Розділ 4 лікування захворювань пародонта загальні принципи лікування

Лікування пацієнтів із захворюваннями пародонта, особливо генералі-зованого пародонтиту, слід проводити комплексно і цілеспрямовано, з ураху­ванням індивідуальних особливостей. Включає місцеве і загальне лікування, ефективні консервативні, хірургічні, ортопедичні, ортодонтичні та фізіоте­рапевтичні заходи в умовах диспансерного нагляду за хворими. Насампе­ред воно має бути етіотропним, потім патогенетичним і, нарешті, симпто­матичним.

Раціональне поєднання таких видів терапії у лікуванні генералізованого пародонтиту визначається рівнем знань про причини та механізми розвит­ку певного захворювання і значною мірою обізнаністю лікаря-стоматолога з арсеналу медикаментозних засобів, які використовують для лікування різ­них патологічних станів та механізмами їхньої дії.

У процесі лікування генералізованого пародонтиту потрібно досягти таких цілей: 1) усунення найбільш вірогідних етіологічних та патогенетич­них факторів; 2) усунення місцевих подразників тканин пародонта; 3) лік­відація запалення тканин пародонта; 4) ліквідація або значне зменшення глибини пародонтальних кишень; 5) створення або відновлення функціо­нальної оклюзії; 6) призупинення дистрофічного процесу; 7) стимуляція процесів регенерації; 8) відновлення порушених функцій тканин пародон­та; 9) збереження зубного ряду як єдиної функціональної динамічної си­стеми.

Ураховуючи, що патологічні процеси в пародонті розвиваються на тлі загальних захворювань, а також вплив захворювань пародонта на функції організму, у тому числі й на механізми природного захисту, лікування хворих слід спрямовувати не лише на ліквідацію патологічного процесу в тканинах пародонта, відновлення їх функції — місцеве лікування, а й на реабіліта­цію загального стану, відновлення нормального гомеостазу, стимулювання захисних сил організму — загальне лікування. Ці терміни (місцеве та загаль­не лікування) є досить умовними поняттями.

Місцеве лікування — це умовне узагальнене поняття. Усунення місце­вих подразників, пригнічення запального процесу в пародонті мають і загаль­нооздоровче значення. Поліпшення загального стану, раціональне лікуван­ня фонових захворювань забезпечують ефективність місцевого лікування в коротші терміни. Погіршення загального стану спричинює загострення па-

Загальні принципи лікування

тологічного процесу в тканинах пародонта. Отже, місцеве лікування є най­важливішим складником комплексного лікування захворювань пародонта. Його проводять з урахуванням клініко-морфологічних особливостей захво­рювання, характеру перебігу, ступеня розвитку патологічного процесу, за­гального стану хворого тощо.

Важливе значення в лікуванні відводиться раціональному харчуванню, тобто правильному співвідношенню білків, жирів, вуглеводів, мінеральних речовин і вітамінів у їжі. Продукти харчування повинні містити холін, ле­цитин, ліпокаїн, метіонін та інші незамінні амінокислоти, на які багаті сир, капуста, яєчний білок, ячмінна та вівсяна крупа, риба тощо.

Для кожного хворого потрібно складати індивідуальний комплексний план лікування, який заносять в історію хвороби. У стоматологічних полі­клініках за наявності пародонтологічних відділень (кабінетів) у складанні плану беруть участь пародонтолог, хірург, ортопед і фізіотерапевт. Таку спіль­ну консультацію доцільно проводити після ретельного обстеження хворого. Щоб уникнути деонтологічних ускладнень та подальших непорозумінь з бо­ку пацієнта, потрібно і його залучати до активної участі в складанні плану лікування, а також роз'яснювати необхідність кожного з його етапів.

Незалежно від причини, яка зумовила порушення у тканинах пародон­та, спрямованість місцевої та загальної терапії, як правило, загальна. Ком­плексне лікування проводять у певній послідовності: знеболювання тканин пародонта; усунення усіх місцевих подразників тканин пародонта, травма­тичної оклюзії, ортодонтичне лікування; лікування підвищеної чутливості твердих тканин зубів; медикаментозна протизапальна терапія (патогенетич­на і симптоматична); лікування пародонтальних кишень з використанням різних хірургічних методів (кюретаж, вакуум-кюретаж, гінгівотомія, клап­теві операції тощо); терапія гіперпластичних уражень пародонта із застосу­ванням деструктивних методів (діатермокоагуляція, кріодеструкція тощо); використання фізичних методів, які регулюють тканинний обмін і мікро-циркуляцію у тканинах пародонта (схема 1).

Усі ці види лікування можна послідовно поділити на декілька фаз (ета­пів) лікування.

Фаза 1 — усунення усіх імовірних етіологічних факторів та подразни­ків тканин пародонта, медикаментозне лікування симптоматичного гінгіві­ту та пародонтальних кишень.

Фаза 2 — хірургічне лікування захворювань пародонта із подальшими реабілітаційними заходами. Сюди входять лікарські заходи, спрямовані на ліквідацію або значне зменшення глибини пародонтальних кишень, віднов­лення архітектоніки кістки коміркового відростка.

Фаза 3 — реставраційне лікування. На даному етапі проводять потріб­ні медико-профілактичні заходи згідно з термінами диспансерного спосте­реження за хворим, раціональне зубне протезування з використанням по­стійних шин та шин-протезів.

Фаза 4 — підтримувальна терапія. Передбачає диспансерне спостере­ження, який проводять у певні терміни та в обсязі, що відповідають стану тканин пародонта і пацієнта в цілому.

285