Місцеве лікування

або композитами (мал. 354, А, Б), виготовлення П-подібних шин (мал. 355). Досить легко можна виготовити шини із швидкотверднучої пластмаси, во­ни вигідні в косметичному відношенні, але не досить міцні й займають від­носно багато місця на зубах (мал. 356).

Пластмасову шину можна виготовити з пластмаси або композиту хіміч­ної полімеризації, призначених для пломбування каріозних порожнин. За­плановані для шинування зуби очищають, обкладають ватними валиками і висушують. Підбирають відповідний до кольору зубів відтінок пластмаси (композиційного матеріалу). Готують необхідну кількість пластмаси і замі­шують її до тістоподібної консистенції. Готове тісто у вигляді валика зав­товшки 2—3 мм і завдовжки 1—2 см накладають на язикову поверхню фро­нтальних зубів. Такі валики накладають на зуби по всій довжині майбутньої шини. Пластмасу припасовують до поверхні зубів і злегка проштовхують її у міжзубні проміжки так, щоб вона дещо вийшла на присінкову поверхню. Потрібно стежити, щоб пластмаса не потрапила на ясна та в пародонталь-ні кишені. Надлишки пластмаси видаляють, поверхню шини згладжують за допомогою ватних кульок, змочених у мономері пластмаси. Усі ці мані­пуляції слід проводити швидко, протягом 1—1,5 хв, до початку тверднення пластмаси. Після полімеризації пластмаси надлишки із міжзубних проміж­ків видаляють борами, поверхню шини обробляють карборундовими го­ловками, надаючи їй еліпсоїдної форми, щоб вона не травмувала язик та

Мод. 355. Етапи виготовлення П-подібної шини за Пушенком (І—III) та фіксація

Мол. 356. Схема фіксації пластмасової шини на передніх зубах нижньої щелепи: А — язикова поверхня шини; Б — присінкова поверхня шини

шини на фронтальних зубах

Р о з д і л 4. Лікування захворювань пародонта

не слугувала місцем ретенції зубних відкладень. Після надання форми го­тову шину полірують.

Аналогічно таку шину можна виготовити із композиційного матеріалу. Відмінність полягає лише в наявності деяких додаткових етапів, а саме: кислотного травлення поверхні зубів, які потрібно вкривати матеріалом, та нанесенні на них адгезивної системи. Ці етапи виконують так само, як і під час пломбування зубів.

Для укріплення рухомих зубів фронтальної ділянки зручними є лігатур­ні шини з дротяного каркасу чи дротяної лігатури, вкритої швидкотвердну-чою пластмасою (композитом) у вигляді валика на присінковій і язиковій (піднебінній) поверхнях зубів. Для її виготовлення використовують брон-зоалюмінієвий дріт (лігатуру) завтовшки 0,1—0,3 мм. Така шина має до­статню міцність та гладеньку поверхню. Накладають лігатуру на зуби вище ясенного краю ближче до екватора зубів. При значному оголенні коренів лігатуру можна накласти глибше.

Завдяки м'якості та еластичності лігатура легко зав'язується у вузли. Спочатку лігатурою охоплюють один із зубів, що обмежують шиновану ді­лянку. Дріт стягують так, щоб лігатура міцно охопила по периметру корон­ку зуба, і закручують у вузол. Кількість закруток вузла (1—3) залежить від величини міжзубного проміжку. Потім лігатуру аналогічно накладають та міцно охоплюють нею всі заплановані для шинування зуби. Внаслідок та­кої жорсткої фіксації лігатура міцно охоплює шиновані зуби і не зісковзує зі свого місця. Кінцевим пунктом лігатури з обох боків повинні бути стійкі зуби, що обмежують шиновану ділянку зубів (мал. 357). Лігатуру міцно за­кручують навколо цього зуба і відрізають її надлишок ножицями. Скручений кінчик дроту, що залишився, ховають за допомогою пінцета в міжзубний проміжок, щоб він не травмував м'які тканини язика та щік. За наявності дефектів зубного ряду під час тимчасового шинування проводять заповнен­ня їх штучними зубами.

Арматурна шина складається з нанесеної на зуби лігатурної шини, яку для більшої міцності та косметичності зверху вкривають пластмасою або композитом. Лігатуру і зуби попередньо вкривають прозорим зубним лаком. Зуби, зв'язані лігатурною шиною обкладають валиками і висушують. Пласт­масу (композит) замішують досить рідко, так щоб вона легко стікала зі шпа­теля. За допомогою гладилки її невеликими порціями швидко наносять на поверхню лігатури. Якщо взяти велику кількість матеріалу, то рідка пласт­маса легко стікає з поверхні лігатури та зубів на ясенний край та в паро-донтальні кишені. Усі ці маніпуляції треба проводити швидко, протягом 1—1,5 хв, до початку тверднення пластмаси (композиту). Після полімери­зації припасовують, обробляють і полірують готову шину. У процесі виго­товлення шини з композиційного матеріалу додатково проводять кислотне протравлювання поверхонь зубів та нанесення адгезивної системи.

Арматурні шини мають хороший косметичний вигляд, дають змогу на­дійно фіксувати рухомі зуби, особливо їх рухомість у присінково-язиково-му напрямку. Вони рівномірно розподіляють жувальний тиск на всі зуби, які включені в шину, сприяють проведенню протизапального лікування

МІСЦЕВЕ ЛІКУВАННЯ

Мол. 357. Лігатурна шина на зубах ниж- Мол. 358. Арматурна шина на зубах верх­ ньої щелепи ньої щелепи

(мал. 358). До недоліків арматурних шин відносять незручність накладання вузлів між зубами. Такі шини дають змогу фіксувати переважно рухомі зу­би фронтальної ділянки верхньої та нижньої щелеп.

За відсутності на шинованій фронтальній ділянці одного-двох зубів їх можна замістити штучними зубами з пластмаси. їх підбирають з набору штучних зубів для знімних протезів і припасовують відповідно до розмірів дефекту. У зубах на рівні екватора в медіально-дистальному напрямку бо­ром просвердлюють 1—2 дірочки для дроту лігатури. Під час накладання лігатури в місці дефекту на неї надягають штучні зуби і припасовують їх згідно з формою зубного ряду. Лігатуру й міжзубні проміжки заповнюють рідкою пластмасою (композитом), яка міцно фіксує і штучні зуби на місці дефекту.

Видалення зубного каменю і кюретаж пародонтальних кишень прово­дять після фіксації зубів тимчасовою шиною. Терміни накладання тимчасо­вих шин залежать від ступеня розвитку генералізованого пародонтиту, але не більше ніж на місяць. У разі хронічного перебігу генералізованого паро­донтиту і рухомості зубів І—II ступеня середній термін використання тим­часової шини становить 3 тиж; II—III ступеня — 3—4 тиж, у разі загостре­ного перебігу І—II ступеня — 2—3 тиж, II—НІ ступеня — 3—4 тиж.

Найчастіше тимчасові шини виготовляють із лігатурного дроту, який укріплюють та маскують на зубах за допомогою акрилових пластмас або композитів. Для постійного шинування широко використовують металеві ковпачки, напівкоронки, штифти, балки, знімні багатоланкові шини та ін­ші металеві конструкції. Якщо для тимчасових шин характерна відносна крихкість і недовготривалість конструкції, то постійні шини часто недо­статньо повноцінні в косметичному відношенні.

Композиційні матеріали дають змогу значно поліпшити міцність і кос-метичність шинованих конструкцій. У разі застосування за показаннями ці шини в багатьох клінічних випадках можуть за своєю довговічністю та на­дійністю фіксації бути альтернативою постійним металевим шинам. Компо­зити можна застосовувати як для безпосереднього шинування в порожнині рота, так і для лабораторного виготовлення шин зубними техніками на мо­делях зубних рядів. Останні методики є прерогативою ортопедичної стома-