Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Біологічний факультет

Реферат на тему: «Інтерферони»

Виконала

студентка V курсу

Тиміцька Х. І.

Перевірила

доц.Бродяк І. В.

Львів 2013

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………3

1. Загальна характеристика інтерферонів…………………………………..4

2. Історія відкриття інтерферонів…………………………………………...5

3. Класифікація інтерферонів………………………………………………..7

4. Рецептори інтерферонів і шляхи передачі сигналів…………………….8

   1. IFN-α/β рецептор……………………………………………………8

   2. IFN-γ рецептор………………………………………………………9

   3. IFN-λ рецептор…………………………………………………….10

5. Механізм дії інтерферонів……………………………………………….11

6. Побічні ефекти використання інтерферонів……………………………13

ВИСНОВКИ………………………………………………………………….14

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………...15

ВСТУП

Система інтерферону є найважливішим чинником неспецифічної резистентності. Поряд із специфічним імунітетом вона забезпечує захист організму від множини несприятливих впливів. Доведено можливість використання цього препарату для профілактики і лікування ряду вірусних захворювань. Система інтерферону здійснює в організмі контрольно-регуляторні функції, спрямовані на зберігання клітинного гомеостазу. Найважливішими з цих функцій є антивірусна, імуномодуляторна і радіопротективна.

Інтерферон є універсальним чинником неспецифічної резистентності й утворюється всіма клітинами організму практично відразу ж після проникнення вірусів. Найбільш активними продуцентами інтерферону є лімфоцити і макрофаги. При більшості вірусних інфекцій встановлена ​​чітка кореляція між рівнем інтерферону і вагою захворювання. Як правило, кількість інтерферону помітно знижується при важкому перебігу хвороби і зростає при доброякісному. У зв'язку з цим використання готових препаратів інтерферону або стимуляції синтезу власного інтерферону за допомогою індукторів є дуже перспективними методами профілактики і терапії вірусних інфекцій.

1. Загальна характеристика інтерферонів

Інтерферони (з лат. inter – взаємно і ferio – вражати) – це речовини білкової природи (глікопротеїни), що синтезуються в організмі хребетних тварин у відповідь на появу різних патогенів (вірусів, бактерій, паразитів і ракових клітин). Це плейотропні цитокіни, що володіють антивірусною, антипроліферативною, антипухлинною та імуномодуляторною активністю.

Особливістю інтерферону є те, що він проявляє активність лише в організмах, з яких він був виділений, тобто є видовим фактором. Молекулярна маса інтерферону залежить від виду тварин, який його продукує, і становить 13-170 тис. Відомо кілька видів інтерферонів, серед яких найбільш важливе значення мають альфа-, бета- і гамма-інтерферони (Рис.1). В організмі людини утворюються в основному альфа 1-, альфа2- і альфа3-інтерферони. Молекулярна маса їх становить 18-25 тис., рідше від 5,5 до 7,5 тис. На N-кінці молекул інтерферонів, як правило, міститься залишок цистеїну, який бере участь в утворенні дисульфідного зв'язку, важливого для їх біологічної дії.

Рис.1. Структура людських інтерферонів.

Ідентифіковано різні типи інтерферонів; гени кожного з них клоновані. Існують щонайменше 14 альфа-інтерферонів, які продукуються лімфоцитами. Бета-інтерферони продукуються фібробластами. Утворення гамма-інтерферонів не індукується вірусами.

За деяким винятком класичними індукторами інтерферону 1 типу ( IFN–α і IFN-β) є віруси (і ін. мікроорганізми ) і дволанцюгові РНК ( длРНК ) вірусної або синтетичної природи .

Лейкоцитарний (альфа) інтерферон синтезується популяцією периферичних лімфоцитів, селезінкою і іншими лімфоїдними клітинами.

Фібробластний (бета) інтерферон спочатку був виділений з фібробластів при індукції синтетичною длРНК (полі I : С), але може синтезуватися багатьма типами клітин.

Крім тог , IFN-α може синтезуватися фібробластами, а IFN-β лімфоїдними клітинами.

Лімфобластоїдний інтерферон являє собою суміш інтерферонів IFN-α і IFN-β.

На думку ряду авторів ( Семенов та ін, 1982; Stewart, 1979) провідна роль у продукції інтерферону I-го типу належить лімфоцитам. Показано, що мононуклеарні лімфоцити периферичної крові ( PBML ) людини продукують IFN-α при додаванні в середовище вірусу грипу та інших вірусів.

Інтерферон-γ складається із 143 амінокислотних залишки і утворюється при відщепленні від про пептиду сигнальної ділянки із 23 амінокислот. Ген інтерферону-γ має 12 екзонів і локалізований у 12 хромосомі. Нативний інтерферон-γ глікозильований і чутливий до кислот. Біологічно активна форма інтерферону-γ – гомодимер.

IFN-γ (імунний інтерферон) утворюється в основному популяцією Т-лімфоцитів, причому, його продукція пов'язана з бласттрансформацією цих клітин. У зв'язку з цим індукторами цього типу IFN є специфічні і неспецифічні мітогени. Крім того, хорошими індукторами IFN-γ є антигени таких мікроорганізмів, як мікобактерії туберкульозу, стафілококи, віруси грипу і віруси герпесу та ін, так як всі вони викликають бласттрансформацію Т-лімфоцитів. На відміну від інтерферону I типу, IFN-γ не продукується макрофагами. Однак макрофаги викликають збільшення синтезу імунного інтерферону Т-лімфоцитами при стимуляції макрофагів як мітогенами, так і специфічними антигенами.