Додаток до лекції 2 ( до 7 практичної роботи).

Гуморальна регуляція функцій організму

Гуморальна регуляція — це різновид біологічної регуляції, при якому інформація передається за допомогою біологічно активних хімічних речовин, які розносяться по організму кров'ю або лім­фою, а також шляхом дифузії у міжклітинній рідині.

Гуморальна регуляція відрізняється від нервової. Так, носієм інформації при гуморальній регуляції є хімічна речовина, при нер­вовій — нервовий сигнал. Передача гуморальної регуляції здійс­нюється течією крові, лімфи, шляхом дифузії, нервова — надхо­дить нервовими волокнами. Гуморальний сигнал поширюється повільніше (з течією крові капіляром зі швидкістю 0,05 мм/с), ніж нервовий (швидкість нервової передачі складає 130 м/с). Гумо­ральний сигнал не має такого точного адресата (працює за прин­ципом «усім, усім, усім»), як нервовий (наприклад, нервовий ім­пульс передається скорочувальному м'язу пальця). Але ця різниця не суттєва, позаяк клітини мають різну чутливість до хімічних речовин. Тому хімічні речовини діють на чітко визначені клітини, тобто на ті, які здатні сприймати цю інформацію. Клітини, які володіють такою високою чутливістю до будь-якого гуморального чинника, називаються клітинами-мішенями.

Серед гуморальних чинників виділяють речовини з вужчим спектром дії, тобто спрямова­ною дією на обмежену кіль­кість клітин-мішеней (наприк­лад, окситоцин), і ширшим (на­приклад, адреналін), для яких є значна кількість клітин-мі­шеней.

Г уморальна регуляція ви­користовується для забезпечен­ня реакцій, які не потребують високої швидкості і точності виконання.

Гуморальна регуляція, як і нервова, завжди виконується

замкнутим контуром регуляції, в якому всі його елементи пов'яза­ні між собою каналами (мал. 106).

Що стосується елемента контура приладу, який стежить (СП), то в контурі гуморальної регуляції як самостійна структура він відсутній. Функцію цієї ланки виконує, як правило, інкреторна клітина.

Гуморальні речовини, які потрапляють у кров або лімфу, ди­фундують у міжклітинну рідину і швидко руйнуються. У зв'язку з цим дія їх може поширюватися лише на близько розташовані клітини-органи, тобто їх вплив має місцевий характер. На противагу місцевій дії дистантнии вплив гуморальних речовин поширюється на клітини-мішені на відстані.

Фактори гуморальної регуляції зображено на мал. 107.

Загальна ендокринологія

Ендокринологія — наука про залози внутрішньої секреції. За­лози внутрішньої секреції (від гр. endon — всередину, krinein— виділяти) — органи чи групи клітин, які, на відміну від залоз зов­нішньої секреції (екзокринних), не мають вивідних проток і виді­ляють свої секрети безпосередньо у кров, лімфу або інші тканинні рідини. Вони розташовані у різних частинах організму, мають складну морфологічну структуру і складають ендокринну си­стему (мал. 108). До залоз внутрішньої секреції належать: гіпо­таламус, епіфіз, гіпофіз, щитовидна залоза, прищитовидні залози, пригрудинна залоза, острівцевий апарат підшлункової залози, кора і мозкова речовина надниркових залоз, яєчники, яєчка, пла­цента.

Крім ендокринних залоз, по різних органах і тканинах розки­дані клітини, які виробляють речовини, котрі досягають органів-мішеней за допомогою дифузії, тобто не потрапляючи у кров. Це — паракринні клітини. До них належать нейрони (пе­реважно гіпоталамуса), що виробляють деякі гормони і регулятор­ні нейропептиди — нейроендокринні чи нейросекреторні клітини. Вони входять до складу так званої дифузної нейроендо­кринної системи. Деякі з регуляторних поліпептидів-гормо-нів, крім головного мозку, виробляються в особливих клітинах органів травлення. Ці клітини входять також до складу системи АPUD (назву дано за першими літерати англійських слів Аmine Рrecursors Uptake and Decarboxylating), або системи захоплення попередників амінів та їх декарбоксилювання. Клітини цієї систе­ми характеризуються високим вмістом амінів, здатністю до захоп­лення їхніх попередників і наявністю декарбоксилази, амінів. Вони можуть виробляти пептиди і біогенні аміни (серотонін, дофамін, гістамін).

В важається, що ці клітини походять із нейроектодерми і скла­дають морфологічну основу так званої системи головний мозок — кишка. Ендокринними функціями володіє і нирка, яка секретує ренін, еритропоетин, простагландини та ін.