17. Скандінавська правова сім'я: характерні риси і особливості.

Скандинавська правова сім'я об'єднує національні правові системи Данії, Швеції, Норвегії, Фінляндії, Ісландії (деякі автори до цієї групи відносять правові системи держав Балтії: Естонії, Латвії, Литви). Скандинавську правову сім'ю називають ще «північною» і «північноєвропейською», що пов'язано з географічним розташуванням скандинавських держав.

Питання про природу і місце скандинавського права на правовій карті світу є дискусійним. У сучасній компаративістиці існують різні думки про зв'язки скандинавського права з основними правовими сім'ями сучасності. Думка одних учених зводиться до того, що скандинавське право є самостійною правовою сім'єю.

Деякими компаративістами скандинавська правова сім'я взагалі не виділяється як самостійна, а правові системи цих держав включаються до романо-германської правової сім'ї. Інші ж уважають, що скандинавська правова сім'я є змішаним типом права, оскільки вона має загальні риси у формуванні і розвитку, схожі з іншими правовими сім'ями, зокрема з романо-германською правовою сім'єю, і з правовою сім'єю загального права (О.Ф. Скакун).

Вплив римського права на формування і розвиток правових систем скандинавських держав менш значний, ніж на процес формування романо-германської правової сім'ї. Основна причина в тому, що територія скандинавських держав ніколи не входила в Римську імперію.

Римське право значно вплинуло на характер і суть скандинавського права через романо-германське право і має опосередкований характер. Деякі положення римського права, зокрема поділ права на публічне і приватне, а також роль закону як основного джерела права, були сприйняті скандинавським правом через романо-германське право. Цей вплив посилився в XVII ст., коли в цих державах склалися національні системи права.

Національно-правові системи скандинавських держав ніколи не знали кодексів французького і німецького зразка. Кодифікація в скандинавських державах, як уже наголошувалося, мала ком-плексний характер.

Розвиток скандинавських держав відбувався незалежно від загального права. Проте роль судової практики в правових системах цих держав значніша, ніж у державах романо-германського права.

18. Джерела скандинавського права

Скандинавська група має дуалістичний характер. Для неї є характерними як ознаки континентального, так і загального права. Так, хоча у скандинавській правовій системі і спостерігається ієрархічність нормативно-правових актів з домінуючою роллю законів і поділ права на публічне і приватне, проте судочинству притаманні ряд ознак, що характерні англійському праву, та й судова практика відіграє значну роль у системі джерел права. Окрім цього, створена значна кількість уніфікованих законодавчих актів, особливо у галузях приватного права. В цілому для сім'ї північноєвропейського права притаманна урізноманітнена система джерел права.

Так, у Данії до основних джерел права відносяться: Конституція, закони, судові прецеденти, правові звичаї. При цьому кодифіковані лише деякі галузі законодавства та права (зокрема, Кримінальний кодекс). Судові прецеденти є більш притаманними для цивільного, торгового права, закони для більшості або всіх галузей права; правові звичаї для морського і торгового права. Тобто сфери дії цих джерел права не пересікаються. Кожне з них діє у найбільш об’єктивно притаманній для нього сфері. Від власне датського відрізняється право, що діє на автономній території Гренландії. Так, в сфері цивільно-правових відносин поряд з датськими законами частково зберігає силу місцеве звичаєве право (саме воно, а не закон регулює правові наслідки шлюбу). Ряд законодавчих актів видано спеціально для Гренландії: Цивільно-процесуальний кодекс, Кримінальний кодекс ,Закон про спадок, Закон про правове становище дітей та ін.

Конституція Швеції від 27 лютого 1974 року складається з 3-х основних законів: Про форму правління, Про престолонаслідування, Про свободу друку. Крім цього, до джерел права відносяться конституційні та звичайні закони, кодекси, підзаконні акти (делеговане законодавство уряду, міністерств та відомств), правовий звичай (торгове право), судові прецеденти.

Особливості Конституції Швеції як основного джерела права:

Згідно Главі 8»Закони та інші приписи» Конституції Швеції від 27 лютого 1974 слідує, якого роду питання можуть регулюватися лише законами, а які – не лише законами, а також про особливий порядок розгляду законопроектів.

Відповідно до Конституції в Швеції існує спеціальний орган – Законодавча Рада, що дає оцінку законопроектам, що стосується таких положень:

1)наскільки законопроект відповідає основним законам і правопорядку в цілому;

2)чи відповідають положення закону іншим законам;

3)чи має законопроект таку форму, що дозволила б йому забезпечити вказану мету;

4)які прогалини можуть виникнути при втіленні закону.

У § 1 Глави ІІ «Про публічний характер офіційних документів» йде мова про те, що кожний громадянин Швеції повинен мати право користуватися офіційними документами з метою заохочення вільного обміну думками і загальній інформованості.

Важливе положення міститься в главі 11 « Правосуддя і управління» , § 4 якої свідчить , що здійснення правосуддя судами , основи їх організації встановлюються законом.

Поряд з цим, законодавство відіграє основну роль щодо врегулювання суспільних відносин. Хоча незначна частина нормативних актів є кодифікована, Конституція часто має форму, яка відрізняється від континентальної моделі (вона може складатися з декількох законів). Якщо ж відсутні норми закону, судова практика та доктрина вирішують справу за аналогією. Так, у Швеції норми законів про купівлю-продаж, про відповідальність за поставку неякісних товарів застосовуються за аналогією з договором про надання послуг.