47. Морально-релігійні витоки та право розумінні в далеко східній правовій сім'ї.

48. Поняття китайського права і філософських-моральні джерела його формування.

Історія Китаю – це історія багаточисленних філософських ідей. На китайське праворозуміння вирішальний вплив мали лише три з них – даосизм, конфуціанство та легізм.

Фундаментальною ідеєю цієї правової системи є ідея про космогонічний лад, в якому взаємодіють земля, небо та люди є далекою від релігійної догми (скоріше це філософська концепція). Гармонія проявляється у відносинах між людиною та природою, а також відносинах між людьми. Поведінка людини має відповідати природному порядку, а у суспільних відносинах на перший план виходить ідея узгодженості (згоди).

Суб’єктивне право, на думку китайців, служить джерелом зіткнення інтересів, бо соціальний спокій не досягається шляхом приведення до гармонії суб’єктивних прав кожного члена суспільства. Така точка зору є характерною для азіатського мислення. В їх уяві порядок у суспільстуві базується не на праві, а на етиці. Кожна людина повинна не порушувати природний порядок; традиції передбачені для того, щоб запобігти соціальному злу. А тому вони мають первине значення, а право необхідно використовувати як можна менше. І навіть, якщо виникає спір, головним при його вирішенні є усвідомлення кожною стороною відповідності її позиції "дао" (в чому полягає їх обов’язок по відношенню порушеної гармонії). Тому процесуальна техніка захисту прав є для Китаю непритаманною. Бо переконати сторони виконати свій обов’язок повинен не суддя, а посередник.

Загальні ознаки китайського права:

1. наявність нормативно-правових актів (особливо законів, кодексів);

2. наявність традиційних правових норм та релігійно-етичних цінностей у деяких сферах суспільних відносин;

3. фіксація філософсько-традиційних понять, принципів у праворозумінні, правових нормах та інших елементах правової системи;

4. дуалізм системи (наявність законодавства та традиційних норм);

5. наявність ознак континентального права.

6. функціонування і до сьогоднішнього часу філософсько-традиційних концепцій, норм, ін. способів і процедур врегулювання суспільних відносин.

49. Джерела китайського права.

Феодальне китайське право є логічним продовженням права рабовласницької епохи. Цю спадкоємність забезпечило вчення Конфуція, що стало офіційним світоглядом китайського народу. У поєднанні з культом пращурів, вчення Конфуція освячувало і закріплювало існуючі суспільні відносини. Одним з основних положень конфуціанст­ва, що глибоко проникло в право, вважалося безумовне і суворе підпорядкування мо­лодшого старшому: дітей — батькам, солдата — начальнику, народа — імператору і його чиновникам. Відхилення від конфуціанських правил моралі і поведінки розгляда­лося як важкий злочин. Право в цей час ще не виділилося з релігійних і етичних норм, якщо не враховувати окремих понять про покарання, що були пов’язані з уявленням про гріх, про «божий суд».

Розвиток китайського права відбувався головним чином по лінії розробки норм карного права, регулювання станово-рангових відмінностей, податкових повинностей населення, обов’язків різноманітних категорій утримувачів державних зе­мель, а також осіб, відповідальних за зберігання державної власності, за поповнення державної скарбниці. Всі ці тісно пов’язані між собою норми і складали зміст числен­них правових пам’яток — зводів законів, що отримали назву кодексів.

Правові джерела Китаю

Починаючи з Хань, збірники законів будувалися на закріпленні стабільного ядра традиційно-правових норм — люй, що доповнювалися новими — лін. Поступово між люй і лін відбувся поділ за сферами правового регулювання: люй містили карні закони, лін — адміністративні постанови.

Велика робота із систематизації законів була проведена в сунському (VI ст.) і тансь- кому (VII ст.) Китаї. При династіях Суй (581—618 рр.) і в перший період правління Тан кодекси піддавалися перегляду кожне царювання. Першим зводом законів, який дійшов до нас, був кодекс VII ст. династії Тан («Тан люй шу-і»).

Нова активізація законодавчої діяльності китайських імператорів мала місце в пері­од правління всекитайської династії Сун у зв’язку з посиленням влади центрального уряду. У 960—963 рр. було складено «Виправлені і переглянуті зібрання карних за­конів», що майже цілком повторили танський кодекс.

У зв’ язку зі значним збільшенням поточного законодавства робота з класифікації законів і постанов продовжувалася й у наступні роки. Наприкінці XI ст. у Китаї було створене спеціальне бюро з перегляду і класифікації законів, яке, зокрема, підготувало «Звід законів із 900 статей». Наприкінці XIV ст. з’явився «Звід законів династії Мін», що відтворював багато положень попередніх кодексів. Характерно, що ця прак­тика не була змінена і після встановлення в Китаї маньчжурської династії Цин. Уже в 1644 р., після захоплення маньчжурами Пекіну, почалася робота з вивчення мінського кодексу, яка передбачала внесення в нього виправлень і змін відповідно до нових полі­тичних реалій. Складені на основі старих кодексів династії Тан і Мін маньчжурські ко­декси діяли в Китаї аж до початку ХХ ст., визначаючи зміст принципів і норм тради­ційного китайського права.