Предметне письмо

Усім відомий вислів «зав’язати вузлик на пам’ять». Це наші пращури для нагадування собі про певну думку справді в’язали вузлики, робили зарубки на бирках (дощечках), щоб порахувати, наприклад, кількість тварин у стаді, або використовували їх як календарі, вирізаючи на дощечках число днів, тижнів, місяців і т.п.

Постійно користуючись тими чи іншими предметами, люди наділяли їх постійним значенням. Так предмети стали умовними сигналами, умовними знаками того, про що вони домовлялися заздалегідь. Спеціально виготовлені предмети були зоровими засобами спілкування. Тому можна говорити, що вони підготовляли винекнення письма. Такої думки дотримувалися деякі вчені. Проте матеріалів, які б однозначно це підтверджували, немає, тому що в багатьох народів співіснують піктографія, ідеографія та предметне письмо.

Символіка кольорів і предметів збереглася і розвивається у кожного народу. Так, в українській пісні співається:

Два кольори мої, два кольори,

Оба на полотні, в душі моїй оба

Два кольори мої, два кольори,

Червоний – то любов, а чорний – то журба.

У сучасному житті теж використовується принцип предметного письма у морській справі – бакени, маяки і сигнальні прапорці, на дорогах – світлофори і семафори.

Алфавітне письмо

У піктограмах, ідеограмах прочитується не лише зміст думки, а й зорові образи-малюнки, які стали зоровими знаками усієї культури тих народів, що ними користувалися.

Дивовижний винахід людства, який є основою сучасної писемності, це - алфавіт. Перехід до звуко-буквеного письма можна уявити як проникнення людини в атом мови. Адже для цього треба було вирізнити в мовному потоці найменшу частинку – звук і віднайти спосіб передати його на письмі. Слова, складені із звуків і зображені на письмі за допомогою літер, стали зоровим образом, зоровим знаком культурного розвитку кожного народу.

Те, що людина і тепер, маючи буквене письмо, не відмовляється від піктографічних, ідеографічних зображень, підтверджує, що кожен відомий нам вид письма має свої переваги, свої недоліки і, звичайно, свою сферу застосування.

ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО АЛФАВІТНОГО ПИСЬМА

Найважливішим принципом графіки є відповідність між алфавітом і системою звуків (фонем) певної мови. Для раціональної побудови графіки ставляться такі основні вимоги:

1)кожна буква повинна позначати звук, тобто не повинно бути букв. Що не позначають звука;

2) кожна буква позначає лише один звук, а не сполучення звуків;

3)кожна буква в усіх випадках позначає один і той самий звук, а не різні звуки.

Українська графіка, хоч і має давню традицію, проте в основному відповідає у своїй побудові основним вимогам – переважна більшість літер позначає один звук. Однак в українському письмі є випадки порушення графічних вимог. Так, займенник я складається з двох фонем /йа/, але на їх позначення вживається одна літера, і навпаки. Особливості української графіки такі:

1. Переважна більшість літер позначає звук, і до того ж один. На означення голосних звуків (фонем0 уживаються літери а, о, у ,и, і, е, на позначення приголосних звуків(фонем) - літери б, в, г, ґ, д, ж, з, й, к, л, м, н, п, р, с, т, ф, х, ц, ч, ш.

2.Порушення першої вимоги до алфавітного письма є вживання літери Ь (м’який знак), яка звука (фонеми) не позначає, а передає м’якість попереднього приголосного.

3. Літери я, ю, є, ї передають відповідно два звуки (фонеми ) /йа/, /йу/,/йе/, /йі/, суперечачи другій вимозі графіки в позиціях на початку слова, після голосної, м’якого знака та апострофа. Ці ж літери, крім ї , порушують третю вимогу графіки, позначаючи водних випадках зазначені два звуки, а в інших ­ голосні /а/, /у/, /е/ і м’якість попереднього приголосного.

4.Літера Щ завжди позначає два звуки (фонеми) /шч/ .

5.Буквосполучення дж і дз двозначні: можуть позначати один кореневий звук (фонему) /д͡ж/, / ͡дз/, а при належності д до префікса, а ж чи з до кореня ­ окремі два звуки, наприклад, джміль [д͡͡ж м’іл'], дженджик [д͡ж е н д͡ж и к ], дзвінок [д͡з в’ і н о к ]/, підживити [п’ і д ж и ͤ в и т и], підзолистий [п’ідзолиͧͤстий/.

6.Порушує третю вимогу графіки (позначає різні звуки, а не один в усіх випадках) літера г . В основному вона передає фарингальний звук (фонему) /г/: голова, говорити, гвинтик. Проте в деяких словах іншомовного походження цією літерою позначається і задньоязиковий проривний звук (фонема) /Ґ/ : /ґете /,

/ ґібралтар/.

Новий Правопис української мови передбачає введення у вжиток літери ґ на позначення задньоязикового проривного звука (фонеми) /ґ/ у давно запозичених словах аґрус, ґвалт, ґрати, ґратчастий, ґуля, ґедзь, ґирлиґа, ґанок, ґандж, ґвалтівник, ґвалтувати, ґедзатися, ґелґання, ґелґотати, ґлей, ґлейкий, ґніт, ґнотик, ґуґель-моґель, у похідних прізвищах Ґудзь, Ґедзь, Ґіґа тощо.

Із складовим принципом української графіки пов’язане ще одне порушення третьої вимоги до укладання графічної системи. В українській мові графічною одиницею читання і письма є склад. Сполучення літер на позначення голосного і приголосного становить неподільний елемент, обидві частини якого взаємозумовлені: вони читаються і пишуться з урахуванням сусідніх літер. Це пов’язано з передачею на письмі твердих і м’яких приголосних. Для яких немає окремих літер. У деяких алфавітних системах, наприклад у сербській, існують спеціальні літери на позначення м’яких приголосних. Але в сербо-хорватській мові, на відміну від української та російської, м’яких звуків мало. Тому можна вважати, що стосовно української і російської графіки складовий принцип її побудови досить раціональний. Для окремого буквеного позначення м’яких приголосних довелося б придумати ще більше десятка літер. Це суттєво для друкарського набору. За підрахунками О.М.Гвоздєва, введення окремих знаків-графем з цією метою збільшило б обсяг друкованих аркушів приблизно на 4­6 %.

Отже, для позначення м’яких приголосних в українській графіці використовують літеру ь (м’який знак), літери я,ю,є (синя, синє, синю) та літеру і (лід, коні). Деякі м’які приголосні не позначаються на письмі зовсім: кузня ­ вимовляємо [к у з'н' а], познанський ­ вимовляємо [п о з н а н'с'к и й].

Інші написання, що пов’язані із збереженням морфологічних частин слова, є предметом орфографії, а не графіки, тобто їх написання регулюються правилами правопису.