Суперсеґментні одиниці мовлення

Однією з центральних проблем, пов’язаних із розумінням мови як системи, є проблема мовних рівнів (Підсистеми мови, які встановлюються у процесі дослідження мови в різних аспектах і розглядаються в їх ієрархічному зв’язку. Основні мовні рівні такі: фонологічний, морфологічний, лексичний, синтаксичний. У кожному з них досліджуються певні одиниці і відношення між ними), зокрема питання про їх кількість і сьогодні вважається дискусійним. У сучасній лінгвістиці у поглядах на рівневу будову мови про акцентуаційний рівень (субрівень, підрівень) немає згадок. Лише Н.Федяніна цілком справедливо відзначає, що «аналіз такого складного мовного об’єкта, як наголос, повинен проводитись під кутом зору рівневої будови мови» [Федяніна,1985, 5]. О.Реформатський у складі фонетичного яруса структури мови виділяв три сегменти: під фонемний, фонемний (фонематичний), надфонемний (с у п е р с е ґ м е н т н ий). Суперсеґментний рівень пов’язаний не з властивостями самих фонем, а з різними накладками і суперфонемною сегментацією мовлення, що поєднано з вищими одиницями ( синтагма (такт), фраза) і їх властивостями. Фонетичний і суперсеґментний рівні пов’язані опосередковано, а фонемний (основний) безпосередньо. Накладки суперсеґментного рівня виявляються в різноманітності фонетичного рівня (Винницький, 2002, 14). Тому основним і власне сегментним визначається фонемний рівень, а над- і підфонемні рівні – як співвідносні. Ці рівні перебувають у складній структурній взаємодії, де суперсеґментний (просодичний) виступає активним чинником, який впливає на фонемний рівень і створює алофонні варіанти фонетичного рівня. ПРОСОДИЧНИЙ (гр. рrosōdikos – «який стосується наголосу»). Той, що стосується явищ висоти, довготи й сили інтонації або співвідношення ритміко-інтонаційних особливостей. Просодичні елементи – ритміко-інтонаціні елементи мовлення (мелодика, відносна сила вимови слів і їх частин, співвідношення відрізків мовлення по довготі, загальний темп мовлення, паузи, загальне темброве забарвлення), які організовують мовленя шляхом протиставленням одних частин мовного потоку іншим.

І Н Т О Н А Ц І Я

Засобом смислового виділення синтагм у потоці мовлення є інтонація. У її формуванні беруть участь наголос, що задає ритм мовлення; паузи, які розмежовують компоненти загального ритму; мелодика, що виявляється у коливанні висоти основного тону мовлення. З огляду на це інтонацію називають ритмомелодикою.

На інтонаційне оформлення мовлення впливають також тривалість говоріння, або швидкість артикуляції, що зумовлює темп мовлення; сила голосу, від якої залежить гучність мовлення; тембр, що надає інтонації специфічного звучання. Ці її компоненти характеризуються динамічністю, що й створює інтонаційний малюнок живого мовлення.

Інтонація (лат. intono – «голосно вимовляю») – ритмомелодійний лад мовлення, що формується наголосом, паузами, а також динамікою мелодики, тривалості мовлення, сили голосу і тембру.

У сучасному мовознавстві виокремлюють 7 типів інтонаційних конструкцій (ІК) синтагми.

Головним компонентом інтонаційної конструкції є синтагматичний наголос, яким і визначається інтонаційний малюнок. Тому наголошений голосний становить центр ІК, відносно якого виділяють перед центрову і після центрову частини ІК. Ці частини, або одна з них може бути відсутні. Обов’язковою є лише наявність центру.

Реалізацію інтонаційних конструкцій в українському мовленні можна проілюструвати уривком із вірша Лесі Українки:

2 3 5

Ти /моя щира / гартована мова /

1

Я тебе видобудь з піхви готова /

4 2 6

Тільки ж ти / кров / з мого серця проллєш /

7 5

Вражого ж серця / клинком не проб’єш //.

ІК -1 (Я тебе видобудь з піхви гото'ва) характеризується різким пониженням тону (мелодики) у центрі, тобто при вимові голосного (і всього складу), що є носієм синтагматичного наголосу. Передцентрова частина при цьому має вищий тон, ніж у центрі, а післяцентрова – нижчий. ІК-1 використовується в розповіді й виражає власне завершеність, без зіставлень чи протиставлень. Ця ІК може посилювати ствердження. Вона, як правило, вживається у заголовках творів: «Коні не ви'нні», «Апостол че'рні», «Запорожці пишуть листа' турецькому султанові».

ІК-2 (Ти), (кров) також має низхідний тон у центрі, який, однак, поєднується з посиленням (за рахунок гучності) синтагматичного наголосу. Мелодика перед-центрової частини дещо вища, а післяцентрової – трохи нижча. Розбіжність у тоні обидвох частин менша, ніж в ІК-2. Друга інтонаційна конструкція вживається як засіб смислового виділення при звертаннях (Ти) , привітаннях, закликах. У синтагмі кров вона виражає смислове протиставлення- передбачення, що розгортається в наступному тексті. ІК-2 також відображає сенс запитання (із займенниковим словом): Де' ти працюєш? На яко'му курсі ви навчаєтеся?, оформляє синтагми вольового змісту, виражаючи наказ, вимогу, побажання: Цить! Ви'йдіть з аудиторії! Води'!

ІК-3 (моя щи'ра) характеризується висхідним тоном на синтагматичному наголосі, причому його підвищення є значним і різким. Тон передцентрової частини нижчий, ніж тон центру, і дещо вищий за мелодику післяцентрової частини синтагми. Ця інтонаційна конструкція вказує на незавершеність (у некінцевій синтагмі), служить для вираження високого ступеня вияву ознаки, часто вона оформляє запитання (Лекція вже закінчилась?) або прохання (Причиніть двері!).

В ІК-4 (Тіл ьки ж ти) мелодика центру низхідна або низхідно-висхідна. Передцентрова частина має вищий тон, ніж у центрі, а після центрова – ще вищий. Четверта інтонаційна конструкція виражає незавершеність, наголошуючи на протиставленні, подиві, виклику. Вона використовується для оформлення запитань, які містять незадоволення (Чому' ти прийшла так пізно?), або коли наявна серія запитань (Ваше ім’я'? Прі'звище? Відді'лення? Ку'рс?). ІК-4 посилює тематичний зв’язок запитань. У вольових синтагмах ця конструкція виражає дозвіл, запрошення (Захо'дьте до нас!).

ІК-5 (гарто'вана мо'ва; клинко'м не проб’є'ш) – єдина інтонаційна синтагматична конструкція, яка має два центри. На першому із центрів тон висхідний, рівень його вищий від тону другого центру, що має низхідну мелодику. Один із центрів припадає на синтагматичний наголос, а другий – на наголос іншої ритмічної структури, що входить до синтагми, або на інший склад слова із синтагматичним наголосом, В обох прикладах п’ятої інтонаційної конструкції із тексту Лесі Українки синтагматичний наголос падає на кінцеве слово (мо'ва, не проб’є'ш) У цих синтагмах перший наголос (гартована, клинком), має вищий тон, ніж синтагматичний наголос. ІК-5 виражає високий ступінь вияву ознаки (гарто'вана мо'ва) , посилює зміст жалкування (клинко'м не проб’є'ш) і бажання (да'й мені ру'ку). У запитаннях ця інтонаційна конструкція передає відтінок досади, нетерпіння (Коли' він при'йде? Чому' ти не сказала рані'ше?)

У ІК-6 (з мого се'рця проллєш) мелодика центру висхідна, причому її найвищий рівень, досягнутий при вимові центрального наголошеного голосного, тримається до кінця синтагми. Передцентрова частина має значно нижчий тон. Ця інтонаційна конструкція виражає незавершеність висловлювання у некінцевій синтагмі. У синтагмі з мого се'рця проллєш вона створює урочисту піднесеність совлення. ІК-6 відображає також високий ступінь вияву ознаки у синтагмах, що репрезентують побутові ситуації (Скльки грибі'в! Скільки води'!). У запитальних синтагмах вона представлена, як правило,при уточнювальному перепитуванні (У які'й аудиторії відбудеться диспут?) або при ваганні (І куди' я поклав ручку?).

Для ІК-7 (Вра'жого ж серця) характерне різке підвищення тональності центру, при якому вимова наголошеного голосного може завершитися зімкненням голосових зв’язок. Мелодика передцентрової частини значно нижча, ніж центру, але дещо вища, ніж після центрової частини. Ця інтонаційна конструкція посилює якісну характеристику, заперечення або ствердження (Ні'! Не те'! Не кажи'! Та'к! Та це ж пра'вда!), виражаючи водночас і суб’єктивне ставленя мовця до висловлюваного.

Усі інтонаційні конструкції є типовими одиницями, на фонетичному рівні кожна ІК реалізується в сукупності модифікацій.

Аналіз інтонації як сукупності інтонаційних конструкцій здійснюється від форми до змісту, тобто від мелодики ІК до того, що вона виражає, Такий підхід зручний для розгляду інтонації синтагми – мінімальної інтонаційної одиниці, на яку розраховані 7 ІК. Аналіз фрази, якщо вона містить більше однієї синтагми, необхідно здійснювати комплексно: від форми до змісту і від змісту до форми.