14

Тема 9. Правові проблеми інформаційної безпеки

1. Інформаційна функція держави в сфері інформаційної безпеки

2. Види інформаційної безпеки

3. Основні напрямки захисту інформаційної безпеки людини та суспільства

Законодавство

1. Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 48. – Ст.650

2. Закон України “Про Концепцію Національної програми інформатизації” від 4 лютого 1998 року // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 27-28. – Ст. 181

3. Закон України “Про основи національної безпеки” від 19 червня 2003 року // Голос України. – 2003. – 22 липня. – № 134.

Література

1. Азаров Д. Про декриміналізацію необережних діянь у сфері комп’ютерної інформації // Право України. – 2004. - № 9. – С.100-103.

2. Гуцалюк М. Інформаційна безпека у сучасному суспільстві // Право України. – 2005. - № 7. – С.71-74.

3. Копылов В.А. Информационное право: Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2004. – С.218-231.

4. Кормич Б.А. Інформаційна безпека: організаційно-правові основи: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2004.

5. Олійник О. Державна інформаційна політика та інформаційна безпека України: політико-правові аспекти // Право України. – 2005. - № 5. – С.108-111.

6. Садовничий В. А. Информационная безопасность: приоритетные направления гуманитарных научных исследований // Научные проблемы национальной безопасности Российской Федерации. Вып. 3: К 10-летию образования Совета Безопасности Российской Федерации. – М.: МАИК “Наука/Интерпериодика”, 2002. – С.264-271.

7. Степанов О. А. Проблема обеспечения общественной безопасности в условиях создания “электронного государства” // Государство и право. – 2006. - № 1. – С.62-67.

8. Шерстюк В. П. Информационная безопасность и безопасность информации // Научные проблемы национальной безопасности Российской Федерации. Вып. 3: К 10-летию образования Совета Безопасности Российской Федерации. – М.: МАИК “Наука/Интерпериодика”, 2002. – С.18-21.

1. Інформаційна функція держави в сфері інформаційної безпеки

Інформаційна функція держави та її компетенція в інформаційній сфері полягають у праві і навіть зобов’язанні регулювати інформаційні відносини. Детермінанти сучасного розвитку цивілізації ставлять питання про визнання існування інформаційної функції держави. Адже розпочата у 70-ті рр. ХХ століття інформаційна революція, що веде до формування постіндустріального інформаційного суспільства, виводить на перший план інформаційні та комунікативні аспекти діяльності держави, перетворюючи їх на головні соціально значимі напрями державної діяльності на конкретно історичному етапі розвитку суспільства. А функції держави, як відомо, розвиваються та змінюються одночасно з розвитком самої держави і прямо залежать від зовнішніх та внутрішніх факторів суспільного розвитку і конкретних завдань, що стоять перед суспільством на даному історичному етапі.

Іншими словами, суспільні, економічні та політичні процеси обумовлюють виокремлення специфічної інформаційної функції держави. І справді, інформаційна діяльність держави на сьогоднішній день заслуговує визнання того, що вона являє собою особливий механізм державного впливу на суспільні відносини та процеси, що визначає головні напрями та зміст її діяльності по управлінню суспільством.

Важливість та життєва необхідність виконання державою цілого ряду завдань в інформаційній сфері підкреслюється цілою низкою правових актів. Зокрема, обов’язки держави в інформаційній сфері встановлюються нормами ч. 1 ст. 17 КУ, яка називає захист інформаційної безпеки однією з найважливіших функцій держави; нормами ч. 4 ст. 32 КУ щодо судового захисту інформаційних прав громадян; ч. 3 ст. 34 КУ в частині, що визначає компетенцію держави на законодавче обмеження інформаційних прав людини в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету та неупередженості судочинства.

Завдання Української держави в інформаційній сфері також конкретизуються в інших нормативних актах. Так, згідно із Національною програмою інформатизації, затвердженою ЗУ “Про Концепцію Національної програми інформатизації” від 4 лютого 1998 року, головною метою є забезпечення громадян та суспільства своєчасною, достовірною та повною інформацією на основі широкого використання інформаційних технологій, забезпечення інформаційної безпеки держави.

Аналізуючи основні міжнародно-правові акти з питань прав людини та відповідні норми КУ, можна окреслити конкретні випадки, коли допускається державне втручання в інформаційну сферу та встановлення відповідних нормативно-правових обмежень. Означені випадки становлять компетенцію держави в інформаційній сфері, яка включає три основних компоненти:

регулювання інформаційних відносин з метою забезпечення національної безпеки, територіальної цілісності та громадського порядку, підтримання законності;

регулювання інформаційних відносин з метою забезпечення прав і свобод громадян, здоров’я та моральності населення;

регулювання інформаційних відносин у сфері комерційної таємниці та іншої інформації з обмеженим доступом.

Неоднорідність інформаційних відносин, яка обумовлює три основні складові інформаційної функції та відповідної компетенції держави, повинна відображатись і в державній політиці в сфері інформації.

Політика, як відомо, відображає зміст державної діяльності в тому чи іншому напрямку. Але неоднорідність інформаційних відносин в інформаційній сфері, так само як і різний соціальний та правовий статус різних типів інформації (стратегічної, комерційної, відкритої), вимагає і відповідної специфіки інформаційної політики. З іншого боку, інформаційні процеси існують не ізольовано, а є складовою різних аспектів життєдіяльності людини, суспільства і держави: економіки, політики, освіти та науки, культури, національної безпеки тощо. Тому потрібно говорити не про єдину інформаційну політику держави, як це іноді пропонується, а про інформаційну складову різних напрямків державної політики, а саме, відповідно до виділених напрямів,

про інформаційний аспект політики національної безпеки,

інформаційний аспект політики щодо захисту прав людини та

інформаційний аспект економічної політики.

Одним з найважливіших елементів реалізації державою своєї політики в інформаційній сфері є інформаційна інфраструктура. Інформаційна інфраструктура є одним із невід’ємних елементів як стратегічних інформаційних ресурсів, що є основою обороноздатності держави, так і інформаційного ринку, який на сьогоднішній день багато в чому зумовлює економічний потенціал і перспективи розвитку держави.

Так, ЗУ “Про Концепцію Національної програми інформатизації” від 4 лютого 1998 року визначені основні складові національної інформаційної інфраструктури, що включає:

міжнародні та міжміські телекомунікаційні та комп’ютерні мережі;

систему інформаційно-аналітичних центрів різного рівня;

інформаційні ресурси;

інформаційні технології;

систему науково-дослідних установ з проблем інформатизації;

виробництво та обслуговування технічних засобів інформатизації;

систему підготовки висококваліфікованих фахівців у сфері інформатизації.

Що ж являє собою така категорія як інформаційна безпека? Вивчаючи це питання, одразу слід зазначити, що більшість визначень інформаційної безпеки, які існують в українській юридичній науці і практиці, ґрунтуються на розумінні того, що інформаційна безпека є складовою національної безпеки, що по суті є логічним і правильним. Проте, ЗУ “Про основи національної безпеки” визначення інформаційної безпеки не містить, а розглядає її лише як одну із сфер національної безпеки, яка характеризується певною специфікою загроз національним інтересам.

Інформаційна безпека – це захищеність встановлених законом правил, за якими відбуваються інформаційні процеси в державі, що забезпечують гарантовані Конституцією умови існування і розвитку людини, суспільства та держави.

До основних характеристик інформаційної безпеки можна віднести наступні:

зони інформаційної безпеки перебувають на перехресті функції національної безпеки та інформаційної функції держави;

питання інформаційної безпеки держави носить екстериторіальний характер;

суспільні відносини, що входять до сфери інформаційної безпеки, є неоднорідними та різноплановими;

компетенція держави у сфері інформаційної безпеки обумовлена конкуренцією між інформаційними правами особи та функціями держави і її органів по регулюванню інформаційних процесів;

у демократичному суспільстві державне регулювання інформаційної сфери можливе лише шляхом встановлення правових норм;

політика інформаційної безпеки носить багатовекторний характер.