3.1. Міжнародні міжурядові організації

Згідно зі ст. 3 Віденської конвенції про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р. міжнародні організації є суб'єктами міжнародного права [4, стр. 132].

Їх правосуб'єктність похідна від правосуб'єктності держав, які в силу своєї суверенної влади надають організації відповідний статус. Правосуб'єктність організацій носить спеціальний характер, оскільки обмежена цілями і повноваженнями, необхідними для вирішення поставлених перед ними завдань і закріпленими в їх установчих актах. Взаємодія держав досягло такого рівня, що воно потребує регулювання на постійній організаційній основі. Для вирішення цього завдання держави створюють організації і наділяють їх міжнародну правосуб'єктність, необхідної для виконання ними своїх функцій

[3, стр. 38].

Міжнародні організації поділяються на міжурядові (ММУО) та неурядові (МНУО). Найбільш повно врегульовано міжнародно-правовий статус ММУО, членами яких виступають держави. Діяльність МНУО регулюється міжнародним правом частково [11].

ММУО — стабільна форма міжнародних відносин між її членами — суверенними державами, що має узгоджені учасниками цілі, компетенцію діяльності і свої органи, а також специфічні інституції (статут, процедуру, членство, порядок роботи і прийняття рішень і т.д.). Значення міжнародних організацій цієї категорії визначається насамперед офіційною участю в них держав і урядів, а також важливістю задач, що покликані вирішувати ММУО.

МНУО, загальне число яких перевищило 4 тисячі (у їхнє число входять, наприклад, Всесвітня федерація профспілок, Всесвітня федерація споріднених і об'єднаних міст, Міжнародний союз місцевих влад, Amnesty International та ін.), засновуються, як правило, юридичними і фізичними особами (групами осіб) і є організаціями міжнародної громадськості, суспільними об'єднаннями «з іноземним елементом». Статути таких організацій не є міжнародними договорами. Але вони мають спеціальну правосуб'єктність у силу того, що їм дається консультативний міжнародно-правовий статус при міжнародних міжурядових організаціях [6, стр.45].

Міжурядові організації є суб'єктами міжнародного права тому, що їх установчі акти регулюють відносини між організаціями та їх державами - членами, тобто міждержавні за своїм характером відносини. Ці установчі акти регламентують в першу чергу питання членства, статусу організації, повноваження на укладення міжнародних договорів. Вони містять і інші норми, що визначають мету і завдання організації, повноваження її органів, порядок взаємовідносин організації з державами - членами та нечленами, а також іншими міжнародними організаціями.

Установчі акти формулюють загальні типові права та обов'язки — складові міжнародної правосуб'єктності. Це: а) право укладати договори з державами та міжнародними організаціями; б) право визнання держав та урядів (через прийом в організацію); в) право на співробітництво з суб'єктами міжнародного права та ін.

Установчі акти багатьох міжурядових організацій містять чіткі положення про правосуб'єктності таких організацій. Такими, наприклад, є Статути Європейського союзу (ст. 211), Центрального американського банку економічної інтеграції (ст. 1), Африканського банку розвитку (ст. 50) та інші [4, стр. 133].

Установчі акти формулюють загальні типові права та обов'язки — складові міжнародної правосуб'єктності. Це: а) право укладати договори з державами та міжнародними організаціями; б) право визнання держав та урядів (через прийом в організацію); в) право на співробітництво з суб'єктами міжнародного права та ін. [4, стр. 133].

Міжнародна правосуб'єктність міждержавних організацій є загальновизнаною. Вона закріплена у багатьох міжнародних актах і стала інститутом загального міжнародного права. У преамбулі Віденської конвенції про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р. говориться: "Міжнародна організація має таку правоздатність укладати договори, яка необхідна для виконання її функцій і досягнення її цілей". Найбільшою правосуб'єктністю володіє ООН. Правосуб'єктність організацій підтверджена і рішеннями Міжнародного Суду ООН. При цьому були відзначені характерні риси цієї правосуб'єктності. Будучи самостійним суб'єктом міжнародного права, організація тим не менш пов'язана зобов'язаннями, що випливають з норм загального міжнародного права. Це означає, що для організації можуть бути обов'язкові і такі норми, які створені державами без її участі [3, стр. 38].

Міжнародні організації не можуть бути стороною у справі, яку розглядає Міжнародний Суд ООН. Для міжнародних організацій характерне одностороннє представництво; вони, як правило, не посилають своїх представників у держави-члени (виняток становить практика діяльності ООН, ОБСЄ та місії деяких інших організацій).