3.2. Початкові основи зародження страхової справи в Україні.

Український страховий ринок розпочав своє становлення в 1991 році при відсутності власного страхового законодавства, а також органа державного нагляду за страховою

діяльністю. Починаючи з цього року відбувається бурний розвиток страхової діяльності.Високими темпами зростали обсяги наданих послуг, перш за все майнового

страхування.Такі процеси сприяли тому, що кількість страхових компаній значно зросла, розширилась сітка їхніх філій.

Починаючи з 1993 року значного розвитку в Україні (з використанням страхової бази бувшого СРСР) набув ринок особистого страхування, доля якого в загальній структурі страхового ринку переважала інші види страхової діяльності і складала 46-47 % в 1993-1994 р.р.

Особисте страхування - одна із галузей страхування і здійснюється з метою захисту майнових інтересів, зв’язаних з життям, здоров’ям, працездатністю і додатковою пенсією фізичних осіб(страхування окремих громадян, членів їх сімей) і юридичних осіб( страхування працівників підприємств від нещасних випадків) від різних несприятливих подій, спроможних заподіяти лихо, яке, в свою чергу, вимагає відшкодування в грошовій формі. До підгалузей особистого страхування відносяться страхування життя, страхування від нещасних випадків і медичне страхування.

Отримує широке розповсюдження “змішане” страхування життя, коли одним договором страхувалося дожиття, збитки від нещасних випадків і збитки від інфляції, рівень якої досягав значних розмірів. В якійсь мірі в умовах постійного зниження рівня життя населення “змішане” страхування життя населення можна було розглядати як організацію страхового захисту на випадок обезцінення прибутків громадян в умовах інфляції.

Наведені процеси відбувалися до кінця першого етапу, який характе- ризується , на нашу думку, відсутністю всебічно обгрунтованої методології страхування, неможливістю проведення страхування як здорового економічного процесу взагалі. Для цього етапу характерною була відсутність державного регулювання, страхові компанії не мали достатніх власних коштів, а створених страхових резервів було недостатньо для здійснення страхової діяльності.. Але, незважаючи на всі негаразди, страхові компанії були готові здійснювати різні види страхування, в межах своїх фінансових можливостейй і на любих умовах.

3. 3. Законодавство про страхові відносини в Україні.

Права і обов’язки сторін, які беруть участь у страхуванні кожної країни, регулюються законодавчими нормативами. В Україні юридичною основою такого регулювання, в сучасних умовах, є Закон України “Про страхування” від 07.03.1996 року(в першій редакції),та від 04.10.2001 року (в новій редакції з внесеними змінами).

Цей Закон регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, організацій та громадян.

Згідно з цим Законом страховиками визнаються юридичні особи, які створені у формі відкритих і закритих акціонерних товариств, повних, командитних товариств або товариств із додатковою відповідальністю згідно з Законом України “Про господарські товариства” і урахуванням особливостей, передбачених цим Законом

для здійснення страхової діяльності. Юридичні особи, які у встановленому порядку отримали ліцензію, на право займатися страховою діяльністю.

Предметом діяльності страховика можуть бути страхування, пере- страхування і фінансова діяльність, передбачена Законом “Про страхування”. Іншими

39. видами діяльності страховик має право займатися лише у випадках , передбачених законодавством України.

Юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування , визнаються страхувальниками. Страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх (застрахованих) осіб.

Укладаючи договори страхування страхувальники мають право призначати юридичних осіб або громадян для отримання сум страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку.

Страховий випадок - це подія , передбачена договором страхування або законодавством, що відбулася, і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату суми страхового відшкодування страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Подія, на випадок настання якої проводиться страхування і яка має ознаки можливості та випадковості настання, називається страховим ризиком.

Договір страхування -визначається згідно ст.ст.16 - 18 Закону“Про страхування” як письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере

на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток у межах страхової суми, страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником, чи на користь якої укладено договір страхування, а страхувальник зобов’язується сплатити страхові платежі у визначені договором строки. Договір страхування укладається відповідно до правил страхування і повинний містити показники (реквзити) передбачені ст. 16 З.У. “Про страхування”.

Для укладання договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином повідомляє про свій намір укласти договір страхування. Факт укладення договору страхування засвідчується страховим свідоцтвом( полісом, сертифікатом).

Страхове свідоцтво(страховий поліс) - документ страховика, що підтверджує договір про страхування і включає : назву та адрес страховика, ПІБ або назву страхувальника та його адресу, зазначення об”єкта страхування, розмір страхової суми, перелік страхових випадків (від яких страхується), строк дії договору, визначення розміру тарифу, розмір страхових внесків та терміни сплати їх, порядок зміни чи припинення дії договору, інші умови за згодою сторін.. Страховий поліс вручається страхувальнику відразу після сплати ним страхових внесків. У разі розстроченого платежу страховий поліс видається після сплати першого внеску, а при сплаті наступних внесків страхувальнику видається квітанція.

Страховики, які здійснюють страхування життя, зобов’язані вести персоніфікований(індивідуальний) облік договорів страхування життя в порядку та на умовах визначених Уповноваженим органом.

Уповноважений орган має право встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування життя та договорів страхування майна громадян.

Відповідно до міжнародних систем страхування, які вимагають застосування уніфікованих умов страхування, договори страхування укладаються відповідно до таких умов страхування, з врахуванням вимог, передбачених Законом України ”Про страхування”.

Страхова сума - це грошова сума, у межах якої, з настанням страхового випадку, страховик зобов’язаний здійснити виплату відповідно до умов страхування,

а також сума, що виплачується за особистим страхуванням. Виплати страхових сум за договорами особистого страхування здійснюються незалежно від суми, яку має отримати застрахований від державного соціального забезпечення. При страхуванні

40. майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, які діяли на момент укладання договору, якщо інше не передбачено договором страхування або умовами обов’язкового страхування.

Страхове відшкодування - це грошова сума, яка виплачується страховиком, з настанням страхового випадку, за умовами майнового страхування і страхування

відповідальності. Згідно із Законом “Про страхування”страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування .

Коли майно застраховане у декількох страховиків і загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна, але страхове відшкодування, що виплачується усіма

страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна. Кожний страховик, при цьому, здійснює виплату пропорційно розмірові страхової суми за укладеним ним договором страхування.

Під страховим платежем(cтраховою премією, страховим внеском,) розуміється плата за страхування, яку страхувальник зобов’язаний внести страховику за договором

добровільного страхування або згідно з умовами обов’язкового страхування. Страховий платіж, як правило, залежить від: - страхової суми; - обраних страхових ризиків; - вартості та категорії майна; - умов зберігання та використання майна; - виду діяльності страхувальника.

Під Страховим тарифом розуміється - ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування. Страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюються страховиком самостійно. Розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін. Законодавчими актами України про обов’язкове страхування встановлюються максимальні розміри страхових тарифів та мінімальні розміри страхових виплат.

Cтраховик має право, (до підписання договору), запросити у страхувальника

баланс, довідку про фінансовий стан, підтверджені аудиторською фірмою та інші

документи необхідні для оцінки страховиком страхового ризику.

Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Виплата страхового відшкодування і страхових сум здійснюється страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника і страхового акта. Страховий акт складається страховиком або уповноваженою ним особою.

При необхідності страховик може робити запити про відомості, пов’язані із страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, які володіють інформацією про обставини страхового випадку. Організації, підприємства і установи зобов’язані надсилати відповіді страховикові на запит про відомості, пов’язані із страховим випадком, у тому числі й дані, які складають комерційну таємницю. Страховик, отримавши конфіденційну інформацію несе відповідальність за розголошення її у будь - якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Дія договору страхування припиняється за згодою сторін, а також у разі :

а)виконання страховиком зобов’язань перед страхувальником у повному обсязі;

б) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором терміни;

в) ліквідації страховика в порядку, встановленому законодавством України;

г) ліквідації страхувальника - юридичної особи, смерті страхувальника - грома-дянина чи втрати ним дієздатності, за винятком випадків, передбачених законодавством України;

д) закінчення строку дії договору;

41. е) прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;

є) в інших випадках, передбачених законодавством України.