Тема 1: Мова і мовлення. Фонетика як наука про звукову сторону мови.

.

ПЛАН.

1. Мова і мовлення. Основні відмінності між мовою та мовленням.

2. Фонетика як наука про звукову сторони мови. Зв’язок фонетики з іншими лінгвістичними дисциплінами.

3. Творення звуків мови

4. Будова мовленнєвого апарата та його функції.

5. Творення звуків мови. Фізичні характеристики звуків мовлення.

6. Класифікація голосних звуків.

7. Класифікація приголосних звуків.

Література

1.Боднар О.І., Карпенко Ю.О., Микитин-Дружинець М.Л. Сучасна українська мова. Фонетика. Фонологія. Орфоепія. Графіка. Орфографія. Лексикологія. Лексикографія. – К., 2006.

2. Дорошенко С. І., Дудик П. С. Вступ до мовознавства. – К., 1974.

3. Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства. – К. – Одеса, 2006.

4.Кочерган М. П. Вступ до мовознавства. Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих закладів освіти. – К.: Академія, 2000.

5. Лінгвістичні основи вивчення фонетики // Мельничайко В.Я., Пентилюк М.І., Рожило Л.П. Удосконалення змісту і методів навчання української мови. – К., 1982. – 215с.

6. Потапенко О. Збірник вправ та завдань з української мови для 10-11 класів. Посібник для вчителя. ­ К.: Освіта, 1992. – 190с.

7. Скуратівський Л. Пізнавальні завдання з української мови. Посібник для вчителя. – К.: Радянська школа, 1987. – 143с.

8. Сучасна українська літературна мова /За ред.А.Грищенка.- К.,1997. -

9. Сучасна українська літературна мова /За ред..М.Плющ.-К., 1994. -

10. Сучасна українська мова /За ред. О.Пономарева.- К., 2001. – 398с.

11.Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика /За заг. ред. І.Білодіда. – К., 1969. – 434с.

12. Тоцька Н. Голосні фонеми української літературної мови. – К., 1973. – 193с.

13. Федик О. Мова як духовний адекват світу (дійсності). – Львів, 2000. – 298с.

14. Франкові думи про мову / Упорядник О.Сербенська. – Львів, 2006. – 49с.

15. Чорній С. Історія української літературної мови. – Мюнхен, 1975. – 109с.

16. Шевельов Ю. Історична фонологія української мови. – Х., 2002. – 1054с.

Довідкова література:

1. Ганич Д., Олійник І. Словник лінгвістичних термінів. – К., 1985. – 360с.

2. Єрмоленко С. та ін.. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. – К., 2001. – 221с.

3. Українська мова. Енциклопедія. – К., 2000. - 750с.

Мова і мовлення.

Проблему мови і мовлення нині вважають однією з найважливіших і найскладніших у сучасному теоретичному мовознавстві. Мова і мовлення розглядається як діалектна єдність, елементи якої протиставлені між собою і зумовлюють один одного. І мова і мовлення – реальні явища. Цілком зрозуміло, що існує, наприклад, одна українська мова. Вона як реальне явище існує в головах людей, у суспільній свідомості українського народу, його пам’яті. Інша думка, що мова існує буцімто лише в мовленні, є неконкретною, бо в такому випадку мова існувала б лише в момент мовлення і перестала б існувати, коли б її не застосовували. Якщо це було б так, як дотепно зауважує Г. Мельников, то малі народи, прокинувшись уранці, залишились би без мови. Помилково вважати, що мова існує у текстах. Закономірно виникає запитання, а як бути з мовами безписемних народів. Крім того, тексти фіксують лише певну кількість одиниць мови, а не весь її інвентар. Не можливо мати текст, не маючи мови, яка лежить у його основі, але можна мати мову, не маючи тексту, побудованого на цій мові. Таким чином, мова не зберігається (локалізується, існує) у мовленні, а реалізується, виявляється у ньому. Мова існує тільки в індивідуальних мізках, тільки в думках, тільки у психіці індивіда або осіб, що становлять ту чи іншу мовну спільноту (Бодуен де Куртене). Реалізуючись у мовленні, мова виконує своє комунікативне призначення.

Мова, як ми уже знаємо. це засіб спілкування. Його історично сформоване знаряддя. Це - використання засобу, результат дії, знаряддя. Це і є мовлення. Мова в такому термінологічному значенні включає до свого складу певну, досить велику кількість одиниць (інвентар мови), сукупність типів зв’язку між ними, сукупність правил поєднання їх та функціонування (граматика мови).

МОВЛЕННЯ – це конкретне говоріння, усне чи писемне, і так само –сприйняття (слухання або читання).При цьому терміном мовлення прийнято позначати як сам процес говоріння та сприйняття (акт мовлення) чи сукупність таких процесів (мовленнєва діяльність), так і наслідок, результат процесу говоріння – усний чи письмовий текст.

Мова і МОВЛЕННЯ дуже тісно між собою пов’язані. Мова об’єктивно існує, реалізується, виявляє себе тільки в мовленні. Справді, задумаймося, де і як реально існує мова? У словниках чи граматиках? Ні, там – тільки описи мови, більш чи менш точні і повні. Але ніколи не вичерпні. Ні, там – тільки знання мови, яке, до речі, теж не буває повним. Реально мова існує тільки в актах мовлення. За влучним визначенням О. Смирницького, мова видобувається з мовлення, як метал з руди.