51. Військові реформи 1860—1870-х pp.

Військові реформи 1860—1870-х pp. — складова частина царських реформ 60—70-х pp.; були викликані скасуванням кріпацтва, розвитком капіталістичних відносин, розвитком військової техніки, неспроможністю кріпосницької організації армії, яка проявилася в Кримській війні 1853—1856 pp., і прагненням уряду зміцнити армію в умовах зростання озброєнь європейських країн. Військові реформи проводилися під керівництвом військового міністра Д. Мілютіна. Одним із завдань реформи було скорочення армії в мирний час призначному збільшенні її під час війни за рахунок створення навченого запасу. Скорочення складу армії з 1132 тис. чол. (1864) до 742 тис. (1867) дозволило збільшити навчений запас до 1870 р. до 553 тис. чол. У1862—1864 pp. була проведена реформа місцевоговійськового управління: створено 15 військових округів на чолі з командуючими військами округу. У1868 р. було реорганізовано Військове міністерство, внаслідок чого всі галузі військового управління й війська були підпорядковані військовому міністру. У1868 р. затверджено нове положення про польове управління армії у воєнний час. Для підготовки офіцерських кадрів замість кадетських корпусів створювалися військові гімназії і військові училища (1863— 1864), а також юнкерські училища (з 1864) для осіб, що не мали середньої освіти. Поліпшилася вища військова освіта в академіях (Миколаївській Генштабу, Артилерійській та Інженерній); створена Військово-юридична академія (1867). Швидка мобілізація прусської армії та її перемога у франко-прусській війні 1870—1871 pp. прискорили введення загальносословної військової повинності (1874) в Росії. Згідно із законом 1 січня 1874 р. призиву на військову службу підлягали особи всіх класів і станів з 21 року; загальний термін служби становив 15 років, з них 6 — дійсної і 9 — у запасі. Для осіб, які мали середню і вищу освіту, термін дійсної служби скорочувався (від 4 років до 6 місяців). Існували значні пільги за сімейним станом (не призивалися єдині в сім'ї сини і єдині годувальники сім'ї тощо). Звільнені від призову зараховувалися в ополчення, що призивалося лише під час війни. Козаки проходили військову службу на особливих умовах. 

52. Основні суспільні рухи 19 ст.

53. порівняйте умови

умови на надніпрнщині:

· русифікацією місцевого населення

· носіями української мови і культури залишались головним чином селяни.

· невелика купка патріотично налаштованої української інтелігенції, яка, відмовившись від ідеї відродження Української державності, зосередила свої зусилля на культурній галузі. Колискою українського культурного відродження стала Слобожанщина.

· Допомогала пам'ять про гетманьску державу.

· багатонаціональний склад населення українських земель

Зах.україна:

· Українці фактично втратили власну національну еліту

· Єдиною суспільною верствою, спроможною відіграти роль духовних лідерів народу у Східній Галичині та Закарпатті, було греко-католицьке духовенство.

· Українці потерпали від утисків поляків, румунів та угорців, які вели перед у різних регіонах.

· імперська влада тлумила український національний рух, не бажала його посилення і розглядала лише як засіб ослаблення інших рухів.

Важливе значення для західноукраїнського відродження мали культурні впливи у Наддніпрянщині. Галицьким русинам було би дуже важко вистояти в боротьбі за свої національні права без допомоги зі сходу – поезій Т.Шевченка, досягнень з історії, мовознавства, етнографії українського народу.

Процес українського національно-культурного відродження зародився наприкінці XVIII ст. в Закарпатті. Закарпатські вчені-просвітники першими розпочали пізнавати історію, мову та культуру народу, замислилися над своїм історичним походженням. У перших десятиліттях ХІХ ст. ідеї українського відродження набули поширення серед галицьких русинів. У Північній Буковині українське національне відродження розпочалося лише у другій половині ХІХ ст.

спочатку український рух розвивався досить повільно але в роки революційних подій 1848–1849 рр. в Австрійській імперії, західноукраїнські землі стали випереджати Наддніпрянщину за темпами розвитку українського національного руху. Спричиняли це, передовсім, несприятливі умови та утиски українства в Наддніпрянщині російською владою. Проте сам факт переходу першості зі сходу на захід українських земель мав важливе історичне значення. Він став свідченням того, що одним із здобутків українського руху стало розуміння того, що український народ, розмежований імперськими кордонами, має спільне минуле і майбутнє.