Розділ 4. Лікування захворювань пародонта

ТАБЛИЦЯ Антибіотики, які застосовують для системного лікування захворювань пародонта

354

для даних препаратів є те, що вони накопичуються в ясенній рідині в біль­шій, ніж у крові, концентрації. Свого значення не втратили і пеніциліни (ампіцилін, амоксицилін, огментин тощо), які надзвичайно активні проти Porphiromonas gingivalis (F.A. Carranza, M.G. Newman, 1996). Іншим пред­ставником бета-лактамних антибіотиків є цефалоспорини: цефалотин, кла-форан, кефзол тощо. Широко застосовують препарати, які здатні накопичу­ватися в кістковій тканині — лінкозаміди: лінкоміцин, кліндаміцин тощо. Серед макролідних антибіотиків застосовують еритроміцин, кларитроміцин, азитроміцин, спіраміцин, сумамед тощо. Перспективним є застосування да­ної групи антибіотиків із метронідазолом, унаслідок чого ефективніше при­гнічується анаеробна мікрофлора пародонтальних кишень (Р.А. Rotzetter et al., 1994). З групи флуороквінолонових антибіотиків (фторхінолонів) за­стосовують норфлоксацин, ципрофлоксацин, офлоксацин, темафлоксацин тощо. Дані препарати майже не пригнічують сапрофітну мікрофлору порож­нини рота (K.S. Kornman, 1996).

Іноді відзначають неефективність лікування антибіотиками і розвиток різних ускладнень. Відсутність лікувального ефекту або побічна дія анти­мікробних засобів пов'язані з неправильним визначенням показань до цих препаратів і їх призначення, а також порушенням правил застосування. Широке і часто нераціональне застосування антибіотиків спричинило по­яву антибіотикостійких форм мікроорганізмів, змінило структуру збудни­ків, що знизило ефективність антибіотикотерапії.

Місцеве лікування

Мікроорганізми, які виділяються із пародонтальних кишень, особливо стрепто- і стафілококи, грамнегативні палички відрізняються високим сту­пенем патогенності та значною стійкістю до багатьох антибіотиків (О.І. Мар-ченко, Ю.В. Дяченко та співавт., 1977; Ю.В. Дяченко, 1982). Найвищий відсоток стійких штамів виявляють до антибіотиків групи пеніциліну, тет­рацикліну, левоміцетину, стрептоміцину.

У механізмі стійкості мікроорганізмів до антибіотиків основне значен­ня має їх ензиматична інактивація. Для посилення антимікробної дії анти­біотиків доцільним є їх застосування разом із протеолітичними фермента­ми. Ферменти не лише знижують антибіотикорезистентність мікрофлори, а й значно посилюють антимікробну дію антибіотиків у разі сумісного за­стосування. Цей факт пояснюють здатністю протеаз вибірково розщеплю­вати нежиттєздатні тканини (некролітична дія), що створює добрі умови для впливу антибіотиків на мікробну клітину.

Вивчення антимікробної дії низки антибіотиків (мікроцид, стрептоміцин тощо) у поєднанні із трипсином, хімотрипсином, кристалічною проназою, терилітином на культуру золотистого стафілокока, виділеного із пародонталь­них кишень, показало, що антимікробний ефект такого поєднання істотно перевищує дію лише одного антибіотика (М.Ф. Данилевський, Л.О. Хомен-ко, 1972). Ефективним виявилося поєднання хімопсину з норсульфазолом і левоміцетином. Більш виражену терапевтичну дію справляє комбінація про­теолітичних ферментів з антибіотиками аміноглікозидної групи (неоміцину сульфат, мономіцин).

Одним із способів запобігання розвитку ускладнень антибіотикотера-пії є зниження дози препарату, водночас її повинно бути достатньо для до­сягнення антимікробного ефекту. Зменшенню бактеріостатичної концент­рації препарату сприяють деякі біологічно активні речовини: метилурацил, пентоксил тощо. Ці препарати знижують мінімальну суббактеріостатичну концентрацію левоміцетину і стрептоміцину для золотистого стафілокока в 5—8 разів. Для посилення і подовження антибактеріальної дії застосовують комбінації антибіотиків із сульфаніламідними препаратами, препаратами пі-римідинових основ, вітамінами.

Іншим способом підвищення ефективності антибіотикотерапії є поєд­нання антимікробних засобів, застосування антибіотиків резерву. Ці препа­рати слід застосовувати лише при тяжкому перебігу гострого виразкового, гангренозного гінгівіту, рецидивах абсцедування в разі загостреного перебі­гу генералізованого пародонтиту.

Добру дію справляють поєднання антибіотиків із кортикостероїдними препаратами (наприклад, тетрацикліну з гідрокортизоном та інші подібні по­єднання; B.C. Іванов, 1998). Такі пасти і мазі також додатково комбінують із знеболювальними препаратами і вводять у пародонтальні кишені. Через можливе звикання до глюкортикостерощів такі комбінації препаратів не ре­комендують для тривалого використання, а лише для швидкого пригнічен­ня явищ запалення в пародонті.

Також добре себе зарекомендували антибіотики, які мають виражену тропність до кісткової тканини (морфоциклін, лінкоміцин, кліндаміцин),