Фонетична транскрипція

Для точного запису вимови окремих звуків, слів чи цілого тексту використовують фонетичну транскрипцію (лат.transcriptio – «переписування»). ЇЇ відмінність від історично усталеної системи письма полягає в тому, що вона відображає всі особливості кожного звука в реальному мовленні. Це забезпечється ядом чинників:

1.Один звук передається у транскрипції тільки одним знаком, і навпаки, один знак завжди відображає лише той самий звук. Тому у фонетичному записі відсутній знак щ, який передає одразу два звуки. Замість ного використовується буквоскосполучення шч. Оскільки букви я, ю, є позначають ву деяких випадках два звуки, а й завжди позначає два звуки, вони не входять до засобів трансприбування.

2.Усі властивості звука відображаюьбся лише відповідним знаком, а не сусідніми знаками. Наприклад, у транскрипції слова діло м’якість [дʹ] передає не наступна літера і, а сама літера д ­ [дʹіло].

3.Для транскрибування українських текстів використовуються усі літери українського алфавіту, крім я. ю. є. ї, щ, які позначають два звуки, та ь, що не позначає окремого звука. У фонетичну записі також застосовують три літери латинського алфавіту: w, v, j. Деякі заубіжні спеціальні видання передають транскрибування українських текстів латиною.

4.Детальний запис особливостей звуків забезпечують також діакритичні знаки (грец. diakritikos ­ «розрізнювальний»), що можуть розташовуватися над, під, перед або після літери. До діакритичних знаків належать такі:

1) º (знак градуса справа над літерою) ­ огублення приголосних перед [у] ,[ о] [сºбоʹºр];

2) ʹ (знак мінути справа над буквою) ­ м’якість приголосного: [сʹілʹ];

3) ʼ (апостроф справа над літерою) ­ напівм’якість приголосного: [бʼік];

4) ˙ крапка справа, зліва або дві крапки над буквою (а˙, ˙а, ä) ­ вплив на голосний суміжних м’яких: [с˙утʹ ], [сʹ˙удиʹ], [ сäдʹ];

5) : (двокрапка справа від літери) ­ довгота приголосних: [лʹ: цʹ:˙а];

6) ̌ (дужка над буквою) ­ [ў], [ǐ] нескладові:[ жиў], [б’іǐ];

7) ͡ (дужка між двома літерами) ­ поєднання двох букв, що виражають один звук: [д͡жм’лʹ], [д͡зиʹґа];

8) ̥ (знак градуса під літерою) ­ потенційно складотворний характер плавних [р], [л]: [теʹмб̥p], [цик̥л]; такі [р], [л] стоять лише в кінці слова після приголосного (як правило, проривного);

9) ̭ (дашок під буквою) ­ часткове оглушення сонорних і дзвінких після приголосного в кінці слова: [те ͧ аʹт̭р], [ але ͧ баʹст̭р];

10) ̭ (дашок над буквою) ­ закритість (напруженість) голосного звука: [тȏб’і];

11) літера меншого розміру справа над іншою літерою – наближення вимови одного звука до іншого: [се ͧ ͧлоʹ], [си ͤ леʹн:иǐ]:

12) ʹ або | (похила риска над буквою або вертикальна риска зверху перед чи після літери, чи перед складом) ­ наголошений голосний, наголошений склад: [біда' ], [б’ід|а], [б’іда|], [б’і|да];

13) \ або | (риска, нахилена вліво над літерою, або вертикальна риска, розташована знизу перед чи після букви, складу) ­ додатковий наголос: [п а р˚ о w˚ Ò з˚˙о б˚у д˚у v аʹ н'˙: а];

14) | або / (вертикальна або скісна лінія) ­ пауза: [і͡ засм’іȷ˙аʹлас' пр˚оʹvе ͧ с' ін' / п˚ораʹ //]:

15) || або // (дві вертикальні або скісні лінії) ­ тривала пауза: ­ крапка чи інший знак кінця речення: [ȷакаʹ vажкаʹ у͡ v’ічн˚ос'т'і х˚одаʹ].

16. ´´ - дві скісні риски справа наліво над наголошеним складом використовуються для позначення логічного наголосу: [ви ´´ були там];

17. ´´ - дві вертикальні риски зверху перед наголошеним складом використовуються для передачі синтагматичного наголосу: [´лʹіʹто буʹло´´ теʹпле ͤ ].

Усі записи фонетичною транскрипцією беруться у квадратні дужки.

Фонетична транскрипція може мати різний ступінь точності. Розрізняють деталізовану і спрощену фонетичні транскрипції. У деталізованій використовується велика кількість діакритичних знаків. Спрощений фонетичний запис, або практична транскрипція, передбачає використання лише букв національного алфавіту без діакритичних знаків. Ступінь деталізації може бути різним; чим більше в транскрипції діакритичних знаків, тим точніший запис.

При транскрибуванні живого мовлення можна передати всі відтінки і специфіку артикульованих людиною звуків. Якщо здійснюється фонетичний запис писаного тексту (наприклад, з навчальною чи методичною метою), то в ньому можна відобразити лише позиційно зумовлені варіації чи варіанти. Вільне варіювання в цьому випадку передати неможливо.

Ілюстрацією деталізованої фонетичної транскрипції писаного тексту є запис першого речення «Заповіту» Т.Шевченка:

[ȷ˙а к˚͡ у м р˚уʹ | т˚о͡ п˚о х˚о w аʹǐ т еͧ |

м е ͧ н еʹ н а͡ м˚огиʹл'і |

c ѐ р е ͧ д͡ с т еʹп˚у ш ир˚оʹ к˚о г˚о |

на͡ ў к р а˙ȷ іʹн'і м биʹл'і ǐ |

ш ч˚ о б͡ л а н иʹ ш и ͤ р˚Ò к˚о п˚оʹˑлʹі |

і͡ д' н ' і п р˚оʹ | і͡ к р˚у ч’і |

б˚у л˚о͡ v иʹд н˚о | б˚у л˚о͡ ч˚уʹт и ͤ |

ȷˑ а к͡ ре ͧ v еʹ р е ͧ w уʹ ч и ǐ || ].

Фонетичну транскрипцію використовують під час вивчення усного живого мовлення, а також для записування діалектного мовлення. До транскрипції звертаються у своїх дослідженнях усі фонетисти.

1. Біляєв О., Симоненкова Л., Скуратівський Л., Шелехова Г. Українська мова. Підручник для 10-11 класів шкіл з українською та російською мовою навчання. – К.: Освіта, 2001. – 238с.

2. Бондар О., Карпенко Ю., Микитин-Дружинець М.. Сучасна українська мова. Фонетика. Фонологія. Орфоепія. Графіка. Орфографія. Лексикологія. Лексикографія. – К., 2006. – 367с.

3. Винницький В., Мацьків П.. Сучасна українська літературна мова: навчально- методичний посібник для студентів спеціальності 7.010103 «ПМСО. Українська мова і література» філологічних факультетів педагогічних університетів України .- Дрогобич: Коло, 2003. – 110с.

4. Глазова О., Кузнецов Ю. Уроки рідної мови у 5 класі: Орієнтовне календарно-тематичне планування, плани-конспекти уроків до підручника «Рідна мова» (5 клас): Посібник для вчителя.- К.: Педагогічна преса, 2006. – 415с.

5. Глазова О., Кузнецов Ю. Рідна мова. Підручник для 5 класу загальноосвітніх навчальних закладів.- К.: Педагогічна преса, 2005. – 287с.

М.Жовтобрюх, Б.Кулик. Курс сучасної української літературної мови. -Ч.І.– К., 1972. – 402с.

6. Пастушенко Н. Зовнішнє оцінювання з української мови: ключ до успіху. Порадник для учнів і вчителів.- Львів: Літопис, 2006. – 58с.

7. Пентилюк М., Гайдаєнко В., Ляшкевич А., Омельчук С. Рідна мова. Підручник для 5 класу загальноосвітніх навчальних закладів.- К.: Освіта, 2006. – 271с.

8. Сучасна українська літературна мова: Програма для студентів спеціальності 2101 «Українська мова і література» філологічних факультетів педагогічних університетів України /Укладачі: В.Винницький, П.Мацьків, Н.Грицик, К.Іваночко, Я.Яремко.- Дрогобич: Вимір,2000. – 36с.

9. Сучасна українська літературна мова /За ред.А.Грищенка.- К.,1997. -

10. Сучасна українська літературна мова /За ред..М.Плющ.-К., 1994. -

11. Сучасна українська мова /За ред. О.Пономарева.- К., 2001. – 398с.

12. Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика /За заг. ред. І.Білодіда. – К., 1969. – 434с.

13. Український правопис. – К., 1993. – 236с.

14. Українська мова /За ред.. С.Єрмоленко.- Opole, 1999. – 324с.

15. Українська мова. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів / Укладачі Г.Шелехова, В.Тихоша, А.Корольчук, В.Новосьолова, Я.Остаф. - Київ-Ірпінь: Перун, 2005. – 176с.

16. Українська мова: Зовнішнє оцінювання. Навчальний посібник із підготовки до зовнішнього оцінювання учнів загальноосвітніх навчальних закладів / С.В.Ломакович, О.М.Глазова, Н.М.Пастушенко та ін. – К.,2007.

Додаткова література:

1. Булаховський Л. Питання походження української мови. Виникнення

і розвиток літературних мов // Вибрані праці: В 5-ти т. – Т.І. -К., 1977. – 631с.

2. Винницький В. Наголос у сучасній українській мові. – К., 1984. – 159с.

3. Винницький В. Українська акцентна система: становлення, розвиток. – Львів, 2002. – 576с.

4. Жилко Ф. Фонологічні особливості української мови в порівнянні з іншими слов янськими. – К., 1963.

5. Іванишин В., Радевич-Винницький Я. Мова і нація. – Дрогобич, 1997. – 217с.

6. Караванський С. Секрети української мови. – К., 1994. – 151с.

7. Коструба П. Фонетика сучасної української літературної мови. – Львів, 1963.

8. Лизанчук В. Не лукавити словом. – Львів. 2003. – 558с.

9.Лінгвістичні основи вивчення фонетики // Мельничайко В.Я., Пентилюк М.І., Рожило Л.П. Удосконалення змісту і методів навчання української мови. – К., 1982. – 215с.

9. Огієнко І. Наука про рідномовні обов’язки. – Жовква, 1994с. – 72с.

10.Огієнко І. Повстання азбуки й літературної мови в слов’ян.- Вінніпег, 1976. – 300с.

11. Перебийніс В. Кількісні та якісні характеристики системи фонем сучасної української літературної мови. – К., 1970.

12. Пилинський М. Мовна норма і стиль. – К., 1976. – 287с.

13. Півторак Г. Українці: звідки ми і наша мова. – К., 1994.

14. Погрібний А. Раз ми є, то де? – К., 2003. – 295с.

15. Потапенко О. Збірник вправ та завдань з української мови для 10-11 класів. Посібник для вчителя. К.: Освіта, 1992. – 190с.

16. Радевич-Винницький Я. Україна: від мови до нації. – Дрогобич, 1997. – 359с.

17. Радевич – Винницький Я. Етикет і культура спілкування. – Львів, 2001. – 223с.

18. Русанівський В. Історія української літературної мови. – К., 2001. – 391с.

19. Скуратівський Л. Пізнавальні завдання з української мови. Посібник для вчителя. – К.: Радянська школа, 1987. – 143с.

20. Тоцька Н. Голосні фонеми української літературної мови. – К., 1973. – 193с.

21.Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду /За ред.. Л.Масенко. – К., 2005. – 399с.

22. Федик О. Мова як духовний адекват світу (дійсності). – Львів, 2000. – 298с.

23. Франкові думи про мову / Упорядник О.Сербенська. – Львів, 2006. – 49с.

24. Чорній С. Історія української літературної мови. – Мюнхен, 1975. – 109с.

25. Шевельов Ю. Історична фонологія української мови. – Х., 2002. – 1054с.

26.Шевельов Ю. Внесок Галичини у формування української літературної мови. – К., 2003. – 157с.

Довідкова література:

1. Ганич Д., Олійник І. Словник лінгвістичних термінів. – К., 1985. – 360с.

2. Єрмоленко С. та ін.. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. – К., 2001. – 221с.

3. Українська мова. Енциклопедія. – К., 2000. - 750с.