділено відповідальність та

визначено всі страхові аспекти. Страховик має вносити всі зміни в Договорі страхування та полісах.

У практиці авіаційного страхування поліс є лише документом, що підтверджує факт страхування, але не є самим договором страхування. Це викликано тим, що згідно з Повітряним кодексом поліс страхування є обов”язковим бортовим документом. Звичайно, він не повинен бути об”ємним і повинен мати “міжнародно визнану форму”, що передбачає відповідний текст англійською мовою ( саме англійска є міжнародно визнаною авіаційною мовою) з обов”язковим зазначенням страховика та перестрахувального брокера. Як правило, авіаційні ризики розміщуються на національному та міжнародному страховому ринку через міжнародних страхових

69.

(перестрахувальних) брокерів. Найвідоміші та найбільші міжнародні брокерські компанії в авіаційному та космічному страхуванні - це MARSH, AON , Willis Faber.

В авіаційному страхуванні застосовуються єдині правила страхування з метою визначення єдиного підходу при укладанні договорів авіаційного страхування,

визначення термінології, страхових ризиків, страхових випадків та страхових відшкодувань (виплат).

Як правило, страхувальниками є авіакомпанії - авіаексплуатанти. Останні не є власниками повітряних суден, які вони експлуатують, і при страхуванні “каско” у першу чергу повинні бути враховані майнові інтереси власника або всіх співвласників.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13. 07. 1998 р. № 1083 передбачено обов”язкове страхування всіх членів екіпажів повітряних суден цивільної авіації та авіаперсоналу. Устаонвлена мінімальна страхова сума 50000 гривень на одну особу. За своєю природою цей вид страхування - відповідальність авіаційного експлуатанта (авіакомпанії) за життя та здоров”я членів екіпажів під час виконання ними своїх професійних обов”язків. Вони вносяться до сертиіката експлуатанта даної авіакомпанії. Страхувальником є авіаексплуатант, а члени екіпажу - застрахованими.

Ця Постанова зобов”язує страхувальника застрахувати членів екіпажу лише під час знаходження на борту літака, тобто “під час польоту”. Але в більшості авіакомпанії (особливо вантажні) потребують ширшого покриття ризиків, зв”язаних із страхуванням членів екіпажів. Таке покриття називається “24 години при виконанні службових обов”язків” (24 hours on duty ).

На сьогодня Постанова передбачає обов”язковість лише мінімального покриття - “під час польоту”, і це є недоліком . Був випадок, коли в ОАЕ в автомобільній катастрофі по дорозі з готелю до аеропорту загинули всі члени екіпажу літака однієї з українських авіакомпаній. Звичайно, усі вони і під час відпочинку в готелі, і під час поїздки до аеропорту виконували свої службові обов”язки.

Слід наголосити, що, незважаючи на недоліки законодавства, для українських страховиків і для страховиків усіх країн виплата страхових відшкодувань членам екіпажу або їхнім сім”ям у разі загибелі останніх, є справою честі для страхової компанії і, як правило, виплачується завжди і в першу чергу.

Добровільні види авіаційного страхування - це перш за все види, передбачені Законом “Про страхування” ст. 6, п. 7 “страхування повітряного транспорту” та п. 13 “страхування відповідальності власників повітряного транспорту ( включаючи відповідальність перевізника)”. Поняття “повітряний транспорт”, є набагато ширшим і виходить за межі регламентації цивільної авіації. Якщо страхувальник страхує, наприклад, мотодельтоплан або повітряну кулю, то він укладає договір добровільного страхування.

Крім того, договори добровільного страхування можуть укладатися і для страхового захисту різних ланок авіаційно – транспортних систем. Польоти усіх

літаків здійснюються під керівництвом авіадиспетчерів - співробітників відповідних аеронавігаційних організацій (а Україні така організація має назву Украерорух). Крім

того, ця діяльність забезпечується шляхом безперебійної експлуатації дуже складного обладнання та апаратури (локаторів, приводів, комп”ютерів). Ризик відпові- дальності у даному разі - це і ризик “людського фактору”, адже помилка авіадиспетчера, і ризик збоїв або відмов обладнання, яка може викликати помилку і привести до жертв. Адже помилка в управлінні повітряним промтором, як правило, коштує дуже дорого і страхові суми дуже великі. Якщо в результаті такої помилки зіткнуться у повітрі два літаки і буде доведено, що таке зіткнення сталося саме з вини

70.

аеронавігаційних організацій, то загальна сума відшкодування може перевищувати сотні мільйонів або навіть мільярди доларів США. Тому страхування відповідальності при управлінні повітряним простором є важливою складовою авіаційного страхування.

Космічне страхування як вид є одним із наймолодших у світі і з кожним роком відіграє все більшу роль у забезпеченні економічного захисту космічної діяльності держав при реалізації космічних проектів, що здійснюються за участю як українських, так і закордонних інвесторів. Щорічно страхується більше як 15 космічних проектів. Для кожного космічного проекту спеціально розробляється консолідована програма управління ризиками. Ця програма є одним із необхідних елементів страхового обслуговування космічних ризиків і передує укладанню договору

страхування. Така програма узгоджується з усіма учасниками космічного проекту.

Страхувальниками у космічному проекті є кілька юридичних осіб, серед яких:

замовник проекту; головний розробник - виготовлювач космічного апарата; головна компанія , яка надає носія виведення космічного апарата на задану орбіту; організація, яка володіє наземною космічною інфраструктурою і експлуатує космічну станцію. Тому страхування може проводитись двома різними способами - або кожний учасник проекту страхує свої ризики самостійно , або учасники консолідуються й страхують свої ризики сумісно. Найбільш оптимальним із технічного й економічного погляду є принцип консолідації.

Страховик установлює поетапний порядок проведення страхування космічного проекту та надійно розміщує ризики на страховому ринку за участю вітчизняних і міжнародних брокерів.

Законом України “Про страхування” ст. 7 передбачені такі види обов”язкового страхування космічних ризиків :

п. 22) страхування об”єктів космічної діяльності (наземна інфраструктура), перелік яких затверджується Кабміном України за поданням Національного космічного агенства України ;

п. 23) страхування цивільної відповідальності суб”єктів космічної діяльності;

п. 24) страхування об”єктів космічної діяльності (космічна інфраструктура), які є власністю України, щодо ризиків, пов”язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;

п. 25) страхування відповідальності щодо ризиків, пов”язаних із підготовкою

до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі.

Умови та порядок здійснення кожного з перелічених видів страхування регламентуються відповідними Постановами Кабміну України.

Виходячи з того, що страхуванняя авіаційних ризиків - це оперування великими за розмірами страховими сумами, то насамперед страховик запрошує до

участі в поділі ризиків шляхом перестрахування, перестраховиків, а тому погоджує з

ними як правила (умови) страхування так і тарифи. А це, передусім, текст Договору страхування та текст правил (умов) страхування. Основні вимоги умов обов”язкового авіаційного страхування в Україні, згідно із законодавством, регулюються державою і викладені у Постанові Кабінету Міністрів України № 1083 від 13. 07. 1998 р. Але це лише основні положення, даже без визначення термінів. А тому страховики приділяють велику увагу саме Договору страхування, в якому регулюються відносини страховика і страхувальника.

Укладаючи договори авіаційного страхування потрібно знати, що в цивільній авіації дуже поширена оренда, лізинг, застава повітряних суден та обмін

71.

повітряними суднами між авіаексплуатантами. Це факт, на який страховик повинен звернути увагу і чітко визначитись разом із страхувальником, хто саме та в яких випадках несе відповідальність і яку частку отримає у разі настання страхового випадку.

У будь – якому випадку страхувальник повинен інформувати страховика про передання повітряного судна іншій авіакомпанії та зміну відповідальності.

Страховики та перестраховики мають установити єдині “правила гри”. Отримавши довідку з посиланням на Типові правила Zurich Re 1995, кожен перестраховик повинен розуміти, що це стандартне страхування “від усіх ризиків” за винятком, вказаних в цих правилах. В авіаційному страхуванні немає “ пойменованих

ризиків” – аварія, вода , вогонь і т. п. Суттєва відмінність умов авіаційного страхування саме в тому й полягає, що страхуються всі ризики, крім зазначених у винятках..

В суму відшкодування включаються також усі витрати страховика з протидії настанню страхової події рятування, охорони та транспортування пошкоджених повітряних об”єктів.

Із страхової відповідальності при авіаційному страхуванні вилучаються випадки, характерні для даного виду транспорту. До них відносяться: використання повітряних об”єктів для виконання не передбачених договорами страхування робіт або за межами встановленої території, використання спеціальних майданчиків на льотному полі не передбачених для застрахованих об”єктів; управління повітряним апаратом особою, яка не має юридичних прав; перевантаження літака чи галікоптера пасажирами або вантажем.

Договір з авіаційного страхування укладається на будь – який строк, або на виконання демонстраційних польотів, чартерних рейсів. Відповідно до моделі повітряного засобу, його технічної характеристики, протяжності польоту, природно – метерологічних умов, встановлюються здебільшого індивідуальні ставки платежів.