Графіка

Г Р А Ф І К А (гр. graphike від grapho – «пишу, креслю, малюю») – це сукупність усіх засобів даної писемності, сукупність накреслень, якими жива мова передається на письмі: літери алфавіту, апостроф, знак наголосу, розділові знаки. Під цим терміном розуміють систему співвідношень між буквами і звуками. Графіка як розділ мовознавства встановлює, які основні звукові значення мають окремі букви. Тобто як вони читаються. Крім того, до засобів графіки відносяться різні прийоми скорочення слів, використання пробілів між словами, великих літер, відступів при абзацах, усіх можливих підкреслень, а у друкарському відтворенні текстів – і шрифтових виділень. У спеціальному виді письма – транскрипції – можуть застосовуватися й інші графічні знаки – знак м’якості, довготи тощо.

Графіка визначає ті можливості, що їх дає письмо для передачі окремих звуків і звукосполучень. Для графіки важлива лише звукова сторона мови, а етимологічні та морфологічні моменти нею зовсім не враховуються.

Ступінь досконалості графічної системи визначається тим, наскільки точно букви письма відповідають звукам (фонемам) мовлення. Ідеальної графіки, у якій кожна літера відповідала б окремому звукові (фонемі), а кожен звук (фонема) виражалася б одним буквеним знаком, не існує. Сучасна українська графіка в цьому відношенні одна з найдосконаліших, тому що більшість літер українського алфавіту однозначні.

Графічні засоби

В основі українського письма лежить алфавіт, або абетка, азбука, тобто розташовані у певному порядку графічні знаки ­ літери, яким користуються на письмі.

Назви «алфавіт», «азбука», «абетка» складені з назв перших двох літер; алфавіт ­ з грецьких літер «альфа» і «віта»; азбука ­з давньоруських «аз» і «буки», а абетка ­ з українських «а» і «бе».

Сучасний український алфавіт ­ це видозмінена давня слов’янська азбука, яка називалася кирилицею. Таку назву вона дістала за ім’ям одного з грецьких місіонерів, братів Кирила і Мефодія, які склали азбуку для слов’ян і переклали грецькі богослужбові книги на слов’янську мову. Кирилиця лягла в основу болгарську, давньоруського та сербського письма. Інші ж слов’яни (поляки, чехи, словаки) використовують латиницю.

У Київській Русі ця азбука особливо поширилася після офіційного прийняття християнства у 988р. Кириличний алфавіт складається із 43-х літер, вони мали словесні назви, перші букви яких означали звук, що позначається буквою.

Алфавіт кирилиці

За тисячолітнє існування кирилиці у східних слов’ян в український алфавіт уведено всього лише дві літери й, ї.

Буква й була введена Академією наук Росії у 17735р.

Буква ї , хоч і відома з літописних пам’яток давніх часів на позначення звука /і/, у сучасному алфавітному значенні вживається з кінця ХІХ ст. Літери я ю графічно видозмінені букви ѧ, ѫ, тому їх не вважають новими літерами.

У зв’язку з тим, що в кириличній азбуці було вісім грецьких літер, які не відповідали звуковому складові української мови, необхідність у них відпала і їх було вилучено із алфавіту під час реформи. Це літери ω (омега), ζ (ксі), ѱ (псі) Ө (фіта), Ѵ (іжиця). Літери ҙ (земля), ѕ (зело) передавали один звук, тому залишилася тільки одна літера. Зайвою в українській графіці виявилася літера Ъ (єр), Ы(єри).

Пізніше замість цих двох назв літер були прийняті сучасні ­ короткі назви «а», «бе», «ве», «ге», «де» і т.д., які лише вказують на відповідний цій назві звук. Такий спосіб називання літер запозичений у римлян, які при запозичені алфавіту у греків зрозуміли трудність читання при довгих назвах букв.

Сучасний український алфавіт складається із 33-х літер.

А,а а Й,й йот Ц,ц це

Б,б бе К,к ка Ч,ч че

В,в ве Л,л ел Ш,ш ша

Г,г ге М,м ем Щ,щ ща

Ґ,ґ ґе Н,н ен Ю,ю ю

Д,д де О,о о Я,я я

Е,е е П,п пе ь м’який знак

Є,є є Р,р ер

Ж,ж же С,с ес

З,з зе Т,т те

И и У,у у

І,і і Ф,ф еф

Ї,ї ї Х,х ха

Алфавітний порядок та його засвоєння відіграє важливу роль у культурному житті людства. Його роль організуюча. Звичайно, послідовність розміщення літер в алфавіті умовна, вона запозичена з найдавніших алфавітів, які до нас дійшли, хоч відомі деякі гіпотези вчених, пов’язані, наприклад, з космічним бачення людства, з різними світоглядними концепціями тощо. Проте алфавіт треба знати з абсолютною точністю передусім як засіб довідки, оскільки всі словники укладаються за алфавітним принципом, строго за алфавітом будуються картотеки, різні списки осіб. Алфавіт використовують і як засіб обліку, коли поряд із цифровою нумерацією користуються літерами. При цьому значення літери відповідає її алфавітному порядкові: літера А (а) має значення «перший», літера Б (б) ­ «другий» і т.д.

Нормами орфоепії передбачене правильне називання літер у складі абревіатур, які набули великого поширення у сучасній українській мові: ФПК (еф-пе-ка) і т.д. Отже, у цьому випадку алфавіт є засобом буквенногочитання.

Як засіб зв’язку використовують старі кириличні назви букв у морській сигналізації. Кожен з 26 прапорів означає букву, названу кирилично (аз, буки, віди…).

Зрештою треба знати й латинський алфавіт, який, крім зазначених функцій, виконує в українському письмі роль наукових символів, наприклад, у математичній мові, хімічній, використовуються для різних науково-технічних скорочень (Н2О, СО2, b³, d²; трикутник АВС: ѕ ­ подібна кривизна і т.п.).

ТРАНСЛІТЕРАЦІЯ

Т Р А Н С Л І Т Е Р А Ц І Я (від лат. trans ­ «через» і litera ­«буква») ­ це передача тексту, записаного за допомогою одного алфавіту, засобами іншої алфавітної системи. На відміну від транскрипції, транслітерація використовує графіку даної мови. Транслітерацією послуговуються для полегшення друкарського набору, використання іншомовного матеріалу , написаного маловідомим алфавітом. У мовній практиці, крім зазначених сфер застосування транслітерації, важлива також її роль у передачі іншомовних власних назв ­ прізвищ та географічних назв. При транслітеруванні враховується не звуковий склад слова, а буквена відповідність алфавітів. Так, деякий час у газетних публікаціях практикувалася подвійна передача прізвища американського піаніста Вана Кліберна ­ звукова і по буквена: воно звучало і як КЛАЙБЕРН, і як КЛІБЕРН (англ.. VAN CLIBERN). Усталилося написання по буквене.

Транслітерація має важливе значення як єдиний еталон при багатосторонніх міжнародних контактах.

НЕАЛФАВІТНІ ГРАФІЧНІ ЗНАКИ

Поряд з літерними знаками в українському письмі використовуються й так звані неалфавітні графічні знаки. Про деякі з них уже згадувалося у попередніх розділах як про ідеографічні засоби ­ математичні формули, хімічні тощо. Окремо слід нагадати про цифрові знаки, оскільки вони займають у науково-технічній мові значне місце. В українському письмі ми використовуємо найчастіше арабські і значно рідше римські системи цифр. Сучасна наука не може відповісти на запитання, коли і як виникли цифри і перші знаки на позначення кількісних одиниць. Проте ми знаємо, що майже всі цифрові системи будувалися за десятковим принципом. Поширення десяткової системи пояснюється тим, що найдавнішим знаряддям для лічби у людини були дві руки з десятьма пальцями. Про це свідчить навіть форма цифр римської системи, подібність їх до рахування на пальцях: І ­ один палець, V ­ долоня з відставленим великим пальцем, Х ­ нагадує схрещені руки. Цифра С ­ введена за словом centrum ­ сто (перша літера), М ­ перша літера слова mile ­«тисяча». Точних даних про походження цифр L і D (50 і 500) немає.

Найбільш досконала система арабських цифр, якою ми користуємося і зараз, була створена в Індії близько V ст. У Європу її занесли араби, тому й має таку назву.

Наші предки користувалися ще й слов’яно-кириличною системою цифр (аж до початку ХІХ ст..) ­ 27 літер кириличного алфавіту, запозичені з грецького письма, мали ще й цифрове значення. Коли літера вживалася в цифровому значенні, над нею ставиться знак титло ~ , який вживався також для позначення скорочень слів

a҃ ḇ҄

1 2 3 4 5 6 7 8 9

a҄

10 20 30 40 50 60 70 80 90

ЂЂ@

100 200 300 400 500 600 700 800 900

Запис числа здійснювався так само, як і в усній мові: сімнадцять (сім на десять) ­ тобто спочатку фіксуються одиниці, а потім десяток.

Із діактричних (надбуквених, підбуквених, уміщених у середині букви) знаків в українському письмі вживаються апостроф, дужечка над літерою й , крапка над і та ї, знак наголосу.

Окремі види письма становлять стенографія (система знаків швидкісного запису) та ноти (система графічних знаків для запису музики).