4. Структура, склад і призначення земельно-кадастрових карт і планів.

Серія земельно-кадастрових планів і карт за тематичною ознакою складається із таких розділів систематизованих масивів даних:

1.Правового. 2. Природного.

3. Соціально-економічного. 4. Оцінного.

Правовий включає плани і карти, які відображають різні групи земельно-правових відносин: межування прав на землю, земельні сервітути, обмеження використання земель, адміністративно-кадастровий поділ території, розвиток використання земель. Плани цього розділу призначені для багатьох груп користувачів і в першу чергу для земле володільців і землекористувачів.

Природний – план та карти про природні властивості та якості земель. Він має загальну частину, яка належить до всіх категорій земельного фонду, і спеціальну, яка належить до земель сільськогосподарського і лісового призначення.

Соціально-економічний розділ включає соціальні та економічні характеристики про землю і земельні ділянки, зокрема про їх привабливість соціальної сфери, рекреаційних та інших зон. До його складу пропонуються плани і карти: віддалей і доступності від центру та головних магістралей; транспортної забезпеченості інженерною інфраструктурою; екологічного стану; використання земель; класів привабливості земельних територій; соціально-економічних бонітет них груп земель.

Оцінний розділ включає плани і карти, що містять дані інтегральної оцінки земель на основі їх бонітування за природними і соціально-економічними властивостями, і які використовуються для плати за землю, економічного регулювання раціонального використання земель.

ЛЕКЦІЯ 7

ТЕМА: СКЛАД ВІДОМОСТЕЙ ДЕРЖАВНОГО ЗЕМЕЛЬНОГО КАДАСТРУ

ПЛАН:

1. Геодезична та картографічна основа Державного земельного кадастру.

2. Об'єкти Державного земельного кадастру.

3. Вимоги до відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру.

4. Склад відомостей Державного земельного кадастру про державний кордон України.

5. Склад відомостей Державного земельного кадастру про землі в межах територій адміністративно-територіальних одиниць.

САМОСТІЙНА РОБОТА

1. Склад відомостей Державного земельного кадастру про державний кордон України.

2. Склад відомостей Державного земельного кадастру про землі в межах територій адміністративно-територіальних одиниць.

1. ГЕОДЕЗИЧНА ТА КАРТОГРАФІЧНА ОСНОВА ДЕРЖАВНОГО ЗЕМЕЛЬНОГО КАДАСТРУ.

Відповідно Закону України "Про Державний земельний кадастр" Розділ III. Склад відомостей державного земельного кадастру Стаття 8. Геодезична та картографічна основа Державного земельного кадастру

1. Геодезичною основою для Державного земельного кадастру є державна геодезична мережа.

2. Картографічною основою Державного земельного кадастру є карти (плани), що складаються у формі і масштабі відповідно до державних стандартів, норм та правил, технічних регламентів.

3. Для формування картографічної основи Державного земельного кадастру використовується єдина державна система координат.

4. До Державного земельного кадастру включаються відомості про координати пунктів державної геодезичної мережі.

5. До Державного земельного кадастру включаються такі відомості про картографічну основу:

• склад відомостей, що відображаються на картографічній основі;

• дата створення картографічної основи;

• відомості про особу, яка створила картографічну основу;

• масштаб (точність) картографічної основи;

• система координат картографічної основи.

6. Картографічна основа Державного земельного кадастру є єдиною для формування та ведення містобудівного кадастру та кадастрів інших природних ресурсів.

1. Основні положення щодо створення Державної геодезичної мережі України (ДГМ) визначені постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1998 № 844.

ДГМ – це сукупність її пунктів, рівномірно розміщених на території країни і закріплених на місцевості спеціальними центрами, які забезпечують їх збереження та стійкість у плані і за висотою протягом тривалого часу. ДГМ є носієм геодезичної системи координат і висот України.

Складовими частинами ДГМ є:

• планова і висотна геодезичні мережі,

• пункти яких повинні бути суміщені або мати між собою надійний геодезичний зв'язок.

Планова геодезична мережа складається з: астрономо-геодезичної мережі 1 класу; геодезичної мережі 2 класу; геодезичної мережі згущення 3 класу.

Висотна геодезична мережа складається з: нівелірної мережі I та II класів; нівелірної мережі III та IV класів.

ДГМ створюється для вирішення в інтересах господарської діяльності, науки та оборони країни таких основних завдань:

• встановлення єдиної геодезичної системи координат та висот на території країни;

• геодезичне забезпечення картографування території країни, акваторій морів та внутрішніх водойм;

• геодезичне забезпечення вивчення природних ресурсів та ведення державних кадастрів;

• забезпечення вихідними геодезичними даними засобів наземної, морської і аерокосмічної навігації, аерокосмічного моніторингу навколишнього середовища;

• вивчення фігури і гравітаційного поля Землі та їх змін у часі;

• вивчення геодинамічних явищ та сучасних вертикальних рухів земної поверхні;

• вивчення зон деформацій земної поверхні для уточнення карт загального сейсмічного районування;

• вивчення рухів полюсів та нерівномірності обертання Землі;

• метрологічне забезпечення високоточних технічних засобів визначення місцеположення і орієнтування.

Разом з ДГМ створюється державна гравіметрична мережа, а також геодезичні мережі спеціального призначення, які будуються за спеціальними програмами.

ДГМ та державна гравіметрична мережа є надбанням України. Для підтримання їх на сучасному рівні здійснюється комплекс науково-виробничих, матеріально-технічних та фінансових заходів.

Для проведення кадастрових зйомок в Україні використовується, перш за все, геодезична мережа згущення. Геодезична мережа згущення 3 класу будується з метою збільшення кількості пунктів до щільності, яка забезпечує створення знімальної основи великомасштабних топографічних та кадастрових зйомок. Вона включає геодезичні мережі згущення 3 та 4 класів, які побудовані згідно з вимогами Основних положень про державну геодезичну мережу СРСР 1954-1961 років, та нові мережі згущення.

Нові пункти геодезичної мережі згущення 3 класу визначаються відносними методами супутникової геодезії, а також традиційними геодезичними методами: полігонометрії, тріангуляції та трилатерації. При цьому середньоквадратична помилка визначення взаємного положення пунктів в плані повинна бути не більше 0,05 метра.

Вихідними пунктами для побудови геодезичної мережі згущення 3 класу служать пункти астрономо-геодезичної мережі 1 класу і геодезичної мережі 2 класу.

2. Згідно Закону України від 23.12.1998 № 353-XIV «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність», картографо-геодезичний фонд України – це сукупність геодезичних, топографічних, картографічних, гідрографічних, аерозйомочних матеріалів і даних, у тому числі в цифровій формі, отриманих у результаті здійснення топографо-геодезичної і картографічної діяльності, що знаходяться і зберігаються на території України.

Карта – це зображення у певному масштабі території земної поверхні на площині, виконане за допомогою умовних знаків із застосуванням географічної (картографічної проекції). Вона показує розміщення, властивості і зв'язки різних природних і соціально-економічних об'єктів та явищ. Відмінні за масштабом карти мають різні точність і детальність зображення, ступінь генералізації і нерідко різне призначення.

Створення карт проводиться за допомогою картографічних проекцій — способу переходу від реальної, геометрично складної земної поверхні до площини карти. Для цього спочатку переходять до математично правильної фігури еліпса або кулі, а потім проектують зображення на площину за допомогою математичних залежностей.

Під час ведення земельного кадастру використовуються, перш за все, топографічні карти – докладні, єдині за змістом, оформленням і математичною основою географічні карти, на яких зображені природні і соціально-економічні об'єкти місцевості з властивими їм якісними і кількісними характеристиками і особливостями розміщення.

В Україні розрізняють топографічні карти як:

• оглядово-топографічні (масштаб 1:1 000 000, 1:500 000);

• топографічні: дрібномасштабні (1:200 000, 1:100 000) ,

• середньомасштабні (1:50000, 1:25000), великомасштабні (1:10 000, 1:5000);

• топографічні плани (1:2000, 1:1000, 1:500).

Топографічні карти необхідні для всіх стадій проектно-дослідницьких робіт, які виконуються для топографічного забезпечення геологічні розвідки, розробки родовищ корисних копалин, гідроенергетичного, транспортного будівництва і т. д. Великомасштабні топографічні карти використовують для детального вивчення місцевості, орієнтування на ній, точних вимірів та розрахунків. Топографічні карти середніх масштабів використовують для попереднього проектування залізниць та автомобільних доріг, проведення геологічних досліджень, попередніх розрахунків при проектуванні великих споруд. Дрібномасштабні топографічні карти застосовують при вирішенні завдань науково-дослідного та прикладного характеру щодо використання природних ресурсів, економічного освоєння території, при генеральному проектуванні великих промислових комплексів, навігації та інших роботах.

3. Система координат — це спосіб визначення точок простору за допомогою чисел. Кількість чисел, необхідних для однозначного визначення будь-якої точки простору, визначає його вимірність. Обов'язковим елементом системи координат є початок координат – точка, від якої ведеться відлік відстаней. Іншим обов'язковим елементом є одиниця довжини, яка дозволяє відраховувати відстані. Всі точки одновимірного простору можна задати при обраному початку координат одним числом. Для двовимірного простору необхідні два числа, для тривимірного – три. Ці числа називаються координатами.

З 1 січня 2007 року Україна відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2004 № 1259 «Деякі питання застосування геодезичної системи координат» переходить на нову Державну геодезичну референційну систему координат УСК-2000, яка змодельована на основі GPS-спостережень.

Географічні координати — величини, які визначають положення певної точки на місцевості (на плані чи на карті) відносно прийнятої системи координат. Система координат встановлює початкові (вихідні) точки поверхні або лінії відліку потрібних величин — початку відліку координат та одиниці їх обчислення.

Система координат УСК-2000 встановлена за умови паралельності її осей просторовим осям Міжнародної загальноземної референцної системи координат ITRS. За поверхню відліку в системі координат УСК-2000 прийнятий референц-еліпсоід Красовського. Система координат УСК-2000 узгоджена з Міжнародною загальноземною референцною системою координат ITRS на епоху 2000 року — ITRF2000, яка закріплена пунктами космічної геодезичної мережі. УСК-2000 встановлена для виконання топографо-геодезичних та картографічних робіт на території України. З моменту введення системи координат УСК-2000 року при виконанні нових робіт вона замінила систему координат 1942 року, яка була введена постановою Ради Міністрів СРСР від 07.04.1946 № 760.

УСК-2000 отримана в результаті сумісного вирівнювання пунктів Української перманентної мережі спостережень глобальних навігаційних супутникових систем та Державної геодезичної мережі 1-4 класів на епоху 2005 року і закріплена пунктами Державної геодезичної мережі.

УСК-2000 змодельована відповідно системи ITRS/ITRF2000 за умов:

• масштаб референцної системи дорівнює масштабу системи ITRS/ITRF2000;

• осі координат референцної системи паралельні осям координат системи ITRS/ITRF2000;

• розміщення центру референцної системи координат (суміщене з центром референц-еліпсоїда) забезпечує оптимальне відхилення поверхні референц-еліпсоїда від реальної поверхні Землі на територію України.

За поверхню відліку в системі координат УСК-2000 прийнятий референц-еліпсоїд Красовського з параметрами:

• велика піввісь 6 378 245м;

• стиснення 1:298,3.

Положення пунктів в прийнятій системі координат визначається:

• просторовими прямокутними координатами X, Y, Z (вісь Z співпадає з віссю обертання еліпсоїда, вісь X лежить в площині нульового меридіану, а вісь У доповнює систему до правої; початком системи координат є геометричний центр еліпсоїда);

• геодезичними (еліпсоїдальними) координатами: широтою — В, довготою — L, висотою — H;

• плоскими прямокутними координатами х та у, які обчислюються в проекції Ґаусса-Крюгера;

• геодезична висота Н утворюється, як сума нормальної висоти та висоти квазігеоїда над еліпсоїдом Красовського. Нормальні висоти геодезичних пунктів визначаються в Балтійській системі висот 1977 року, вихідним початком якої є нуль Крондштадського футштоку, а висоти квазігеоїда обчислюються над еліпсоїдом Красовського.

За поверхню відліку в системі координат УСК-2000 прийнятий референц-еліпсоїд Красовського з параметрами:

4. Геодезичний пункт — це точка земної поверхні, положення якої визначено щодо певної вихідної точки геодезичними вимірюваннями, положення яких визначено у загальній для них системі геодезичних координат і висот, прийнятої для України. До геодезичних пунктів належать центри та зовнішні знаки тріангуляції, GPS-мережі, полігонометрії, в тому числі і настінної, а також нівелірної мережі.

У геодезичному пункті встановлюють геодезичні знаки. Розрізняють геодезичні пункти І, ІІ, ІІІ і IV класу.

Статтею 22 Закону України від 23.12.1998 № 353-XIV «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність» визначено, що закріплення геодезичних пунктів на місцевості здійснюється спеціальними інженерними пристроями і спорудами. Знесення або перезакладка геодезичних пунктів здійснюється лише за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань топографо-геодезичної і картографічної діяльності і його підрозділами відповідно до їх компетенції.

Вилучення земельних ділянок і надання їх під будівництво геодезичних пунктів проводиться у порядку, встановленому земельним законодавством України.

Земельні ділянки, на яких розташовані геодезичні пункти, зі смугою землі завширшки один метр уздовж меж геодезичних пунктів є охоронними зонами цих пунктів. В охоронних зонах забороняється:

• виконувати різні господарські роботи (складувати матеріали, утримувати худобу, розводити багаття та інше) і завдавати будь-якої шкоди геодезичним пунктам;

• виконувати роботи, що можуть негативно вплинути на стан геодезичних пунктів.

Суб'єкти підприємницької діяльності, які виконують топографо-геодезичні роботи і використовують пункти Державної геодезичної мережі України, а також пункти зйомочних геодезичних мереж як вихідну геодезичну основу, мають право доступу до геодезичних пунктів на підставі договору, укладеного з власником земельної ділянки, або за погодженням із землекористувачем та власником будівлі, на якій вони розміщені, та подають в установленому порядку спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань топографо-геодезичної і картографічної діяльності відомості про стан пунктів, що ними використовувалися.

Обстеження і відновлення пунктів державної геодезичної і нівелірної мереж України здійснюються підрозділами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань топографо-геодезичної і картографічної діяльності.

Геодезичні пункти Державної геодезичної мережі України є державною власністю. Облік геодезичних пунктів здійснює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань топографо-геодезичної і картографічної діяльності.

Охорона геодезичних пунктів здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

5. Визначено перелік відомостей про картографічну основу, що включаються до Державного земельного кадастру.

Склад відомостей, що відображаються на картографічній основі, переважно визначається спеціальними нормативними актами:

• Умовні знаки для топографічних карт масштабів 1:25 000, 1:50 000, 1:100 000, затверджені наказом Міністерства екології та природних ресурсів України № 330 від 27.08.2002;

• Умовні знаки для топографічних планів масштабів 1:5 000, 1:2 000, 1:1 000, 1:500, затверджені наказом Міністерства екології та природних ресурсів України № 295 від 03.08.2001;

• Умовні знаки для топографічної карти масштабу 1:10 000, затверджені наказом Міністерства екології та природних ресурсів України № 254 від 09.07.2001.

Дата створення картографічної основи визначає момент часу, якому відповідає інформація, зазначена на картографічній основі. Із часом картографічна основа застаріває і її необхідно оновлювати.

Відомості про особу, яка створила картографічну основу, включають найменування, місцезнаходження та інші контактні відомості особи, що виконувала топографо-геодезичні і картографічні роботи, або роботи із землеустрою.

Масштаб на картах і планах може бути представлений в числовому вигляді, іменованому, або графічно. Числовий масштаб — це відношення довжини ліній на плані або карті до довжини відповідних ліній в натурі. Зображується у вигляді лінійного дробу, чисельник якого одиниця, а знаменник — ступінь зменшення проекції. Наприклад, запис 1:5 000 означає, що 1 см на плані відповідає 5 000 см (50 м) на місцевості. Більш крупним є той масштаб, у якого знаменник менше — 1:1 000 крупніше за 1:25 000. На топографічних планах і картах звичайно використовують такі масштаби: 1:1 000, 1:2 000, 1:5 000, 1:10 000, 1:20 000, 1:25 000, 1:50 000, 1:100 000, 1:200 000, 1:500 000, 1:1 000 000 і дрібніше.

Точність масштабу — відрізок горизонтального прокладення лінії, який відповідає 0,1 мм на плані. Значення 0,1 мм для визначення точності масштабу прийнято через те, що це мінімальний відрізок, який може розрізнити людське око. До прикладу, для масштабу 1:10 000 точність масштабу дорівнюватиме 1 м. В цьому масштабі 1 см на плані відповідає 10 000 см (100 м) на місцевості, 1 мм — 1 000 см (10 м), 0,1 мм — 100 см (1 м).

6. Картографічна основа Державного земельного кадастру має бути єдиною для формування та ведення таких галузевих та відомчих кадастрів:

• містобудівний кадастр;

• державний лісовий кадастр;

• державний водний кадастр;

• державний кадастр водних біоресурсів і рибогосподарських водних об'єктів ;

• державний кадастр територій та об'єктів природно-заповідного фонду України;

• державний кадастр природних територій курортів;

• державний кадастр природних лікувальних ресурсів;

• регіональні кадастри природних ресурсів;

• державний кадастр родовищ і проявів корисних копалин;

• державний кадастр рослинного світу;

• державний кадастр тваринного світу;

• державний кадастр сховищ та місць тимчасового зберігання радіоактивних відходів;

• державний реєстр нерухомих пам'яток України;

• єдиний реєстр об'єктів державної власності;

• реєстр місць видалення відходів;

• реєстр об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів;

• облік місць масового відпочинку та місць любительського і спортивного рибальства;

• державний реєстр географічних назв.