10. Назвати слова, у яких відбувається спрощення в групах приголосних:

А. 1.Справжній. 2.Шістнадцять. 3.Спортивний. 4.Вискнути. 5.Улесливий. 6.Справжній. 7.Туристський. 8.Скрекотіння. 9.Контростний. 10.Звісно. 11Щастя. 12.Чудесний. 13.Усний.

Б. 1.Рясний. 2.Величезний. 3.Обласний. 4.Зап’ясний. 5.Купоросний. 6.Щасливий. 7.Тиждень. 8.Форпостний. 9.Весняний. 10.Студентський.

11. Вказати слова, у коренях яких при зміні форми чи словотворення відбувається чергування:

а). [о], [е] з [і] : 1. Діло. 2.Тесля. 3. Робота. 4. Вість. 5. Вісім. 6. Тіло. 7. чоло. 8. Село. 9. Дерево.

б). [о], [е] з [ø] (нулем звука): 1. Черево. 2. Березень. 3. День. 4. Чесний. 5. Борозна. 6. Вогонь. 7. Колос. 8. Шелест.

в). [е] з [і]: 1. Теплий. 2. Гребти. 3. Шелестіти. 4. Шептати. 5. Мерзнути. 6. Пестити. 7. Чекати. 8. Летіти.

г). [е] з [′] : 1. Мести. 2. Текти. 3. Плести. 4. Дерти. 5. Пекти. 6. Стелити. 7. Везти. 8. Стерти.

ґ). [а] з [о]: 1. Бажати. 2. Ламати. 3. Сапати. 4. Шарпати. 5. Качати. 6. Дряпати. 7.Допомогати. 8. Базарювати.

д). [u] з [і]: 1. Сидіти. 2. Нидіти. 3. Гриміти. 4. Дрижати. 5. Тиснути.

12 .Записати подані слова за алфавітом:

Велет, бук, вдома, закон, досвід, біологія, заколот, великоокий, біоніка, глід, видра, завзяття, дослід, ґава, вид, ґлей, ґедзь.

ІІІ. Засвоєння нового матеріалу.

1. Опрацювати матеріал, в якому подана система графічних знаків, що використовуються для передачі текстів живого мовлення у сучасній українській літературній мові, та виконати подані нижче завдання :

ФОНЕТИЧНА ТРАНСКРИПЦІЯ

Для точного запису вимови окремих звуків, слів чи цілого тексту використовують фонетичну транскрипцію (лат.transcriptio – «переписування»). ЇЇ відмінність від історично усталеної системи письма полягає в тому, що вона відображає всі особливості кожного звука в реальному мовленні. Це забезпечється ядом чинників:

1.Один звук передається у транскрипції тільки одним знаком, і навпаки, один знак завжди відображає лише той самий звук. Тому у фонетичному записі відсутній знак щ, який передає одразу два звуки. Замість нього використовується буквоскосполучення шч. Оскільки букви я, ю, є позначають у деяких випадках два звуки, а ї завжди позначає два звуки, вони не входять до засобів трансприбування.

2.Усі властивості звука відображаються лише відповідним знаком, а не сусідніми знаками. Наприклад, у транскрипції слова діло м’якість [дʹ] передає не наступна літера і, а сама літера д ­ [дʹіло].

3.Для транскрибування українських текстів використовуються усі літери українського алфавіту, крім я, ю, є, ї, щ, які позначають два звуки, та ь, що не позначає окремого звука. У фонетичну записі також застосовують три літери латинського алфавіту: w, v, j. Деякі заубіжні спеціальні видання передають транскрибування українських текстів латиною.

4.Детальний запис особливостей звуків забезпечують також діакритичні знаки (грец. diakritikos ­ «розрізнювальний»), що можуть розташовуватися над, під, перед або після літери. До діакритичних знаків належать такі:

1) º (знак градуса справа над літерою) ­ огублення приголосних перед [у] ,[ о] [сºбо́ºр];

2) ʹ (знак мінути справа над буквою) ­ м’якість приголосного: [сʹілʹ];

3) ʼ (апостроф справа над літерою) ­ напівм’якість приголосного: [бʼік];

4) ˙ крапка справа, зліва або дві крапки над буквою (а˙, ˙а, ä) ­ вплив на голосний суміжних м’яких: [с˙утʹ ], [сʹ˙удиʹ], [ сäдʹ];

5) : (двокрапка справа від літери) ­ довгота приголосних: [лʹ: цʹ:˙а];

6) ̌ (дужка над буквою) ­ [ў], [ǐ] нескладові: [жиў], [б’іǐ];

7) ͡ (дужка між двома літерами) ­ поєднання двох букв, що виражають один звук: [д͡жм’ілʹ], [д͡зиʹґа];

8) ̥ (знак градуса під літерою) ­ потенційно складотворний характер плавних [р], [л]: [те́мб̥p], [цик̥л]; такі [р], [л] стоять лише в кінці слова після приголосного (як правило, проривного);

9) ̭ (дашок під буквою) ­ часткове оглушення сонорних і дзвінких після приголосного в кінці слова: [те ͧ а́т̭р], [але ͧ ба́ст̭р];

10) ̭ (дашок над буквою) ­ закритість (напруженість) голосного звука: [тȏб’і́];

11) літера меншого розміру справа над іншою літерою – наближення вимови одного звука до іншого: [се ͧ ͧло́], [си ͤ ле́н:иǐ]:

12) ʹ або | (похила риска над буквою або вертикальна риска зверху перед чи після літери, чи перед складом) ­ наголошений голосний, наголошений склад: [біда́], [б’ід|а], [б’іда|], [б’і|да];

13) \ або | (риска, нахилена вліво над літерою, або вертикальна риска, розташована знизу перед чи після букви, складу) ­ додатковий наголос: [п а р˚ о w˚ Ò з˚˙о б˚у д˚у v аʹ н'˙: а];

14) | або / (вертикальна або скісна лінія) ­ пауза: [і͡ засм’іȷ˙аʹлас' пр˚оʹvе ͧ с' ін' / п˚ораʹ //];

15) || або // (дві вертикальні або скісні лінії) ­ тривала пауза: ­ крапка чи інший знак кінця речення: [ȷакаʹ vажкаʹ у͡ v’ічн˚ос'т'і х˚одаʹ];

16. ´´ ‒ дві скісні риски справа наліво над наголошеним складом використовуються для позначення логічного наголосу: [ви ´´ були там];

17. ´´ - дві вертикальні риски зверху перед наголошеним складом використовуються для передачі синтагматичного наголосу: [´лʹіʹто бу́ло´´ те́пле ͤ ].

Усі записи фонетичною транскрипцією беруться у квадратні дужки.

Фонетична транскрипція може мати різний ступінь точності. Розрізняють деталізовану і спрощену фонетичні транскрипції. У деталізованій використовується велика кількість діакритичних знаків. Спрощений фонетичний запис, або практична транскрипція, передбачає використання лише букв національного алфавіту без діакритичних знаків. Ступінь деталізації може бути різним; чим більше в транскрипції діакритичних знаків, тим точніший запис.

При транскрибуванні живого мовлення можна передати всі відтінки і специфіку артикульованих людиною звуків. Якщо здійснюється фонетичний запис писаного тексту (наприклад, з навчальною чи методичною метою), то в ньому можна відобразити лише позиційно зумовлені варіації чи варіанти. Вільне варіювання в цьому випадку передати неможливо.

Ілюстрацією деталізованої фонетичної транскрипції писаного тексту є запис першого речення «Заповіту» Т.Шевченка:

[ȷ˙а к˚͡ у м р˚уʹ | т˚о͡ п˚о х˚о w аʹǐ т еͧ |

м е ͧ н еʹ н а͡ м˚огиʹл'і |

c ѐ р е ͧ д͡ с т еʹп˚у ш ир˚оʹ к˚о г˚о |

на͡ ў к р а˙ȷ іʹн'і м биʹл'і ǐ |

ш ч˚ о б͡ л а н иʹ ш и ͤ р˚Ò к˚о п˚оʹˑлʹі |

і͡ д' н ' і п р˚оʹ | і͡ к р˚у ч’і |

б˚у л˚о͡ v иʹд н˚о | б˚у л˚о͡ ч˚уʹт и ͤ |

ȷˑ а к͡ ре ͧ v еʹ р е ͧ w уʹ ч и ǐ || ].

Фонетичну транскрипцію використовують під час вивчення усного живого мовлення, а також для записування діалектного мовлення. До транскрипції звертаються у своїх дослідженнях усі фонетисти.