Р о з д і л 4. Лікування захворювань пародонта

найуспішнішим є комбіноване введення ферментів як місцево, так і парен­терально. Потрапляючи в пародонтальну кишеню, ферменти справляють літичну дію на гнійний ексудат, розріджують і розщеплюють продукти роз­паду білків і життєдіяльності мікроорганізмів, поліпшують відтік ексудату, зменшують застійні явища в лімфатичних і кровоносних судинах, створю­ють несприятливі умови для життєдіяльності мікрофлори пародонтальних кишень.

Ферменти самостійно або в поєднанні з вітамінами Е, С, Р, сульфа­ніламідними препаратами та окремими сумісними з ними антибіотиками застосовують у вигляді розчинів або вводять до складу емульсій та паст. На­приклад, для місцевого застосування протеолітичні ферменти (трипсин, хі-мотрипсин тощо) у концентрації 1 мг/мл розчиняють у дистильованій воді, ізотонічному розчині натрію хлориду, буферних розчинах чи в 0,25—0,5 % розчині новокаїну тощо. Розчини ферментів готують безпосередньо перед застосуванням (ex temporae), оскільки їх активність зберігається не довше ніж 24 год (навіть у разі зберігання розчину в холодильнику). Можна вико­ристовувати ферменти у складі олійних емульсій, які готують на 30 % олій­ному розчині токоферолу ацетату, персиковій, сливовій, оливковій та ін­ших рослинних оліях. У цих випадках їх концентрація дещо вища: 5 мг/мл олії. До складу емульсії можна ввести сульфаніламідні препарати (0,1 мг препарату на 1 мг ферменту), аскорбінову кислоту, вітамін Р.

З метою поліпшення антимікробної дії ферментів їх доцільно поєдну­вати з антибіотиками. Останні на тлі розщеплення некротичних мас і ексу­дату відчутно посилюють антимікробну дію. При цьому ферменти активно знижують антибіотикорезистентність різної мікрофлори. Такі властивості пояснюються тим, що ферменти здатні інактивувати пеніциліназу — фер­мент, який виробляють мікроорганізми у відповідь на введення антибіо­тика. Ферменти з антибіотиками застосовують у вигляді розчинів та сумі­ші. Розчини ферментів із сумісними з ними антибіотиками (стрептоміцин, мономіцин, неоміцин) готують шляхом додавання до розчину ферменту (1 мг/мл) антибіотика із розрахунку 25 000 ОД на 1 мл розчину. Не всі по­єднання антибіотиків та ферментів можуть позитивно впливати один на од­ного. Деякі з них, наприклад, пеніциліни, знижують активність ферментів і водночас втрачають свої позитивні якості. Найактивнішими є комбінації ферментів із стрептоміцином, мономіцином, мікроцидом, біциліном, міце-рином, поліміксином, коліміцином. Добре поєднуються і доцільним є ви­користання ферментів одночасно з похідними 8-оксихіноліну (5-НОК). Під час призначення ферментів не слід їх застосовувати разом із сильнодіючи­ми антисептиками: спиртом, настоянкою йоду, високими (більше 0,5 %) концентраціями анестетиків, оскільки вони інактивують ферменти.

Антибіотики можна поєднувати із сумішами ферментів. У разі додаван­ня до суміші білої глини можна отримати пасту потрібної концентрації. Для введення в пародонтальні кишені рекомендують пасту, яка містить: фермент (трипсин, хімотрипсин тощо) — 10 мг, стрептоміцин — 150 000 ОД, аскорбінову кислоту — 0,1 мг, вітамін Р — 0,5 мг, 30 % олійний розчин то­коферолу ацетату — 1 мл (до консистенції пасти).